Глава 9.

– Це було щось неймовірне. Він так міцно мене обіймав і ще й прошепотів: “Тримайся міцніше. Я врятую тебе” Ох, я мало не зомлів. Чесно тобі кажу. Здається я закохався.

Це ніяк не міг зупинитись Тоні, вже вп'яте розповідаючи історію свого щасливого порятунку. 

Мені залишалося тільки за голову триматись, слухати розхвильованого русала і радіти, що все обійшлося. Голова моя, між іншим, боліла нестерпно. Я пообіцяла Міраю, що зайду до цілителів (їх на кораблі, як виявилося, аж двоє було) але спершу пішла переконатись, що з Тоні все добре, бо запевнянням незнайомих мені матросів я мало вірила. 

Корабель після шаленої тряски викинуло з порталу відразу на поверхню океану, але був один нюанс. Це був не Холодний океан, а Кривавий... 

– Антоніо, зупинись, – перебила русала. – Я зрозуміла, що ти під враженням від сміливості якогось матроса, але…

– Не якогось. Його звати Люцій і це просто неймовірно сильний маг води. А ще недооцінений. Обов'язково поговори про це з Міраєм.

– Угум.

– А ти що за голову тримаєшся? Тільки не кажи, що тебе там більше покидало ніж мене тут? – Скривився капризно Тоні.

– В тебе тут менше гострих кутів… Все, я дізналася, що ти в нормі. Піду до цілителя. Бо щось мене хитає і ця голова…

– Іди-іди. Я тобі потім, на здорову голову, все у деталях розповім.

Це прозвучало як погроза і я тільки сподівалася, що він забуде про свої наміри. 

Тим часом на кораблі набирав обертів справжнісінький хаос. Члени делегації верещали про повернення додому, боцман ганяв матросів, щоб ті активізували екстрений захист корабля (ми в Кривавому океані й напад чудовиська це лише діло часу), Мірай щось намагався вияснити в зляканих магів, які відповідали за перехід, юнги носилися туди-сюди, прибираючи наслідки невдалого переходу. 

А ще всюди підвивали служники. Чомусь усі такі перелякані були. А я… Не знаю навіть чи то так добре вдарилася, чи просто страх все-таки недосяжна для мене емоція, але я хотіла лише тиші й спокою. Щоб усі позатикалися. Як можна у таких умовах щось зрозуміти? 

Після відвідування цілителів стало набагато краще і вся ця метушня вже мене не так сильно дратувала. Тож я пішла на пошуки Мірая, щоб отримати хоч якісь пояснення цьому хаосу. 

– Лірея, іди до себе у каюту. Не до тебе зараз, – відмахнувся від мене медуз, як тільки примітив моє наближення.

Він стояв біля борту з капітаном та тими магами, які й досі щось намагалися йому пояснити.

– Іди до цілителів, – відповіла, коли порівнялася з магами.

– Не зрозумів. Навіщо? 

– Ти верзеш дурниці якісь. Нехай перевірять чи ти не забився головою. 

– Лі…

– Та нікуди я не піду. Розповідайте, що трапилось взагалі? – перебила роздратованого Мірая і звернулася до магів.

– Ми у Кривавому океані, – тремтячим голосом відповів капітан.

– Це я зрозуміла відразу. Магією води теж володію, хлопчики. Як це відбулося? 

Від мого холодного і водночас спокійного тону маги ще більше випрямились. А капітан звісно не приховав свого здивування моєю поведінкою, не властивою дівчатам з такою зовнішністю. “Милий” типаж не дуже в'яжеться з деколи жорстким характером.

На медуза не дивилася, але чула його невдоволене сопіння.

– Ми не знаємо, принцесо, – невпевнено почав один з магів. – Все йшло за планом, ми заздалегідь активували портал та зовнішній захист корабля. Абсолютно ніяких передумов для збою не було. 

– Але цей збій стався. Що тут відбувалося? – своїй суворості навіть я здивувалася та з переляканими треба саме так. Вони мають відчувати твою впевненість і це буде слугувати для них тим фундаментом, який було вибито з-під їхніх ніг. Не знаю звідки в мене такі думки. Певно по крові від батька-короля передалися.

– Коли ми вже були у порталі, стався вибух, а потім яскраве сяйво і воно повністю знищило захисну оболонку корабля. Ми ледве втримались і були зайняті відновленням захисту, щоб хоча б вижити. А в наступну мить нас викинуло на поверхню так стрімко, що ми не відразу зрозуміли де опинились тепер. А коли зрозуміли…

– Далі не продовжуй, – зупинила мага. – Іди видихни. І вам усім до цілителя справді треба. Магічне виснаження це вам не жарти.

– Але… – Почав капітан та на моє здивування його перебив Мірай.

– Принцеса Лірея має рацію. Ідіть на відновлення, все інше потім.

Нічого собі. То я маю рацію? Зараз точно почнеться шторм. 

– Що? – Помітив мій здивований погляд Мірай.

– Нічого. Так...  думки поверхневі, – відповіла йому. Знаю що доколупуватись зараз невчасно, але стримати себе ніяк не можу.

Вилиці сухаря почали танці туди-сюди. Дратую бідолаху. А я ж ще й не старалася навіть.

– Вілар, що скажеш? Що це могло бути? – Звернувся Мірай до капітана. Вирішив ігнорувати мою присутність. Наївний.

– Я з таким ще ніколи не мав справу. Щоб портал викидав зовсім в інший океан…Це щось нереальне. Він міг марудити нас або не пропустити, але змінити курс самостійно портал не може.