Глава 8

– Обережно! Там цінні речі!! – Це не своїм голосом волав Тоні, коли його скриню трохи нахилили під час завантаження на корабель. Він вже застрибнув у басейн і тепер досліджував його. 

На кораблі було людно. Вся родина зібралася попрощатись зі мною. Навіть мій брат Вайлон залишив заради цього свою творчу майстерню. І звісно, там де король з королевою, там постійно купа їхніх супровідників, помічників, охоронців. 

Я швиденько полізла обійматись з батьком, коли побачила як Мірай починає роздратовано сопіти.

– Скриня? – Ніби спокійно запитав медуз, але я бачила, що там спокоєм і не пахне. 

– Там речі його. Русали свої речі у скринях зберігають, – пояснила ніби ж очевидну річ. 

– Навіщо мені на кораблі ця велетенська бандура? – тикнув він пальцем у скриню Тоні. Вона й справді була надто об'ємною. Я навіть маю менший багаж. Що він тільки туди напхав?

– Таточко! А ти не бажаєш ще якісь мені настанови на дорогу дати? – Перебила Мірая. Зараз я ладна будь-що від батька вислухати, аби тільки медуз не діставав мене зі своїми претензіями. 

– Я все тобі ще вчора сказав, – промовив задумливо король, спостерігаючи за тим, як закріплюють скриню Тоні на палубі. – Мірай, а нащо тобі русал на кораблі?

– Це моя ініціатива, – я не дала сухарю й рота відкрити. – Цей русал потрібен для нашої місії, батьку. Поки ми будемо у Королівстві землі, він проведе деякі підпільні дослідження його берегів.

Треба було бачити пришиблений моєю нахабністю вираз обличчя Мірая. Так, я вигадала це просто зараз. Але головне не те що я кажу, а як саме. Впевненість у голосі й прямий погляд в очі – ось секрет мого успіху.

– Хм. Нехай тоді… Якщо такий задум… Тільки давай без своїх викрутасів, Лірея, – суворо додав король. – Ти мені обіцяла. І якщо що піде не так, то ти підеш заміж відразу по поверненні додому. 

– За кого? – Не зрозуміла цих погроз. 

– За першого ліпшого мага води. Я церемонитись з тобою вже не буду, – грізно промовив батько і я побачила його рішучість у цьому питанні. 

Ой матінко. Тільки цього мені не вистачало. Але треба взяти себе в руки й не тішити своєю збентеженістю, як ніколи щасливого, Мірая. Потішається з мене, планктон смердючий.

– Все буде добре, батьку. Підстав для хвилювання в тебе точно немає, – запевнила його наостанок і пішла цілувати та обіймати маму та брата. 

– Може придивися там до принца землі, – тихо промовила мама. – Він доволі непогана кандидатура. 

– Він не товар, щоб до нього придивлятись треба було, – пирхнула я. – Але я спробую з ним налагодити спілкування.

– Сестричка як завжди залишає останнє слово за собою? – Ніжно посміхнувся до мене Вайлон.

– Моє миле сонечко, – міцно його обійняла. – Дивись мені, не сумуй тут. Чи може все-таки зі мною попливеш?

– О ні. Я вдома тебе почекаю. Не люблю це все. Ти ж знаєш. 

– Звісно, Вайлон. Намалюй побільше красивих картин поки мене не буде. 

– А що мені ще робити, – посміхнувся він, а я за звичкою відчула біль провини перед ним. 

Якби… Якби не я, він був би сильним і батько б міг передати йому королівство. А так… Навіть думати не хочеться що буде, коли прийде час. Боліло тільки всередині. Зовні я посміхнулася і розтріпала братові зачіску.

– Ну все. Влаштували тут прощання ніби я на рік вас залишаю. Не дочекаєтесь, – показала їм язика. – Скоро повернуся.

Моя поведінка вже нікого не дивувала. Хіба що сухар трохи очі закотив. Але нічого. З часом і він перестане дивуватись.

Як тільки ми відплили від берега на кілька метрів і я перестала чітко бачити родину, Мірай вирішив роз'яснити для мене деякі деталі.

– Хочу, щоб ти знала. Головний у делегації я. Будь-які рішення приймаю я. Відповідальність за все теж несу я. Тому ти будеш мене слухатись. Інакше…

– Інакше що? – посміхнулася йому, примружуючи очі від сонячних променів. 

– Інакше я напишу і відправлю скаргу твоєму батьку. Саме за таких умов я погодився тебе…

– Терпіти? – Підказала йому.

– Взяти. Я погодився взяти тебе, Лірея, тільки тому, що маю надане королем право відправити тебе з обґрунтованою скаргою додому тоді, коли ти порушиш хоч один мій наказ. 

– Ой матінко. Який ти нудний і правильний, – скривилася від його монотонного бубоніння. – Вже починаю думати що твоє піратське минуле це вигадка звичайна. 

– Сподіваюсь ти мене почула. Інакше на тебе чекатиме швидке заміжжя, – він не посміхався, але я бачила як радість промайнула у його очах.

– Погрожуєш? А от і даремно. Я не збираюся порушувати правила красунчику, – повільно наблизилася до нього, помічаючи як медуз напружується від кожного мого кроку. – Буду чемною дівчинкою. Буду налагоджувати зв'язки з королівством землі… Через принца Тайрона. – Прошепотіла знімаючи з його плеча уявну пилинку.

– Дурний задум, – теж тихо промовив він. – Я вирішу все і без твоєї допомоги. Просто не заважай.

– Цікаво як? Перемовчиш їх там усіх? 

– Я не люблю тріпатись без потреби, – раптом він нахилився до мене так, що наші обличчя тепер були упритул і я… відчула його подих на своїх губах. – Але ти навіть не здогадуєшся, Лілі, наскільки я можу бути переконливим. Влаштовуйся зручніше принцесо.