Глава 6

– Ну що там? – запитала нетерпляче у своєї служниці, коли вона принесла мені ранкову каву. 

– Сердитий. Кричить на всіх більше, ніж зазвичай, – прошепотіла трохи ляклива дівчина. Треба її міняти на більш проворну.

Шкода, що моя попередня загуляла з батьковим охоронцем. Тепер сидить вдома, з вже помітним животиком. 

– Хто? – перепитала, бо ми, здається, про різних людей говорили.

– К-король…

– Та нащо мені король, – роздратовано перебила її. Точно треба міняти. – Я про Мірая питала. Казала ж підслухати коли він до батька прийде.

– Ааа. Точно. Мірай був. З самого ранку приходив. Кричааав.

– Що? Що він там кричав? – Схопила її за руку і потягнула до диванчика.

Мені треба подробиці.

– Мені здалося, що їх розмову з вашим батьком, принцесо, чули всі у замку. Мірай кричав, що не візьме на себе таку відповідальність і що ви, принцесо, зіпсуєте йому усю місію…

– От медуз!! Планктон смердючий!! Мозоль на дупі в акули!! – Моєму гніву не було меж. Та я єдина їхня надія на успіх. Я батька вмовила мене відпустити бозна-куди. Тож і магів землі вмовлю бути нашими союзниками. 

Глянула на дівчину й прикусила язика. Ще трохи й вона мені тут гепнеться. Які ніжні служниці пішли. 

– А батько що? – Повернулася до потрібної теми я.

– Він повторював тільки, що це його остаточне рішення. 

Ну звісно. Я ж йому ще й наостанок про бажання своє сказала. Він вже був майже готовий погодитись і тут я говорю, що подорож до Королівства землі у складі делегації це і є моє бажання, а він не може не виконати його, бо давав слово короля. А я на весіллі поводила себе так чемно, що мало не заснула там. 

Тому, щоб там не кричав Мірай, я знала, що батько рішення не змінить. 

Це тільки початок, сухар. Я покажу ще тобі яка я поверхнева і пустоголова принцеса. Будеш мені ще ніжки цілувати й прощення просити. 

День пролетів непомітно. Треба було продумати що я візьму з собою до Королівства землі. Відшукати трохи теплих суконь. Кажуть, там ночі холодні. А ще мені конче потрібно було знайти собі нову головну служницю. Бо ця зовсім ніяка. Для моєї авантюри треба особлива дівчина. Проворна, хитра і смілива…

Тому я прогулювалася замком в пошуках потрібної кандидатури. І знайшла її, випадково ставши свідком жіночої сварки. 

– Ти стерво! Знов загравала з моїм Філіпом!! – Кричала низенька, чорнява дівчина, махаючи рушником на струнку, високу, пишногруду красуню з яскраво рудим волоссям. Вона весело сміялася та проворно тікала від розлюченої брюнетки.

– Нащо він мені впав, той старий пень? – відповідала руда.

– Він молодий!! 

– Та хоч новонароджений. Мене не цікавить. Чого причепилася? 

– Я бачила, як ви розмовляли на сходах. 

– І що? Іди махай ще на з десяток дівок, з якими той пень бесіди вів і певно й зараз веде.

Дівчата прибирали одну з віталень на другому поверсі й носилися по ній як скажені. Рішення було прийнято за секунду.

– Ану тихо! – гаркнула їм, щоб заспокоїлись і нарешті звернули увагу на те, що вони вже не самі.

– П-принцесо, вибачте нас, – затараторила  брюнетка. А руденька тільки голову нахилила і я побачила, як вона ховає посмішку.

Ідеальна кандидатура.

– Ти. Як тебе звати? – звернулася до неї.

– Азалія. 

– Що ж, Аза. Вітаю. З цієї миті ти моя головна помічниця, – приголомшила її.

– Дякую вам за таку довіру, – прощебетала радісно Азалія.

– Зараз ідеш до Діани й все в неї дізнаєшся. Ми з тобою, Аза, вирушаємо до Королівства землі з дуже важливою місією. Потім розповім деталі. Підбери собі трьох помічниць.

Коли я вже поверталася, щоб піти далі, то помітила переможний погляд дівчини на брюнетку.

Така як треба. З характером. Годиться.

А вже цього вечора в мене до моєї нової служниці було бойове перше завдання.

– Так, Азалія. Твоє перше завдання. Відверни увагу моїх охоронців. Я хочу збігати в одне місце, а хлопчикам туди не можна, – підморгнула їй і дівчина відразу посміхнулася. Така вона гарненька, любо глянути.

– Буде зроблено. Кілька хвилин дайте мені, – впевнено відповіла вона і розпрямивши спину пішла до виходу, де за дверима чатували ті самі хлопчики. 

Оце підхід. Попередній я б навіть і не поручала такого, бо там відразу б серцевий напад був би.

Вже через кілька хвилин Аза знов заглянула в кімнату і махнула мені рукою.

– Принцесо, швидше, поки вони зайняті. Поки вирішують хто перший піде зі мною на побачення, – хмикнула дівчина.

Я виглянула в коридор і побачила цікаву картину. Два довбні тицяють один одного в груди й щось емоційно шепочуть. А головне, на двері ніякої уваги. Ідеально. 

– Спрацюємось, – похвалила дівчину і швиденько поспішила за ріг коридору.