Глава 4

Весільні гуляння були у самому розпалі, а мій настрій стрімко котився до низу. По більшій мірі від нудьги. Це ж не на честь мене свято. Все крутилося навколо молодят, а я крутилася якомога далі від них. Прийняти ситуацію це одне та все-таки щиро радіти за них поки не дуже виходить. 

Але дракони неймовірні. І тільки заради них варто було сюди приїхати.

Після церемонії моя вогняна подруга дитинства Таміла показала мені свого красеня. Вона й сама знає його ще зовсім мало часу, але Тамі зізналася мені, що тепер і не уявляє як жила скільки років без драконів, що ніколи не відчувала такого єднання, як з цим красенем і що буде боротись тепер до самого кінця.

Цей войовничий настрій відчувався навіть у повітрі. Попри свято і радісні посмішки, тут всі готувались до війни, неминучої й жахливої. Війни, яка, як любив останнім часом повторювати мій батько, вирішить долю усіх чотирьох королівств. 

Для мене вся ця атмосфера рішучості перед боєм була незрозумілою. Це зовсім не мій світ. Всі ці королівські інтриги та боротьба за першість… Ніби їм мало того, що й так вже в них є. 

Батько Несс якийсь дурень, що витрачає свій дорогоцінний час. Ми ж не безсмертні. Так, живемо трохи довше за звичайних людей, але і наш вік має закінчення. То чому не насолоджуватись життям і не робити його кращим для своїх підданих? Не розумію. 

В нас купа проблем з підводними чудовиськами, які постійно мутують і розмножуються та не дають нам спокійно жити. А у них тут так все спокійно, навіть дракони приручені й не несуть жодної небезпеки для жителів. Безпроблемне життя я вважаю. Так ні, їм треба вбивати один одного. 

– Про що задумалася моя донька? – Це підійшов до мене батько. 

– Думаю нащо люди ускладнюють собі життя, – відповіла, роздивляючись бульбашки у своєму келиху.

– Комусь постійно хочеться більше, ніж він має, – розвів батько руками.

– Їм би наших монстрів сюди, то про війну й говорити було б ніколи, – зітхнула я. 

– Ти сьогодні сама на себе не схожа, – примітив він.

– Я ж обіцяла бути чемною. Ось, стою, дотримуюсь обіцянки. 

– Це що ж? Мені доведеться твоє бажання виконувати? – Посміхнувся він у бороду. 

– А куди ти дінешся, – теж посміхаючись відповіла я.

– Тепер ти зрозуміла чому я хотів, щоб ти була тут присутньою? 

– Щоб на власні очі переконалася, що мені нічого вже не світить? – Зітхнула я.

– Щоб зрозуміла, що це не твоя історія, Лі. – Мудро, як зажди, примітив батько.

– А яка моя історія, батьку? Лякати всіх? Хто наважиться зв'язатись зі мною? 

А король Ферсей чомусь весело розсміявся. 

– Моя крихітка хоче кохання?

– Чудовиська теж хочуть бути щасливими, – промовила, знизавши плечима. 

Він знову сміявся та ще й надумав мене обіймати привселюдно. 

– Ти ж моє найулюбленіше чудовисько у світі, – зітхнув батько, притуляючи мене до себе. А я й не проти. В його обіймах я ніби вдома. 

– Зараз ми тебе трохи розвеселимо, – раптом промовив батько і голосно погукав. – Мірай! 

Відсторонилася, розвертаючись у той бік, куди з посмішкою дивився батько. До нас йшов сухар. По виразу його обличчя можна було б подумати, що він не надто бажає наближатись до нас. Але враховуючи, що це його звична міміка, сказати точно про що він там думає не вийде. Можливо розмірковує яка в них тут не смачна риба? Або живіт круте в нього…

– Так, ваша величність, – промовив він, підходячи до нас.

– Мірай, зроби добру справу, потанцюй з Лі. Щось вона засумувала, – безпечно промовив батько, поки я розкривала рота і витріщала очі. 

– Тато, ти забувся мене запитати…

– Та що тебе питати. Такий чудовий вечір. Іди, танцюй, – він просто взяв і безцеремонно поклав мою руку у руку Мірая. 

А той ні з того ні з сього спокійненько так повів мене до танцю. Що відбувається взагалі?

Я майже не пручалася, бо насправді перебувала у стані шоку. І навіть не від батькового вчинку, а від того, що цей сухар його підтримав. 

– Якби ти відмовився зі мною танцювати, батько б не викинув тебе із загону улюбленців, – єхидно промовила до Мірая, як тільки танець розпочався. 

І що він зробив? Правильно. Просто промовчав. 

– Мені цікаво. Тебе хоч щось у цьому житті чіпляє? Чи ти завжди такий бездушний сухарик? – Запитала, мило йому посміхнувшись.

– А тебе? – Раптом якось проникливо промовив він і його рука…

Була у моєї сукні одна особливість, а саме до пояса оголена спина. Звісно я прикрила її своїм накрученим довгим волоссям і тому особливо не привертала уваги цією маленькою дрібничкою. Та й забула про ту спину… До цього моменту. 

Мірай, дивлячись мені прямо в очі, повільно, дуже повільно, провів одним лише пальцем вздовж всього мого хребта. Від шиї й до… самого низу. 

Мурахи? Та там кабани якісь пробігли по моїй спині. 

В мене мало, б перехопити дихання, щоки там розчервонітися, але ні, я збилася з ритму і боляче наступила йому на ногу.