Глава 2

– Що? Та невже життя настільки хоче мене випробувати?!

Моїй роздратованості не було меж. Тільки я налаштувалася бути чемною на тому клятому весіллі, як мене знову ошелешили просто “чудовою” новиною. 

Виявляється, ми не будемо пливти на Віваті – найбільшому кораблі нашого королівства, де в мене були власні покої, які за розміром не відрізнялись від тих, що належали мені у замку. Я там обожнювала увесь екіпаж. А вони завжди виконували усі мої забаганки.

Ні, батько чомусь вирішив пливти на кораблику цього черствого сухаря Мірая. Там каюти як моя гардеробна, екіпаж такий же нудний як і власник корабля. От як тепер все це витримати?

Звісно я не сиділа чемно склавши лапки. Як тільки про це дізналась, пішла вимагати пояснень від короля. Залетіла у кабінет, а там він. Сухарик власною персоною. Сидить, вислуховує батькові настанови. Довге, таке ж як у мене, біляве волосся заплетене у косу (цікаво побачити як він перед дзеркалом робить собі зачіску) і вічно заморожений вираз обличчя.

Саме цим він бісив мене найбільше. Холодна бездушність і жодних емоцій. Але батько його просто обожнював. Мірай в нас був чимось типу правої руки короля. І це не зважаючи на його сумнівне піратське минуле. Інколи мені здавалося, що якби була така можливість, то батько йому б трон свій віддав. 

– Лірея, я зайнятий, – промовив король. Ніби мене це могло зупинити.

– Бачу, – вбивчий погляд на сухаря. – В мене важлива справа.

– Ми вже все вирішили. А питання Земельного обговоримо на кораблі. Там буде час. – Спокійно промовив Мірай, повільно підіймаючись на ноги.

– Тобі не здається, що він скоро тобі вже команди буде роздавати? – скривившись, поцікавилась у батька. Той промовчав, опустивши голову на руки. 

Ну не можу я себе стримувати. Ну дратує мене цей Мірай. Причому з самого дитинства дратує. 

Він завжди був такий. Не підійти не під'їхати. Сам по собі. Ми росли поруч, бо наші батьки були найкращими друзями. Мірай, що правда, на чотири роки доросліше за мене, але він багато часу проводив у замку. Вічно десь поруч вештався, а спілкуватись нормально відмовлявся. Як я не намагалася з ним подружитись, все було марно. 

Повна протилежність свого покійного батька. Його я пам'ятаю й досі. Такий він класний був, веселий і хоробрий. Він часто заміняв мені вічно зайнятого батька, багато чому навчав і єдиний, хто міг витерпіти мій трошки непростий характер. 

А потім я захворіла. Так сильно, що й не пам'ятаю скільки часу тоді пішло на моє одужання. 

Та коли була повністю здоровою, мені повідомили жахливу новину. Кірай, батько Мірая, загинув. Його знайшли у водах океану. Міраю тоді було чотирнадцять і вісім років я його не бачила. 

Кажуть плавав океанами й займався пограбуванням торгових суден. Поки батько не витягнув його з в'язниці два роки назад і не зробив своїм першим помічником, фактично подарувавши пірату владу, гроші й казковий шанс на інше життя.   

Мірай лиш махнув батьку і пішов до виходу, але, проходячи повз мене, зупинився і ледь помітно вклонив голову.

– Хорошого дня, принцесо, – промовив тихо й, не чекаючи моєї відповіді, пішов собі.

– Ввічливість це не твій козир, Мірай! – крикнула йому в спину та хто там мене вже слухав. 

Відверте ігнорування дратує мене ще більше. Та зараз треба було все вияснити в батька

– Ні, Лірея. Ми не можемо, – промовив король, коли я ще навіть не встигла біля столу сісти. 

Звісно він здогадався через що я прийшла.

– Чому? Що за дурня? Це Мірая ідея? Я тоді залишаюсь вдома, – склала руки на грудях.

– Навіть і не думай про це, – категорично заявив король. 

– Мені там буде тісно і каюти маленькі. Я маю терпіти те весілля та ще й добиратись туди у жахливих умовах?

– Нормальні там каюти, Лі. Не капризуй, будь ласка. Так треба. Зараз не той час, щоб влаштовувати сцени свої, – голос батька був суворим та й вигляд доволі серйозний він мав… Але коли це мене зупиняло?

– Чому не нормальний королівський корабель? Чому не Віват? Чому це мале діряве корито? – Я теж була злою.

– Бо Віват повільний і не такий маневровий у порівнянні з кораблем Мірая. До того ж він немає магічної серцевини, а вітрильник Мірая має…

– Мірай, Мірая, Міраю, – пробуркотіла, невдоволено скрививши губи. – Такий вже він незамінний. Цей корабель ти йому подарував…

– Але він його вдосконалив, він команду зібрав. Та й чого це я маю виправдовуватись тут? Моє останнє слово – в Королівство п'яти вулканів ми відправимося на вітрильнику, крапка! – Гримнув король і глянув на мене своїм суворим поглядом. 

Але він забувався, що я була його донькою і єдиною, хто вмів грати з ним у ці переглядки.

Спокійно і вперто дивилася йому в очі, чекаючи іншої відповіді. Такої, яка б мене влаштувала. 

І звісно батько перший не витримав. Погляд його подобрішав і голос став зовсім м'яким.

– Лірея, благаю тебе, хоч ти не випробовуй мене зараз. Зрозумій, Віват це корабель для мирного часу. А зараз нам треба більш надійний варіант. Війна може початись в будь-який час. Я не можу ризикувати своєю сім'єю, але й відмовити у візиті теж не можу. Тому ми використаємо швидкий та маневровий корабель. Це задля загальної безпеки. Віаррус підступний і…