Глава 1

– Лііірея!!!

Розлючений крик мого батька, здавалося, лунав звідусіль. 

Я спокійно собі йшла коридорами замку, а всі навколо чомусь так метушилися, ніби вони ніколи не чули як батько гнівається. 

– Принцесо Лірея, – підбігла  до мене Сесіль. Вона в короля була “побіжи туди, побіжи сюди”. Бідолашна. Де тільки сили бере увесь день замком носитись.

– Що там, Сесіль? Чого він знову горлає? – поцікавилась у червоної, як варений рак, жінки. 

– Принцесо, ви знову плавали з русалами? Король дізнався про це і наказав негайно вас покликати.

– От дідько. Хто це цікаво мене здав? – Подивилася на неї, задумливо примружуючи очі.

– Ні… ні-ні, я б ніколи. Ч-чесно. Не я, – затряслася вона, як стебелинка від вітру. Оце вже розхитані нерви в неї.

– Та чого ти тремтиш вже? Я знаю, що то не ти. Коли тобі за мною слідкувати, – дружньо ляснула її по плечі й пішла отримувати на горіхи від батька. 

Діло насправді звичайне та регулярне. Там що головне. Стій, мовчи, головою махай і з усім погоджуйся й буде тобі щастя, а таткові спокій та примарна впевненість, що донечка його почула. 

Залетіла, як завжди, не стукаючи й ігноруючи намагання охоронців сповістити короля про мій прихід.

– Кликав? – Запитала, сідаючи на батькове крісло біля столу, поки він стояв біля вікна і щось там видивлявся. 

– Коли це скінчиться, Лірея? Коли ти нарешті візьмешся за розум? – Грізно промовив  батько, підходячи до стола.

– Що такого я зробила? – Поцікавилась, мило посміхаючись і звільняючи його місце. Довелося сісти навпроти.

– Не прикидайся, що не розумієш про що я, – глянув він своїм вбивчим поглядом.

– Мене всього кілька годин не було, батьку. Мені сумно, я страждаю. Чому не можу відволіктись перевіреним способом? 

– Я маю тобі це пояснювати? Ти вештаєшся в океані з русалами! Ти наражаєш себе на небезпеку! Чи можливо ти забула про останній замах на тебе?

– Не забула і я б відбилась тоді. Кілька акул-мутантів нічого б мені не зробили, – відмахнулася від нього.

– Вони були прицільно натравлені на тебе. Не забувай про це. Наступного разу той, хто за цим стоїть, може вигадати щось краще. Ми й досі не знаємо хто це робить, а ти поводишся так безвідповідально, – продовжував сваритись батько.

– Хто б це не був, він бездарний телепень, – хмикнула весело. – Скільки спроб і жодної вдалої. 

– Одного разу цілителі тебе ледве врятували, – нагадав мені батько.

– Але ж врятували, тож він навіть хорошу отруту підібрати не може, – стояла я на своєму.

Вже два роки я маю клопіт з особистим маніяком-невдахою. Не знаю навіть кому я так заважаю. Хтось постійно влаштовує мені смертельні  пастки. Одного разу йому майже вдалось мене отруїти, але дякуючи нашим цілителям я майже не постраждала.

Та в цьому всьому мене найбільше дістає не те що хтось прагне моєї смерті, а те що через цього невдаху-маніяка батько скоро буде зачиняти мене в кімнаті. Його надмірна опіка мене відверто дістала. Навіть вже не цікаво від охоронців тікати. Все одно я завжди виграю.   

– Ти доконаєш мене, Лі, – важко зітхнув король Ферсей. 

Ну що я можу вдіяти. Це для інших король Ферсей мудрий і суворий правитель. А для мене він рідненький татусь, який погримає, але все одно все мені пробачить. 

– Та чого ти так хвилюєшся? Я  ж не була сама, як того разу, коли напали мутанти. Хлопці б мене захистили, якщо що, – спробувала навіть бути милою і заспокоїти його.

– Хлопці, – невдоволено пирхнув король. – Ти ж принцеса, що буде з твоєю репутацією? 

– Батьку, то ж русали. В них хвости тільки є, – розсміялася я. – Моїй дівочій честі точно нічого не загрожує.

– От як ти зі мною розмовляєш? Я ж король, батько твій. Зовсім вже від рук відірвалася. Нікого не слухаєш, все робиш мені наперекір. Що мені з тобою робити? – Промовив король задумливо. 

– Любити й цілувати, – підказала, хитро посміхаючись. – Між іншим, в мене особиста трагедія, а ти гримаєш і сваришся. 

– Дитяча закоханість для тебе трагедія? Не сміши мене, Лірея, – відмахнувся від моїх слів батько.

– Чому це дитяча? Я писала Кайяну листи, а він завжди відповідав мені. От якби не ця його Несс…

– Лі, у вас не було майбутнього, викинь вогняного з голови, – перебив мене король. 

Ніхто не вірив у мої почуття до Кайяна, вогняного мага, брата правителя Королівства п'яти вулканів. І це все тому, що я не вмію красиво страждати. Так щоб зі слізьми, втратою свідомості, щоб не їсти кілька днів від туги. 

Я пробувала, чесно. Як дізналася про весілля Кайяна і Нессарії, яке має відбутись вже на наступному тижні, я так засмутилася, що навіть відмовилась від вечері й думала, що три дні точно їсти не буду, але на ранок була готова з'їсти й вівсянку на воді. 

Голод швидко змінив мої плани на страждання. Та все-таки мені й досі важко змиритись з тим, що Кай дістався не мені, а чемній повітряній  принцесі з Небесного королівства.