Розділ 31: Біла і небезпечна

Темрява вже повністю огорнула місто, змішуючись із рештками вологості, яку залишив за собою затяжний дощ. Асфальт блищав від вогких відблисків ліхтарів, а повітря пахло сирістю та нічною прохолодою. Все навколо затихло: ні краплі дощу, ні шелесту листя, ні подиху вітру.

У квартирі панувала гнітюча тиша. Нокс і Бастет досі не повернулися, від чого порожнеча здавалася ще глибшою. Фелікс, згорнувшись калачиком на підвіконні, спав спокійно, неначе зовсім не відчував напруги, що витала в повітрі. Пірс, здається, десь був, але Марта не могла пригадати, коли востаннє бачила його і куди саме він подівся. Вітер сидів на балконі, мов мовчазний вартовий, не рухаючись і пильно вдивляючись у нічну темряву.

Марта стояла біля вікна, поряд із Феліксом, і теж вдивлялася в ніч. Очі втомлено бігали по темному обрію, ловлячи кожен рух, кожну тінь, яка хоч трохи скидалася на знайомі обриси. Хвилювання не відпускало. Вона намагалася не думати про найгірше, але що більше минало часу, то важче було втримати спокій. Особливо через Бастет. Мовчазна, незалежна кішка була частиною дому, частиною її щоденного життя. І думка, що зараз вона в небезпеці, сама, без підтримки, роз'їдала Марту зсередини.

— Не варто так хвилюватися, — озвався раптом Фелікс, усе ще не розплющуючи очей. — З Бастет буде все гаразд.

— Я розумію, — зітхнула Марта. — Але від того не легше.

У цю мить телефон у неї в руці тихо задзижчав, сповістивши про нове повідомлення. Марта відійшла від вікна, сіла на диван і відкрила чат.

Повідомлення було від @truemagiclord-1205:

Якщо ви справді хочете знати більше, можемо зустрітись. Деякі речі краще пояснювати особисто.

Марта здивовано нахилила голову. Вона не пригадувала, щоб писала десь про те, де мешкає, тому написала у відповідь:

А з чого ви взяли, що ми живемо десь поруч?

Раптом з-під дивана з м'яким шурхотом виліз Пірс. Він навіть не глянув у бік Марти, лише мовчки потягнувся і неквапно рушив у коридор, ніби щойно завершив щось надзвичайно важливе й не потребував свідків.

Марта глянула на підвіконня. Фелікс вже не лежав. Він сидів і уважно дивився на відчинені двері до коридору. Очевидно, поява Пірса теж не залишилася поза його увагою.

— Я здивований не менше, ніж ти, — промовив Фелікс, переводячи погляд на Марту.

Раптом з коридору долинув різкий, пронизливий котячий вереск. Марта здригнулася й рвонула з місця, але ще до того, як вона встигла дістатися до дверей, Фелікс блискавично зістрибнув з підвіконня і прослизнув у коридор. Вже за мить його силует зник за дверима до спальні.

Марта застигла на півкроці, вражена його граційністю й швидкістю. Ще мить тому Фелікс здавався сонним, майже байдужим до всього, а тепер рухався як руда тінь — точний, мовчазний, зосереджений.

Марта забігла до спальні. У кімнаті було темно, й лише шум вовтузіння десь біля ліжка видавав, що вона тут не одна. Наосліп Марта намацала вимикач. Клац і світло наповнило кімнату.

Біля ліжка лежав Пірс, спокійний, з видимими подряпинами на боці, але наче без серйозних ушкоджень. Фелікса не було видно.

За кілька секунд з-під ліжка обережно почав вилазити Фелікс, рухаючись хвостом уперед. Марта нахилилась, придивляючись, що він там витягує. І раптом побачила: він тягнув за хвіст білосніжну, хоч і брудну, пухнасту кішку. Та шалено пручалась, виверталась, а щойно вивільнилась — блискавично кинулась на Фелікса.

Але з боку пролетіла сіра стріла. Вітер, що теж прибіг на шум, встиг перехопити напад і зупинити незнайому кішку ще в повітрі. Проте вона встигла майстерно вивернутись у польоті, й уже за мить виглядало так, наче це вона першою атакувала Вітра, а не навпаки. Її рухи були точні й агресивні, мов вона тренувалась для таких ситуацій усе життя.

Хоча бійка тривала лише кілька секунд, але Марті вона здавалася довшою. Коти кружляли по кімнаті, то зіштовхуючись, то розлітаючись у різні боки. Фелікс приєднався до Вітра, і тепер вони діяли злагоджено, як давно відпрацьована команда. Білява кішка билася люто, з точністю та силою, що зовсім не пасувала її тендітному вигляду. Та з кожною миттю перевага схилялась на бік захисників. Пірс уже отямився і стрімко кинувся до бою, тож чисельна перевага остаточно перейшла на бік захисників.

Врешті білявка різко метнулась до дверей. У вузькому проході, де стояла Марта, кішка ковзнула десь збоку, ледь зачепивши її лапою. Та хоч кігті й не були випущені повністю, Марта відчула, як тонкий біль пронизав гомілку. Вона не встигла навіть зреагувати, як білосніжна нападниця проскочила повз неї в коридор і зникла в напрямку кухні. Її не перемогли, але вона мусила втікати.

Не гаючи ані секунди, всі коти кинулися навздогін. Марта, кульгаючи від раптового болю в нозі, поспішила слідом, озираючись на кожен рух у коридорі. Проте жоден із них, ні вона, ні Фелікс, ні Пірс, ні навіть Вітер, не встиг побачити, куди саме зникла біла кішка. Та немов розчинилася в тиші квартири, залишивши по собі лише розбурхану напругу та кілька вибитих шерстинок у повітрі.

— Що це, чорт забирай, таке було?! — вигукнула Марта, не стримуючи емоцій.

— Я б теж хотів це знати, — озвався Фелікс, озираючись навколо.

— Вибачте, — тихо промовив Вітер, опускаючи вуха. — Я якось її пропустив повз себе…