Розділ 29: Підказка з отруйним присмаком

Наступного ранку дощ не припинився. Навпаки, здавалося, негода набирає обертів, дощ ставав густішим і рішучішим. Не ливень, ні, така собі методична осіння злива, в якій кожна крапля має вагу й намір. Повітря було вогким і холодним, навіть попри теплу куртку Марта час від часу здригалася, притискаючи комір до шиї.

Вона тримала парасолю над головою, намагаючись оминути калюжі, яких ставало дедалі більше. Ранкове місто не вирізнялося нічим особливим: кілька людей з собаками, школярі під капюшонами, тиха черга біля кіоску з кавою. Марта йшла до найближчого магазину по хліб, овочі, щось солодке для себе і жирненьке для ватаги котів. Просто звичайна прогулянка.

Телефон вібрував у кишені. Вона навіть не дістала його, бо тримати парасолю й одночасно переглядати повідомлення було надто незручно.

"Потім", — подумала Марта, переходячи дорогу на мокрому переході, де біла фарба давно стерлася під колесами авто. Їй просто хотілося кілька хвилин не думати ні про магію, ні про фамільярів, ні про тих, хто пише дивне вночі.

Дощ стікав по краях парасолі. Марта зупинилася біля входу до магазину, струснула парасолю й зайшла всередину.

Прямо біля візків дістала телефон. Нове повідомлення було від @truemagiclord-1205.

Вибаач, що не одразу відповів. Я з дитинства вивчаю магію і трохи розуміюся на порталах та фамільярах. Колись давно навіть користувався порталом між цим світом і світом фамільярів. Але це було багато років тому.

— Цього разу хоча б речення з великої літери почав, — пробурмотіла Марта впівголоса, криво усміхнувшись.

Вона швидко набрала відповідь:

Цікаво. Поки що це не суперечить тому, що я знаю. Але й не сказати б, що це надто інформативно.

Після цього сховала телефон у кишеню й узяла кошик. Далі звичайна послідовність: помідори, макарони, хліб, сир, кілька курячих філейок і консерви з тунцем для аристократичних гурманів. Біля холодильника з йогуртами затрималась, намагаючись згадати, який смак вона брала минулого разу й не пожалкувала. Потім пряники. І ще кілька валиків для очищення одягу від шерсті, бо з котами інакше ніяк. Черга була коротка, але касирка пробивала повільно. Марта постояла, дивлячись на асортимент жуйок і батарейок, які ніколи не потрібні, поки не знадобляться.

Телефон знову завібрував. Нове повідомлення від @truemagiclord-1205.

А ти знаєш які слабкості бувають у фамільярів?

Марта нахмурилась і швидко настрочила у відповідь:

Що ви маєте на увазі?

Вона була настільки зосереджена на дисплеї, що не помітила, як позаду неї в черзі став ще один покупець.

— Певно, щось цікаве? — озвався знайомий голос.

Марта здригнулась і озирнулась. Позаду стояв ветеринар Максим з пляшкою молока і пакетом гречки. Усміхався трохи втомлено, але наче доброзичливо, як завжди.

— Нашийники потрібні не тільки котам, — буркнула Марта собі під ніс.

— Що? — перепитав Максим, нахиляючись трохи ближче. — Ви щось сказали?

— Та ні, це я так... про своє, — швидко відповіла вона.

Саме в цей момент касирка закінчила обслуговувати попереднього покупця, і Марта підійшла викладати свої товари на стрічку. Вона швидко виклала продукти, розплатилася банківською карткою, пробурмотіла коротке: "Вибачте, я поспішаю," — і, не чекаючи на відповідь, хутко вийшла з магазину, знову розкриваючи парасолю на виході.

Кілька кварталів швидкої ходьби під дощем і вона уже вдом. Трохи захекана та з вологими рукавами. Замок клацнув, двері прочинилися. Марта зайшла на кухню і завмерла. На столі, спокійно облизуючи лапу, сидів Нокс, якого вона не бачила більше доби.

— Чого ти так захекалася? — спитав він, не підіймаючи погляду. — Наче втікала від когось.

— Я? — перепитала Марта. — Це тебе де носило?

— Така в мене робота, — спокійно відповів Нокс.

— Ага, шпигунська, — буркнула Марта з удаваною байдужістю, хоча в голосі вчувалась легка насмішка.

Нокс криво усміхнувся:

— Я розвідник, а не шпигун.

— Байдуже, — знизала плечима Марта.

Нокс поглянув на неї з легким прищуром:

— То хто ж за тобою гнався?

— Ніхто, — зітхнула Марта. — Просто зустріла Максима в магазині. І якось не хотілося взаємодіяти... особливо сам на сам.

— І правильно, — кивнув Нокс. — Бо, між іншим, саме через нього мене й не було. Хоча... це не точно.

— Як це "не точно"? — скептично перепитала Марта. — Є щось таке, чого ти не знаєш?

— Я не всезнаючий, — знизав плечима Нокс. — Просто добре поінформований.

— Так що там із Максимом?

— Я більше не можу проникати в клініку, — відповів він спокійно. — Ба більше, мені навіть неприємно до неї підходити. Думаю, річ у якійсь магії.

— Цікаво... — пробурмотіла Марта й одразу згадала повідомлення від @truemagiclord-1205.