Розділ 26: Що далі?!

У квартирі панувала тиха осіння вечірня тиша, за вікном тремтіли ліхтарі, кидаючи мʼяке світло на підлогу й стіни. Коти розійшлися по оселі, кожен у своєму куточку: Нокс і Талія дрімали біля батареї, Бастет розчинилася десь у затінках, Луна тихо муркотіла уві сні, а Фелікс, здавалося, навіть уві сні тримав позу вартового. Вітер, як завжди, не заходив із балкону.

Марта щойно повернулась із магазину. У кухні, спокійно ставлячи покупки в холодильник, наспівувала щось під ніс. Вона зачинила дверцята і вже хотіла йти, аж раптом мало не підскочила: просто за нею, мов тінь з'явився Пірс. Ні звуку, жодного руху. Він просто був там весь цей час.

— Ви що, змовились? — видихнула Марта, притиснувши порожній пакет до грудей. — Це ж уже традицією стає: хтось мовчки зʼявляється нізвідки! Якщо так далі піде, я вам усім по нашийнику з дзвіночком куплю.— Монаршим особам не годиться носити такі аксесуари, — дещо сонно пробурмотів Фелікс. — Якщо вже щось і вішати на шию, то хіба що теплий шарфик. Бо мені холодно навіть дивитися на цю погоду за вікном.

— І мені не можна, — озвався Нокс, не розплющуючи очей. — Я ж розвідник. А що ж то за розвідник, якщо його за сотню кроків чутно.

— Тобто ти навіть уві сні підслуховуєш? — примружилась Марта. — Чи ти просто прикидаєшся, що спиш?

— Така вже в мене професія, — ухильно відповів Нокс, не відкриваючи очей.

— Перепрошую, — тихо озвався Пірс, усе ще сидячи біля холодильника. — Я не хотів тебе налякати. Просто... почув запах копченої рибки.

— Ти таки й справді дивак, Пірсе, — зітхнула Марта.

— Я в курсі, — кивнув той цілком серйозно.

Марта не стримала усмішку. Вона знову відчинила холодильник, дістала пакунок з копченою рибою, відрізала невеликий шматок і поклала його до рожевої котячої миски, яка раніше належала тільки Бастет, а зараз стала публічною їдальнею. Пірс одразу ж занурив мордочку в миску й почав їсти так, наче приймав особливий дар.

— То що далі робитимеш? — озвався Нокс все ще з заплющеними очима, ніби розмова стосувалась когось іншого.

— Повечеряю, може гляну якийсь фільм... а там і спати, — відповіла Марта, дістаючи з шафи тарілку.

— Я досі не розумію вашої людської звички витріщатися на рухомі картинки, — сказав Нокс. — Як план на вечір, це непогано. Щоправда, я мав на увазі дещо інше.

— Марто, тобі треба більше дізнатися про магію, — втрутився Фелікс, відкривши одне око. — Особливо про рецепти в ґримуарі.

— Вибачте, звісно, — знизала плечима Марта, — але я ніколи не цікавилась подібним. Навіть бабуся жодного разу не намагалася щось мені пояснити чи навчити. Хоча, зважаючи на те, як рідко я до неї приїжджала, це й не дивно.

— І що, жодного іншого знайомого мага чи відьми? — запитав Нокс, відкривши одне око. — Корім, Максима.

— Та де там, — зітхнула Марта. — Максим, мене лякає, а взагалі-то, у цьому світі маги трапляються рідко. Більшість людей узагалі вважають магію вигадкою. Про неї хіба що в книжках пишуть або фільми знімають, але всерйоз обговорювати — ні. Так що знайомих магів у мене точно немає.

— Ти теж раніше вважала магію вигадкою? — тихо поцікавився Нокс.

— У дитинстві вірила, — знизала плечима Марта. — А потім... та я й зараз не до кінця вірю. Навіть попри те, що спілкуюсь із вами щодня.

— Завжди лишається ймовірність, що ти просто з глузду з’їхала, — сонно протягнула Талія, не відкриваючи очей.

— І ці коти ще мене диваком називають, — буркнув Пірс, доївши свою рибку.

— У Талії завжди було специфічне почуття гумору, — прокоментував Фелікс з посмішкою.

— Моє почуття гумору таке ж чорне, як і моя шерсть, — відповіла Талія вже з ноткою задоволення.

— Це все добре, — озвалась Марта, озираючись на присутніх, — але що ж мені робити?

— Якщо ти не знаєш жодного мага, — обережно почав Нокс, — то, може, знаєш, як їх знайти?

— Не в інтернеті ж мені їх шукати, — пробурмотіла Марта, склавши руки на грудях.

— А чому б і ні? — розважливо кинув Нокс. — З чогось та треба почати.

Марта зморщила лоба.

— Гаразд, спробую, — буркнула вона. — Гірше вже не буде.

Після короткої паузи вона повільно вийшла з кухні.

— А що таке той інтермед? — пролунав через кілька секунд голос Пірса.

— Не знаю, — відповів Нокс. — Але, здається, вона сказала «інтернет».

— Мені байдуже, як воно називається, — озвалась Талія з-під батареї. — Головне, щоб усе це спрацювало.