Розділ 25: Мокрі й горді

Нокс і Талія сиділи на кріслах, загорнуті в пухнасті рушники. З-під тканини визирали лише їхні мордочки, ще мокрі, з розкуйовдженою шерстю. Нокс насуплено струшував вуса, тоді як Талія з обуренням дивилася в порожнечу, і наче весь світ змовився проти неї.

— Не такий уже я й брудний був, — буркнув Нокс, здригнувшися від чергової краплі, що скотилась по його вуху.

— Це обурливо, — підтримала його Талія. — З особами королівської крові не можна поводитися в такий спосіб!

Марта хіхікнула з-за столу:

— Ви ж самі погодилися помитися. Якби не капризували, вже б давно були сухіші.

— Я, взагалі-то, й не проти був, щоб мене витерли... — пробурмотів Нокс, ледь чутно. — Можна й феном...

Він побачив погляд Талії і миттю замовк. Потім глибоко занурив мордочку в рушник, роблячи вигляд, що нічого не казав.

— Краще б ви приклад із Пірса брали, — усміхнулась Марта. — Він завжди радий похлюпатися у воді.

— Пірс? Це той худий дивак? — перепитала Талія, примружившись.

— Він, — озвався Фелікс з підвіконня, навіть не відкриваючи очей.

— Я, якщо чесно, не певна, чи він узагалі кіт, — знизала плечима Талія. — Тож не дивно, що йому подобається купатися.

— Гаразд, Пірс і справді дивак, — погодилась Марта. — Але ж ваш Каспар теж воду любить. Не будете ж ви стверджувати, що він не схожий на кота.

— Ти, здається, не дуже раділа його любові до води вчора зранку, — протягнув Фелікс. — Особливо, коли він зайняв ванну і ти стояла під дверима шкодуючи, що вплуталась у це співмешкання з котами.

— Та вчора зранку й без Каспара все було якесь надто бурхливе, — усміхнулась Марта, пригадуючи ранкову метушню.

У цей момент на стіл нечутно застрибнула Бастет. Вона зиркнувши на присутніх, неквапом підійшла до ґримуару і легенько штовхнула його лапою. Книга зсунулася на кілька сантиметрів, а Бастет сіла поруч, дивлячись мовчки на Марту.

— Дякую, Бася, — озвалась Марта, все ще здивовано дивлячись на кішку. — Не звикла я, що ти так... е-е... втручаєшся.

Вона замовкла, дивлячись на Бастет і відчуваючи, як звичне уявлення про неї, як про звичайну кішку, раптом почало тріскатися під тиском нової реальності.

Раптом, на стіл, прямо з підвіконня, майже нечутно приземлився Фелікс. Його стрибок був таким легким і точним, що Марта не стрималась:

— Ну ти й акробат, Феліксе. Ще трохи і я почну думати, що ти потай тренуєшся для цирку.

— Я нащадок великих воїнів, між іншим. — протягнув Фелікс з удаваною образою, вмощуючись на столі. — Ти ж не думаєш, що мої предки стали королями просто так? Влада не завжди здобувається цивілізовано. На жаль.

Марта вже відкривала рота, щоб щось відповісти, але її перебила Талія:

— От тільки ти байстрюк, — з насмішкою мовила вона.

— І навіть так у мене більше прав на трон, — не забарився з відповіддю Фелікс, примружившись і гордо всівшись рівніше.

У цю ж мить Бастет різко зашипіла, розсікаючи повітря звуком, що змусив усіх замовкнути.

— Бодай у когось тут ще залишився здоровий глузд, — з полегшенням мовила Марта, кивнувши в бік кішки.

Фелікс розгублено кліпнув, ніби щойно прокинувся з гучного сну, і відвів погляд убік. Його гордовита постава трохи поникла. Талія ж демонстративно вмостилась глибше в крісло, втупившись у стелю, і вдавала, наче нічого не сталось.

— Ноксе, розкажеш нарешті, навіщо ходив до Талії? — запитала Марта, перевівши погляд у його бік.

Нокс заворушився під рушником, його вуха трохи здригнулись, і він заговорив із ноткою невпевненості:

— Ну... бачиш, — почав він невпевнено, — ми з Феліксом, скажімо так, не дуже розбираємося в магії. Особливо в тій, що... ну, стосується відьом. А здогадки у нас були, але хто зна, чи правильні. От ми й подумали: може, Талія краще в цьому тямить. Тож вирішили з нею порадитися.

— І правильно зробили, — втрутилася Талія. — Бо ваша здогадка виявилася вірною.

— Яка саме? — насторожено перепитала Марта.

— Ти не могла перенести нас у цей світ. Принаймні не тим рецептом, що ти використала. Це було зрозуміло зі слів заклинання, — пояснила Талія.

— Ти хочеш сказати, що ті слова щось означали? — здивувалася Марта. — Я ж думала, щось безглузде, якісь вигадані слова схожі на магічні.

— Усі слова мають значення, — серйозно відповіла Талія. — Особливо ті, що злітають з вуст відьми.

— А може, річ у тім, що я змінила інгредієнти? — припустила Марта.

— Які саме? — насторожено запитала Талія. — І на що?

— Ну... наприклад, замість тієї рідкісної квітки я взяла звичайну герань, — зніяковіло почала Марта. — Вода з гірського струмка теж була трохи... умовна. У нас же є кран. А ще той екстракт із трюфелем. Я навіть не знаю, де його шукати. Тому замінила на кленовий сироп. У нього принаймні приємний запах.

Талія на мить задумалася, ховаючи погляд у бік.