Розділ 24: Мокрі і брудні

Обід давно минув, але надворі й далі сіріло, а дощ монотонно барабанив по підвіконню. У квартирі нарешті панувала тиша, м’яка й трохи втомлена, як сама осінь. Нокс і Бастет лежали на підвіконні, ледь не торкаючись один одного хвостами, й мовчки спостерігали за тим, як важкі краплі стікають по шибці. У цьому погляді за вікно було щось медитативне: вони не спали, але й не рухались. На балконі чатував, як завжди, Вітер: мовчазний сторож у вогкій напівтемряві. А в глибині квартири, можливо, у спальні чи на шафі, відпочивали Луна й Пірс.

Марта щойно завершила з приготуванням обіду. На плиті щось ледь парувало, наповнюючи кухню ароматами смаженого, тушкованого й трохи спаленого. Витерши руки об рушник, вона підійшла до столу, на якому все ще лежав ґримуар. Книга чекала її, наче мовчазний свідок, що нічого не пояснює, але все бачить.

Марта повільно відкрила книгу, вже не з таким запалом, як раніше, але з надією: можливо, цього разу вона бодай щось зрозуміє. Вона гортала сторінки повільно, вдивляючись у заголовки. Тим часом до кухні непомітно зайшли Нокс і Талія. Вони були мокрі від дощу й, не вагаючись, почали обтрушуватись, розсипаючи краплі довкола. Від несподіваного шурхоту Марта здригнулась і зойкнула, мало не перекинувши книгу зі столу.

— Не такі ми й страшні, — озвався Нокс, обтрушуючи лапу. — Просто трохи брудні.

— Не трохи! — обурилась Талія, труснувши шерстю. — Я вся мокра, ще й змерзла. У нашому світі взагалі не буває такої пори року. У вас ця осінь — якась дивна: холодна, мокра, сірюща! Як ви тут узагалі живете?

— У нашому світі осінь теж не всюди є, — відповіла Марта, піднімаючи очі від книги. — Є місця тепліші, але є й холодніші.

— Та куди вже холодніше, — скривилася Талія, знову трусячи лапою.

Марта ледь стримала усмішку, пригадавши, що попереду ще зима. Вголос же лише мовила:

— Тоді тебе чекає дуже неприємний сюрприз.

— Маєш на увазі зиму? — насторожено запитав Нокс, зупинившись на півруху.

— Про що це ти? — озирнулась Талія, не розуміючи, про що мова.

— Мені про неї розповідала Бастет, — кивнув Нокс. — Але я не певен, чи не перебільшує вона. Сам я ще ніколи зими не бачив.

Талія злегка примружилася, зиркнувши у бік вікна, де й досі лежали Бастет і Фелікс. Бастет лежала, наче нічого не чула: спокійна, незворушна, ніби вся ця розмова її зовсім не стосувалась.

— Саме зиму й маю на увазі, — підтвердила легенько посімхнувшись Марта. — Ще кілька місяців, а може, й швидше, і випаде перший сніг. Почнуться справжні морози. От тоді осінь вам уже не здаватиметься холодною. Тільки мокрою.

— Бррр... — здригнулася Талія. — Мені й від одних розповідей якось неприємно. Це ще один вагомий аргумент на користь того, щоб якнайшвидше знайти шлях додому.

— До речі... — озвався Нокс, стріпнувши залишки крапель із вусів. — Марто, можеш відкрити ґримуар на тій сторінці, де був рецепт, який ти тоді використала?

Марта перекинула кілька сторінок одразу, потім почала гортати повільніше, вдивляючись у заголовки. Вона вже майже знайшла потрібне, коли помітила, як Талія зібралася стрибнути на стіл.

— Стій, — підняла руку Марта. — Іди краще у ванну й помийся. Якщо треба, допоможу. І тебе це теж стосується, Ноксе.

Нокс невдоволено засопів, але промовчав. Він трохи зігнув спину й перебіг до дверей ванної з таким виглядом, ніби його змусили йти на страту.

Талія ж лишилася стояти, ображено тицяючи лапою у вологе хутро на грудях.

— Це ж жорстоко! — буркнула вона. — У вас тут ще й добровільно лізуть у воду?

— А ти думала, ванна — це елемент катувань? — кинула Марта через плече, все ще гортаючи сторінки.

— У деяких ситуаціях — цілком, — пробурмотіла Талія, насупившись, але все ж попленталась услід за Ноксом.

У ванній задзюрчала вода. Марта кинула погляд у той бік і всміхнулась кутиками губ.

— Феліксе, це всі... ну... вінценосні — отакі делікатні? Чи мені просто пощастило з особливо вибагливою представницею?

Фелікс ліниво потягнувся на підвіконні, зіскочив на підлогу й неквапом підійшов ближче.

— Не всі, — нарешті озвався. — Та й Талія не вінценосна.

— Як це не вінценосна? Хіба ж вона не твоя сестра? — здивувалась Марта.

— Сестра, — кивнув Фелікс. — Але вона народилася ще до того, як батько став королем. А вінценосні — це ті, хто народжені вже після коронації.

— Ще одна річ, яка здавалася мені простою, — скептично озвалась Марта. — А виявилась черговою магічною арифметикою.

Фелікс лише ліниво позіхнув, застрибнув на крісло поруч із Мартою і, вмостившись, озвався:

— Тільки дозволь Талії висохнути самій. Без отієї штуки, якою ти сушиш волосся.

— Ти маєш на увазі фен? — перепитала Марта, підозріло примружившись.

— Мабуть, — буркнув Фелікс. — Я бачив, як ти ним користуєшся. Перші рази мене добряче лякав гул тієї шайтан-машини.

Марта розсміялася:

— Шайтан-машини? Звідки ти взяв таке слово?