Розділ 23: Ранок починається з паштету

Прокидання далося Марті непросто. Не тому, що щось заважало. Навпаки, у квартирі було тихо, незвично тихо. Але тіло відчувалось ватяним, голова була трохи важкою, після надто тривалого сну. Вона довго лежала нерухомо, намагаючись зрозуміти котра година. Прокидатися після довгого сну — це як повертатися у світ, що трохи змінився, коли ти ще не зовсім готовий у ньому бути. Внутрішній годинник збився, думки клубочились повільно, а прості речі, як-от встати чи відкрити штори, здавались надто складними.

Зрештою вона змусила себе піднятись і попленталась до ванної. Після води на обличчі стало трохи легше. Волосся було скуйовджене, але вже байдуже. Тепла вода, зубна щітка, дзеркало з ледь запотілим куточком — усе це повертало відчуття звичної буденності.

Кухня зустріла її мʼяким світлом і знайомим запахом. Фелікс сидів на стільці, акуратно згорнувшись клубочком, наче не збирався нікуди йти найближчу годину.

— Доброго ранку, — хрипко озвалася Марта, тягнучись до кавоварки. — Ви з Ноксом щось вичитали в ґримуарі?

— Га? — перепитав Фелікс без особливого ентузіазму, навіть якось ліниво, не розплющуючи до кінця очей.

— Ґримуар, Феліксе, — повторила Марта вже з легким роздратуванням. — Така товста книжка, багато тексту, трохи магії. Не пам’ятаєш? Ви її ще читали вчора, коли я пішла спати, бо ледве трималась на ногах після безсонної ночі зі зборами котячої знаті та вранішнього безладу від твоєї свити!

— Не обов’язково одразу так сердитися, — озвався Фелікс, потягнувшись. — Ми з Ноксом теж нічого не зрозуміли. Тож він пішов радитись із Талією — вона краще розбирається в магії.

— А хіба не всі фамільяри мають у ній розбиратися? — скептично підняла брову Марта.

— Ніхто ж не народжується зі знаннями, — відповів Фелікс спокійно. — Усьому треба вчитись.

— Окрім відьом, — похмуро зауважила Марта.

Фелікс хитнув головою:

— У відьом є магічні інстинкти. Але не знання. Вони вчаться, як і всі інші. Просто трохи інакше.

— Ага, — пирхнула Марта. — А це ти, значить, знаєш.

— Знаю, бо Талія мені пояснила ще кілька днів тому, — відповів Фелікс. — Вона тоді вже підозрювала, що ти можеш бути відьмою.

— А сам ти чого цього не знав? — не вгавала Марта. — Хіба фамільяри не повинні вивчати магію? Як ти збираєшся бути хорошим компаньйоном якогось мага, якщо нічого про неї не тямиш?

Фелікс мовчки зліз з підвіконня і стрибнув на стіл біля кавоварки. Потягнувся, облизав лапу й лише тоді озвався:

— Перш ніж продовжувати цю розмову, я б волів поснідати. На відміну від тебе, я однією тільки кавою не наситюсь.

— Коли це ти навчився робити каву? — здивувалася Марта, озирнувшись на чашку.

— Отож-бо й воно, що не навчився, — відказав Фелікс. — У мене ж лапки. А ти жодного разу й не запропонувала.

— То, може, хочеш кави? — кинула Марта через плече.

— Та ні. — Фелікс зморщив ніс. — Мені навіть від запаху недобре. Я б краще молочка попив. А ще краще з’їв би смачного м’яса.

Марта відчинила холодильник, швидко оглянула його вміст і зітхнула:

— Вибачте, ваша високосте, але мармурових стейків не завезли. Можу запропонувати звичайний магазинний паштет. Печінковий.

— Паштет так паштет, — згодився Фелікс, обережно переступаючи лапами по столу.

Марта відкрила консерву з паштетом і поставила її на стіл. Фелікс одразу занурив туди мордочку, зосереджено почавши снідати.

Марта тим часом взяла чашку кави з кавоварки й оперлась ліктями об стіл, повільно сьорбаючи напій. Вона трохи пританцьовувала від холоду, босоніж на плитці. Кілька хвилин вони мовчали. Потім Марта, не відводячи погляду від Фелікса, обережно продовжила розмову:

— То чому Талія знає про магію, а ти ні? Хіба не ти мав би знати такі речі, а не посилати Нокса розпитувати замість себе?

Фелікс, не відриваючись від паштету, озвався:

— Бо Талії це просто цікаво.

І, не чекаючи реакції, знову повернувся до трапези.

— А тобі не цікаво було? — не вгамовувалась Марта, вже звертаючись до Фелікса. — Як ти збирався бути фамільяром мага, якщо взагалі не тямиш у магії?

— Та я й не думав про таку долю, — нарешті озвався Фелікс, ковтаючи шмат паштету. — І Талія не тому цікавиться, що хоче бути чимось там. Їй просто цікаво. Востаннє маги брали когось із нашого королівства в фамільяри ще тоді, коли наш батько був кошеням. Таке рідко трапляється. Принаймні в наш час.

— Як тільки мені здається, що я нарешті щось розумію, — похитала головою Марта, — виявляється, що все зовсім не так, як я собі уявляла.

Фелікс доїв останній шматочок, облизався, сів і почав вмиватися, неквапно водячи лапою по морді. Його хвіст ритмічно смикався, ніби в такт невисловленим думкам.

— То ви взагалі нічого не зрозуміли з ґримуару? — нарешті порушила мовчанку Марта.

— В тім-то й річ, — озвався Фелікс крізь лапу. — Здається, щось і зрозуміли. Але ми не впевнені, що саме зрозуміли.