Розділ 22: Інструкцій не додано

Марта весь день уникала того, до чого, за її ж словами, давно мала б узятися. Тим паче, що після того, як Фелікс розігнав з квартири всіх сторонніх котів, їй довелося неабияк попрацювати: прибрати шерсть, розкидані речі, порожні миски, навіть лоток довелося мити, хоча вона воліла б про це не згадувати. Ґримуар лежав на столі, поруч лежали зошит, ручка і чашка охололого чаю, що давно стала частиною пейзажу. Вона кілька разів проходила повз книгу, зупинялася, кидала погляд, але відразу знаходила нову справу.

Потрібно ж протерти підвіконня. І полити квіти. І впорядкувати аптечку, бо ж раптом комусь стане зле? І куди вона поділа запасну упаковку батарейок для пульта? А посуду хіба мало накопичилось? І оті шкарпетки, що давно чекають прання...

Вона навіть дістала пилосос вдруге за день, хоча вже й вимивала підлогу після котячого нашестя. Коти в цей момент розійшлися хто куди: Бастет гордо вистрибнула на шафу, Луна притислась до стіни, а Борислав, бурмочучи щось сердите, втік у ванну. Всі вони залишилися після великого вигнання не просто так, бо саме їм найбільше довіряли. Борислав буркав, але наказів Фелікса не порушував, тож вів себе спокійно. Просто не любив шуму й пилососів. Пірс спробував сперечатися, коли його прогнали з улюбленого крісла, але швидко здався й подався на балкон.

Наближався вечір. Тіні в кімнаті ставали довшими, чай остаточно захолов, і в Марти не залишалося вже жодної поважної причини далі відтягувати зустріч із ґримуаром. Вона сіла на стілець, втупилася в обкладинку й, не озираючись, звернулась у порожнечу кімнати:

— Знаєте, а я взагалі-то мала б роботу шукати, а не оце все... книжки магічні читати.

— Повір, я тебе розумію, — озвався Фелікс, лежачи на підвіконні. — Ніхто з нас не планував опинитися в твоїй квартирі, ще й у такій ситуації. Я б теж залюбки був зараз удома, а не в чужому світі, де все пахне чужиною, а ніч здається пасткою. Але не завжди ми обираємо, де опиняємось.

Вона зітхнула й посунулася ближче до столу. Відкрила гримуар і повільно, сторінка за сторінкою, почала його гортати. Спочатку просто ковзала поглядом по рядках, потім намагалася вдуматися, але що далі, то більше тексту зливалося в суцільну кашу.

— Я нічого не розумію, — врешті визнала вона. — Тоді... коли я вперше це відкрила, все здавалося жартом. Я просто знайшла рецепт із кумедною назвою, взяла якісь інгредієнти, які були хоч трохи схожі на потрібні, і все. Навіть не думала, що воно якось спрацює. А тепер я не уявляю, як це взагалі могло відбутися.

Вона глянула на записи бабусі. Кілька рядків, і ще кілька приміток збоку — все. Жодних пояснень, жодних інструкцій.

— І ці бабусині записи... ну, вони взагалі нічого не пояснюють.

На стіл беззвучно застрибнув Фелікс. Сів поруч із ґримуаром і спокійно мовив:

— Воно й не дивно. Якщо твоя бабуся була досвідченою відьмою, їй не потрібні були пояснення. Вона просто знала, що і як робити.

— Шкода, що я ніколи не цікавилася її ремеслом, — тихо сказала Марта. — Хоча, мабуть, це й не дивно. Ми ж з батьками жили в іншому місті, за сотні кілометрів звідси. До бабусі приїжджали рідко.

— Кілометр? — перепитав Фелікс, трохи нахиливши голову.

— Це одиниця виміру відстані, — пояснила вона.

— Це багато? — продовжив він.

— Трохи більше, ніж дорога до клініки, — усміхнулася Марта.

Фелікс похитав головою:

— Воно й не дивно, що ти рідко бувала в гостях, якщо твоє місто було аж так далеко. Це ж скільки днів треба витратити на дорогу. А то й тижнів!

— Менше одного дня, — хихикнула Марта.

— Магія вашого світу, — серйозно промовив Фелікс.

Нокс плавно вистрибнув на стіл, наче виринув із тіні:

— Це не магія. Це місцевий транспорт.

Фелікс зиркнув на нього:

— Мабуть, мені варто частіше виходити з квартири. Я надто мало знаю про цей світ.

— І добре, — буркнув Нокс. — Він надто дивний. Той же транспорт — штука швидка, страшна, величезна, шумна і смердюча.

Він на мить замовк, а тоді повів далі, вже спокійніше:

— До речі, який саме рецепт ти використала тоді, вперше?

Марта знітилась.

— Ну... не те щоб я саме його використала. Там були якісь дорогущі інгредієнти, про більшість я навіть не чула. Тож я просто взяла те, що було на кухні. Вибрала щось, що приблизно підходило за описом... і змішала. Ну, як у кулінарному шоу. Тільки з меншим ентузіазмом.

— І випила? — скрививши мордочку, запитав Фелікс.

— Довелося, — Марта скривилася від згадки. — В інструкції було написано, що треба прочитати якісь слова і випити. Чесно, мені гидко від згадки про те, як це смакувало. Я наче й не божевільна, щоб пити такий "коктейль", але тоді в мене був трішки божевільний настрій.

— А який саме рецепт був? — перепитав Нокс, уважно дивлячись на неї.

Марта знову повернулась до книги й почала гортати сторінки, вдивляючись у назви. Вони звучали дивно, старомодно, іноді моторошно або, навпаки, надто буденно. Вона пробігала поглядом повз: "Для очищення простору", "Проти нічних жахіть", "Зілля швидкого рішення", "Вузол мовчання"...