Розділ 21: Відьми інструкцій не читають

У квартирі було незвично тихо. Марта зачинила двері, поставила сумку на тумбу й завмерла. Втома тиснула на плечі, але найбільше турбувала невизначеність. Вона зробила глибокий вдих і рушила до кімнати. Фелікс сидів на підвіконні, вдивляючись у вечірній горизонт, ніби щось вишукував у сірому світлі.

— Мені треба поговорити з тобою, — сказала Марта, намагаючись не зірватися на емоції.

Фелікс обернувся. У його погляді не було здивування, лише спокій та увага. Можливо, він чекав цієї розмови.

— Слухаю.

— Я… — вона зробила паузу, підбираючи слова. — Я думала, що розумію, що тут відбувається. Але все виявилося інакше. І мені набридло здогадуватись. Ти весь час ухилявся від прямих відповідей. Але, можливо, саме це й заплутало все ще більше.

Фелікс відповів не одразу. Він зіскочив із підвіконня, повільно підійшов ближче й зупинився просто перед нею.

— Що саме ти хочеш знати?

— Я не знаю, — зітхнула Марта. — Ще зранку мені здавалося, що ви просто балакучі коти з іншого світу. Дивні, але милі. А тепер виходить, що я одна вас розумію. І ви не просто коти, а...

Вона замовкла, намагаючись згадати почуте слово, але воно вислизнуло з пам’яті, мов риба з рук.

— Фамільяри, — підказав Фелікс спокійно.

Марта здригнулася й кивнула:

— Оце. Фамільяри. Що б це не означало. І Нокс ще каже, що я вроджена відьма. А я навіть не знаю, що це означає. І я не знаю, що тут справжнє, а що ні. Я просто... хочу нарешті зрозуміти.

— Пробач, — м’яко мовив Фелікс. — Мені й самому важко. Цей світ зовсім інший, і я іноді забуваю, що те, що для мене звичне, тобі може здатися незрозумілим або навіть дивним. Я не хотів тебе плутати. Просто не завжди знаю, з чого почати.

— То чому ніхто нічого не пояснив? — Марта глянула на нього майже з докором. — Ви всі мовчали, ніби це неважливо. Наче я сама повинна була здогадатися. Але ж це моє життя. І я хочу знати у що втягнута.

— Я і сам не розумію всього, — озвався Фелікс після паузи. — В один момент я був удома, де все знайоме, зрозуміле, відносно безпечне. А вже за мить опинився тут. У світі, який не приймає нас. Невже ти думаєш, мені хотілося втрачати брата, битися з собаками й зомбованими котами? Я був би радий повернутися додому й не завдавати тобі клопоту.

Він на мить замовк, дивлячись у підлогу.

— Певно, я теж неправильно все розумів. Спочатку думав, що моя свита просто розбіглася, не бажаючи мені коритися в новому світі. Але тепер... тепер я не впевнений. Після всього, що сталося, я не здивуюсь, якщо вони під чиїмось контролем. Як ті коти, що напали на тебе. Або й гірше.

— Гірше? — перепитала Марта, напружено зиркнувши на нього.

— Невже ти думаєш, що Леон — єдиний загиблий фамільяр? — тихо відповів Фелікс.

Марта на мить опустила погляд. Їй справді було прикро, що Фелікс втратив брата. Вона хотіла щось сказати, але натомість лише прошепотіла:

— Мені шкода…

Вона стисла пальці в кулак і зітхнула:

— Я досі не розумію, хто такі ці... фамільяри. У книжках щось подібне було, так. Але від того зрозуміліше не стає.

— Фамільяри — це чарівні істоти, — відповів Фелікс після короткої паузи. — Маги обирають нас собі в магічні компаньйони.

— Тобто ти вмієш чаклувати? — здивувалася Марта.

Фелікс скривився ледь помітно, наче питання було для нього вже надто знайомим або трохи прикрим, і хитнув головою.

— Ні. Ми самі по собі не володіємо магією, як такою. Максимум — якісь дрібнички, які ми навіть не помічаємо. Але ми вкрай чутливі до магії. І можемо підсилювати окремі її аспекти. Ми робимо чари сильнішими, точнішими, стійкішими. У кожного фамільяра свій талант. Маг обирає того, хто йому найбільше підходить.

— Тобто ти б усе одно покинув свій світ і став би чиїмось компаньйоном? — здивовано уточнила Марта.

— Не обов'язково, — відповів Фелікс. — Маги рідко приходять у наш світ. Не кожен здатен влаштувати перехід між світами. Та й світів з фамільярами безліч.

— Але ж мені вдалося перемістити сюди стільки котів, — знизала плечима Марта. — А ти кажеш, що це складно.

— Бо ти не маг, — почулося з-за спини.

Марта здригнулася. Нокс стояв, як завжди, абсолютно непомітно. Незрозуміло, коли він підійшов.

— То хто я тоді? — недовірливо перепитала вона.

— Відьма, — злегка усміхнувся Нокс. — Відьми, на відміну від магів, зазвичай володіють вродженою магією. Або ж отримують її під час ритуалу. Маги ж магію здобувають як знання.

— Ага, — пробурмотіла Марта. — Тепер мені все ясно. Хоч ні, зовсім ні.

— Відьми скоріше практики, — додав Нокс. А маги більше схильні до теорії.

— Тобто відьмам не треба вчитися магії? — перепитала Марта, звузивши очі.

— І так, і ні, — знизав плечима Нокс. — Володіти магією ще не означає вміти нею користуватися. Як м’язами: народитися з ними — одне, але щоб вони працювали — треба тренувати.