Розділ 8: Несподівані гості

Марта обережно відчинила двері, намагаючись приховати чи то страх, чи то хвилювання. На порозі стояв незнайомий їй чоловік — молодий, досить симпатичний, але помітно втомлений і похмурий.

— Доброго дня, — невпевнено промовила Марта, уважно розглядаючи незнайомця.

— Доброго дня, — відповів він спокійно, легко посміхнувшись. — Вибачте, що турбую. Мене звуть Максим.

— Максим? — перепитала Марта, ніби очікуючи почути продовження.

— Так, просто Максим, без зайвих формальностей. Я місцевий ветеринар.

Марта обережно кивнула, досі тримаючи двері напівзачиненими.

— Що сталося? Чим я можу допомогти? — спробувала вона здаватися невимушеною.

— Річ у тім, що кілька ваших сусідів звернулися до мене зі скаргами на надмірну кількість котів біля будинку, — продовжив Максим, дивлячись їй прямо у вічі. — Я хотів би трохи поговорити з вами щодо цієї ситуації. Чи можу я увійти?

— Вибачте, Максиме, але я не знайома з вами, — швидко відповіла Марта, відчуваючи, як зростає її хвилювання. — Може, поговоримо тут, на порозі?

Максим уважно подивився на неї, ніби щось підозрюючи, але ввічливо кивнув.

— Як забажаєте, — відповів він спокійно, але його погляд чітко вказував, що він помітив її занепокоєння.

— Мене трохи дивує, чому ви вирішили поговорити саме зі мною, — сказала Марта, намагаючись приховати роздратування.

Максим уже збирався щось відповісти, але в цей момент у двері несподівано прослизнули троє котів. Вони спокійно пройшли повз ноги Марти й Максима, прямуючи до квартири, ніби були тут постійними гостями. Марта застигла від здивування, адже цих котів вона раніше не бачила.

— Вибачте, це теж ваші? — Максим з цікавістю подивився їй у вічі, злегка піднявши брову.

— Ну, знаєте, — нервово усміхнулася Марта, — вони не зовсім мої. Просто іноді здається, що я живу у них, а не навпаки.

Максим стримано усміхнувся, але його погляд залишався допитливим.

— Це цікаво. Вони поводяться незвичайно спокійно й упевнено. Ви впевнені, що нічого дивного з ними не відбувається?

Марта спробувала відповісти жартома:

— Можливо, вони просто надто виховані або вважають себе власниками квартири. Часом мені здається, що я тут лише квартирантка.

Максим злегка кивнув, ніби погоджуючись, але його погляд уже перейшов на щось за спиною Марти. Вона обернулася і помітила Фелікса, який невдало намагався сховатися за рогом коридору й спостерігав за ними, висунувши мордочку.

— Ваш домашній кіт, здається, дуже цікавиться нашою розмовою, — спокійно зауважив Максим, уважно дивлячись на Фелікса.

Марта відчула, як її серце забилося швидше.

— Він завжди такий, — відповіла вона, намагаючись звучати якомога спокійніше. — Дуже допитливий.

Максим посміхнувся, але знову-таки не до кінця щиро.

— Розумію. Що ж, не буду вас більше затримувати. Просто майте на увазі, сусіди справді занепокоєні.

— Дякую, що попередили, — відповіла Марта, поспішно зачинивши двері, щойно Максим пішов.

Вона повернулася на кухню і важко сіла за стіл, намагаючись опанувати себе. Через хвилину до неї повільно увійшов Фелікс, уважно подивившись на неї.

— Що? — трохи роздратовано запитала Марта.

— Думаю, він щось запідозрив, — задумливо сказав Фелікс, не зводячи з неї серйозного погляду.

— Справді? Невже? — саркастично відповіла Марта, не приховуючи свого роздратування. — Можливо, наступного разу ти спробуєш бути трохи менш помітним, коли стежиш за розмовою.

Фелікс проігнорував її зауваження, підійшов до середини кімнати й тихо м’явкнув, скликаючи інших котів. Невдовзі кімната наповнилася його свитою, включаючи і новоприбулих, які уважно слухали його слова.

— Вітаю всіх, хто до нас приєднався, — почав Фелікс, гордовито розглядаючи присутніх. — У нас є чудова новина. Каспар погодився на союз, і ми плануємо зустріч із іншими спадкоємцями, аби зміцнити нашу позицію.

Деякі коти схвально замуркотіли, інші уважно слухали.

— Проте, як ви всі вже помітили, у нас виникла суттєва проблема з місцевими котами, — продовжив він серйозніше. — Вони не розмовляють нашою мовою і не розуміють нас, що робить неможливим встановлення з ними нормального контакту.

Марта злегка хмикнула, дивлячись на Фелікса.

— Навіть якби вони розуміли вас, це навряд чи щось би змінило. Повір, я знаю їх усе життя: вони слухають тільки самих себе.

Саме в цей момент Бастет неспішно пройшла крізь натовп котів, демонстративно ігноруючи всіх присутніх, ніби підтверджуючи слова Марти.

Нокс швидко втрутився в розмову, намагаючись змінити тему та відволікти усіх від поведінки Бастет:

— З місцевими котами мені теж складно. Я їх більш-менш розумію, хоч і не завжди — багато чого гублю між словами. А от говорити їхньою мовою взагалі не виходить — у мене просто не ті голосові зв’язки, щоб видавати такі звуки.