Розділ 5: Зібрання розгублених

Марта все ще не звикла, що її квартира перетворилася на котячий королівський двір на мінімалках. Вона намагалася триматися осторонь, але чимдалі все більше переконувалася, що її житло нагадує прихисток бродячих аристократів.

Фелікс вирішив, що його вірні піддані обов’язково знайдуть його, варто лише зачекати. Протягом трьох ночей він невтомно очікував когось зі своєї свити, проте результат був не надто вражаючим. Тільки одного разу з’явилося двоє новоприбульців: смугастий кремезний кіт із серйозним виразом морди на ім’я Вітер та маленька чорна кішка на ім’я Ельза, яка трималася тіней.

— Лише двоє? — Марта втупилася у Фелікса, коли той гордо представив новоприбулих. — Відчутне поповнення війська.

— Я й не казав, що всі з’являться відразу , — Фелікс підняв голову. — Це лише початок.

— Початок чого? Фан-клубу у вітальні? — пробурчала Марта. — Якщо їх стане ще більше, я змушена буду виставити рахунок за оренду.

Бастет, яка досі спостерігала за всім, ліниво потягнулася на дивані, недбало махнувши хвостом, ніби цілком підтримувала ідею перетворення квартири на котячу резиденцію.

Фелікс лише важко зітхнув, а Нокс задумливо повів вухами.

— Ваша Високість, думаю, нам треба знайти більше наших. Якщо за три дні прийшли лише двоє, значить, інші або не знають, що ми тут, або не хочуть сюди йти.

— Не хочуть? — Фелікс скривився. — Чому б це?

— Можливо, хтось вже пристосувався до нового світу. Можливо, вважають, що Ви не маєте шансів повернути владу, — Нокс відповідав холоднокровно.

— І що ж ти пропонуєш? — Фелікс трохи примружився.

— Ваша Високість, ми з Вітром можемо пройтися територією і пошукати когось зі свити, — запропонував Нокс. — А Ельза вправна у шпигунстві. Якщо десь є сліди наших, вона знайде їх.

Фелікс на хвилину замислився, потім урочисто кивнув:

— Добре. Ідіть, знайдіть тих, хто досі вагається. Нам потрібні союзники.

Марта втупилася на нього.

— Ти усвідомлюєш, що ми тут не середньовічному королівському замку, а в маленькій квартирі? У мене навіть стіл не розрахований на такі дипломатичні зібрання.

— Це тимчасово, — відповів Фелікс, але навіть він не звучав переконливо.

Минуло ще кілька днів, перш ніж посеред ночі Нокс і його команда повернулися з новими котами. Їх було лише троє — старий рудий кіт із порваним вухом, який представився як Борислав, кішка з довгим сріблястим хутром на ім’я Луна і худий чорний кіт, якого називали Пірс. Вони явно не поспішали присягати Феліксу на вірність, але були готові хоча б вислухати його.

— Інші не прийшли? — запитав Фелікс, уважно оглядаючи новоприбулих.

— Більшість відмовилася, — коротко відповів Нокс. — Хтось уже знайшов собі новий дім, хтось вважає, що Ви програли, а більшість просто втомилася від нескінченної боротьби. Вони бачать цей світ як шанс розпочати життя без палацових змов і боротьби за владу, де їм не потрібно більше обирати між вірністю і виживанням.

Фелікс зневажливо фиркнув, але нічого не сказав.

— Ми обговорювали це дорогою назад, — продовжив Нокс. — Якщо більшість не бажає повертатися під Вашу владу, то, можливо, варто переглянути стратегію. Я не впевнений, що пряме відновлення трону можливе без підтримки. Нам треба укладати союзи.

Фелікс мовчки дивився на нього, а потім зітхнув.

— Отже, дипломатія. Чудово.

Марта з цікавістю спостерігала за його реакцією.

— Ну що, принце, здається, доведеться тобі навчитися домовлятися, — вона перехилила голову. — Або, принаймні, не так зверхньо дивитися на всіх, кого зустрічаєш.

Фелікс знову фиркнув.

— Ми ще побачимо, хто буде дивитися зверхньо після першого успішного союзу.

Бастет лише повела вухом і продовжила вмиватися, явно не розділяючи ентузіазму щодо майбутніх дипломатичних перемог.