Розділ 1: Герань замість орхідеї, або Як не варто чаклувати

Усі великі історії починаються з героїчного звершення. Або з епічного провалу.

Історія Марти, внучки легендарної відьми Домініки, почалася з другого варіанту. Вона сиділа на кухні своєї маленької квартири, обіймаючи пляшку вина, і вголос обговорювала з кішкою Бастет жахливе побачення.

— Чесно, Бась, це було гірше за всі ті рази, коли я забувала парасольку в дощ! — Марта втупилася в стіл спершись підборіддям на руку. — Він годину розповідав мені про… ґудзики. Уявляєш? Ґудзики, Бась!

Бастет, поважна сіамська кішка із яскраво-блакитними очима, повільно підняла голову і глянула на господиню так, наче їй було байдуже. Проте її хвіст неквапливо рухався з боку в бік, що свідчило про певний інтерес.

— Я просто хочу справжнього принца, — зітхнула Марта, дивлячись на стелю. — Розумного, шляхетного, красивого, з гарним голосом і без фетишу на антикваріат!

Бастет позіхнула.

— Ну, ти мені не допоможеш… — буркнула Марта. — Але, знаєш, хто може?

Вона підскочила, трохи похитнувшись, і рушила до старої книжкової шафи, де на найвищій полиці зберігався бабусин ґримуар. Пил на обкладинці ліниво здійнявся в повітря, коли вона витягнула важкий фоліант і відчинила його на довільній сторінці.

Марта провела пальцем по жовтуватих сторінках, гортаючи старий фоліант. "Пророкування майбутнього", "Захист від пристріту", "Зілля для блиску волосся"… Вона закотила очі.

— Ні, не те. Хоча… стоп, що це?

Вона натрапила на щось із красивими завитками літер. "Зустріч із доленосним принцом". Марта схилилася ближче, почала читати. Спочатку скептично зиркнула на текст, потім усміхнулася.

— Гм… дурниці якісь… Але…

Вона перечитала ще раз, облизала губи. Очі її заблищали.

— Хм… а чому б і ні?"

Марта пробіглася очима по списку інгредієнтів. «Рідкісна орхідея»? У неї була кімнатна герань. Хіба не одне й те саме? «Крапля води з дзвінких гірських струмків»? Якщо гірські джерела недосяжні, то стрімкий потік з кухонного крана цілком може їх замінити! Плеснула трохи в келих. А ось «Екстракт чорного трюфеля з краплею дикого меду» явно був перебором. Марта поглянула на кухонну полицю, знизала плечима і додала ложку густого кленового сиропу.

— Головне — це намір, правда ж, Бась? — Марта підморгнула кішці, яка невдоволено дивилася, як господиня порпається у бабусиній магії.

Вона запалила свічку, промовила кілька слів (абсолютно не впевнена, чи правильно їх вимовляє), випила заклинальну суміш… і зачекала.

Тиша. Жодних блискавок, жодних сяючих порталів, жодного красивого незнайомця, що магічним чином з’явився в її кухні.

Марта знизала плечима, позіхнула і, навіть не допивши келих, попленталася в ліжко.

Наступного ранку вона зовсім забула про заклинання. Але доля не забула про неї.