Розділ 5. Темний бік темної казки

Фейрі обожнюють святкування. А для Вищого королівського Двору часті пишні гуляння — це щось так само природне, як вітер, трава чи зорі. Музика, танці, наїдки, хмільні напої та дурмани скрізь. І для цього не треба шукати привід, бо коли фейрі бажають розваг (а фейрі завжди бажають розваг), привід знаходить їх сам. Як от цієї ночі — повний Місяць, на честь якого король заборонив своїм придворним нудьгувати. Тому я також танцюю та посміхаюсь, хоча вже багато років не відчуваю найменшої радості. Відтоді, як вперше побачила свого чоловіка з його людською коханкою.

Одначе ж цікаво…

Того, що мав цю саму людську коханку, спадкоємиць Вищої корони, звісно ж, навіть не збирався приховувати. Так само, як і того, що вона народила від нього байстрюка, який хоч і не мав жодного права претендувати на Вищу корону, але за принизливим для мене фактом однаково був первістком Балізара. Той же син, якого йому народила я, був його другою дитиною, хоч і єдиною — законною.

Тому останнім часом я чим далі, тим більше помічала, що чимало шляхетних чоловіків фейрі вирішили взяти з нього приклад! Звісно, їхні коханці — не Призначені, адже знайти своїх Призначених для фейрі — надзвичайна рідкість. Проте ці молоді люди (яких звабили, аби вони втратили голову, та забрали до нашого світу) однаково без тями від своїх патронів. Навіть ті із них, кого взяли собі гобліни та огри, які завжди були не найвродливішими серед нашого народу. Та ці мінливі одноденки причаровані без всяких чарів, бо їх п’янить сама реальність нашого світу. Саме розуміння того, що їх для любощів обрали фейрі високих родів. Які дарують їм в ліжку таку насолоду, якої б ніколи не змогли подарувати людські чоловіки. А ще селять в своїх розкішних маєтках, засипають подарунками, наряджають у екстравагантні вишукані вбрання. І звісно водять на такі от дивовижні гуляння, попередньо начепивши на них амулети, заговорені таким чином, щоб носія не міг зачарувати ніхто, крім його патрона.

Останнє, до речі, виникнуло не на порожньому місці — високі Двори вже знали кілька випадків, коли під час святкувань деякі фейрі причаровували чужих коханців, одразу ж зваблювали їх, а потім розвіювали чари так, аби патрони прилюдно дізналися про це. Зрозуміло що після такого приниження коханець повертався до світу людей зі стертою пам’яттю, а патрон ставав посміховиськом. Врешті ніхто більше не бажав ризикувати, тому перестраховувався заздалегідь.

Хоча, звісно, попри цю моду, однаково лишалося достобіса багато тих, хто все одно брав собі за коханців саме інших фейрі. Як не дивно, вони мали значно вищій статус, ніж людські коханці… але це однаково робило їх другим сортом.

Адже з коханцями ніхто ніколи не брав шлюби.

Коханці були потрібні чоловікам фейрі, щоб розважатися як до шлюбної церемонії, так і після неї. Але одружувались вони однаково зі смиренними незайманками, вихованими належним чином, які випивали перед весіллям свій любовний трунок. Якщо ж жінка втрачала цноту до шлюбу, якщо вона погоджувалась на те, аби приєднатися до касти коханок, то втрачала можливість колись бути обраною кимось за дружину. Адже жоден чоловік фейрі не взяв би собі законною дружиною ту, хто вже була із кимось у ліжку. Навіть якщо тим, хто її знечестив, був він сам… хіба що цей факт вдавалося приховати, аби ніхто не дізнався, що на шлюбному ложі наречена вже не принесе дому свого чоловіка священної першої крові та її благословення.

Однак своїх коханців високі фейрі радо брали на гуляння. Вони були тут чимось звичним. Тим, на що я вже давно намагалася не звертати увагу. Надто тому, що мій чоловік зі своєю власною фавориткою цієї уваги і так забирали в мене забагато.

Тому мене щиро здивувало, коли одна із коханок — висока, струнка, із великими зеленими очима, золотавою шкірою, тонкими крилами бабки за спиною та яскраво-зеленим волоссям — підійшла до мене, поки її патрон змагався в стрільбі з лука з одним своїм приятелем.

— Моя принцесо, ви сьогодні прекрасніша за Місяць, який ми вшановуємо цим гулянням, — улесливо проговорила вона, натомість я зчепила зуби, щосили намагаючись дивитися на неї згори вниз… попри те, що зростом ця жінка була значно вища за мене.

Це що ж виходить, через те, як мене вкотре зневажив Балізар, я стала для всіх аж такою нікчемою, що будь-яка хвойда, яку мені навіть ніхто ніколи не представляв, вважає прийнятним просто так підійти та заговорити зі мною?

Від цієї думки мені стало зле.

Лише минулого тижня чоловік знову приходив у мої покої — читачі зір запевнили, що це була одна із тих ночей, коли є вагомий шанс зачати в мені нову дитину. Однак вчорашнє обстеження в цілителів показало: я знову не при надії. Не дивно, адже жінки фейрі надзвичайно рідко вагітніють. Те, що я так швидко народила Балізарові первістка — просто диво, зазвичай народження спадкоємця доводиться чекати десятиліттями, і то за умови, що чоловік якнайчастіше приходить до спальні своєї дружини.

Проте я відчуваю це щоразу, коли бачу його в такі дні, як той. Дні, коли цілителі кажуть, що я знову не вагітна. Тоді його очі, ледь він помічає мене, так чітко говорять:

«Трясця, то я знову лягав із нею в ліжко намарно?».

І мені боляче. Бо попри все, я однаково його кохаю. Занадто сильно кохаю…

Але він зневажає мене.

Він, та весь його двір.

А тепер, схоже, це демонструють навіть коханки його придворних!

— Ось, я помітила, що ви загубили свій чудесний браслет. Було б прикро втратити таку красу. Тож візьміть це, — тим часом проговорила жінка, простягаючи мені прикрасу, яку я примарно впізнала крізь стукіт пульсу в скронях.