Розділ 4. 1. Власність принцеси

Коли я пройшлася коридорами замку зі слугою-людиною, який слухняно чимчикував за мною, ніхто не звернув на це жодної уваги: попри мінімальні контакти з їхнім світом, люди однаково час від часу укладали угоди з фейрі, згідно з якими опинялися на службі в представників нашого народу. І що логічно, чим вищім було походження фейрі, тим більші він мав сили, які дозволяли такі угоди. А в цьому замку, де і підземеллях, як виявилось, був один зі стабільних проходів до світу людей, такими, як Ал, то й поготів важко було когось здивувати. Власне, коханка мого чоловіка була тому яскравим доказом, хоч раніше я й не задумувалась над тим, як вона та їй подібні тут опинилися. Такі речі були просто «не справою розуму дружин високих фейрі». Оскільки ж подружню вірність гарантував любовний трунок, слуга-чоловік не міг стати приводом для жодних хвилювань інших придворних.

Тому я мовчки провела Ала до своїх апартаментів, дорогою наказавши одному зі служок принести йому більш підходящий одяг. І вже опинившись наодинці у моїй вітальні, сіла на софу, жестом наказала йому стати навпроти, в кількох метрах від себе. Та граючись нитками чарів, проговорила:

— Ти можеш прийти до тями, але тобі заборонено зробити хоч крок із того місця, де ти зараз стоїш.

Тієї ж миті в голові чоловіка немов клацнув перемикач. Здригнувшись, він отетеріло вирячився на мене, а потім почав панічно озиратися. Йому було важко дихати, на обличчя виступили краплі поту, все тіло тремтіло.

— Розумію, те, що з тобою сталося, вірогідно справді шокує, — зітхнула я, знизавши плечима. Втім, не збавляла величного офіційного тону. Цьому чоловікові варто від самого початку мати на увазі, хто перед ним, і ком він відтепер служитиме.

— Якого… Що це вбіса… де… — забурмотів він, здається на межі істерики.

— Ти в королівському дворі Ельхерну. Я — кронпринцеса Стелла фор Лунар. Мій чоловік, Балізар фор Лунар — перший принц та спадкоємиць корони фейрі. Той, з ким ти уклав угоду, вирішив подарувати тебе мені на той час, який ти маєш відслужити згідно тієї угоди. Тож від цієї ночі і на наступні три роки я — твоя пані, а ти — моя власність.

— Якого дідька?! — закричав чоловік, хапаючись за волосся. — Я? Власність?! Яка я тобі, клята курво, ВЛАСНІСТЬ?! Ти хоч знаєш, хто я?! Та перед тобою — геніальний бізнесмен, депутат, один з найбагатших!..

— Переді мною — людина, яка отримала вплив та статки лише завдяки угоді з фейрі, — перервала я, ловлячи себе на тому, що ця розмова мене щиро розважає. Його бурхлива реакція, мало не істерика, спроба заперечити реальність та переконати самого себе в тому, що маски — це і є істина, а правда — то просто жарт. — І тепер цій людині просто настав час виконувати свою частину угоди.

— Угоди з фейрі… Трясця! Угода з довбаними ФЕЙРІ! — закричав він, закинувши голову та ошаліло розглядаючи стелю моєї вітальні. — Та мені ж тоді було шістнадцять! Я взагалі думав, що це просто прикол такий! Просто… просто напився, бо мене покинула дівчина, пішов гуляти, сам не знаю, як дійшов до Печерської фортеці, і… просто сп’яну, розумієш? Тупо сп’яну вирішив викликати фейрі. Бо ж ну та дівчина… вона любила всяке фентезі про фейрі, дуже на цій темі зациклилась, всі вуха мені проїла оцим ритуалом угоди з фейрі, який десь знайшла… Я справді не думав, що…

— Не думав, але провів ритуал, викликав високого лорда Третього Двору та уклав із ним угоду, — пирхнула я, з показовою знудженістю підперши підборіддя пальчиками. — А потім два десятиліття насолоджувався виконанням цієї угоди лордом фор Ноксером. Що ж, в такому разі можу лише привітати тебе із тим, що ти не став ховатись, а справді прийшов на місце укладання угоди в обумовлений час. Інакше він би не став слухати, чи вважав ти угоду п’яним маренням. Він би просто тебе вбив за спробу ухилитись. Можливо ви, люди, можете легковажно ставитись до своїх угод, змінювати в процесі правила, деталі та умови без попереджень, а то й просто відмовлятися від свого слова та не мати жодних наслідків, якщо не закріпили угоду усіма необхідними папірцями, аби ваші правителя потім через своїх посередників примусили вас до виконання власних угод… Але ми, фейрі, ставимося до цього надзвичайно серйозно. До КОЖНОГО свого слова, яке комусь даємо. Хоча ти, гадаю, це і так починаєш усвідомлювати?

— Схоже на те, — розбито реготнув Ал, знесилено сівши прямо на підлогу, та підібгавши коліна. — То я тепер справді?.. Що зі мною буде, га?