Розділ 2.2

— Ваша високосте, — пошанливо вклонився блондин, і одразу ж відкланявшись, посміхом зник, розчинившись за поворотом доріжки.

Ти диви, який жвавий!

— Як я розумію, мій чоловік поінформований про вашу відмову укладати шлюб? — проказала я та підійшла, забираючи в нього можливість і саму втекти.

— Гадаю, він навіть особисто попросив лорда Рейсона провести зі мною цю розмову, аби наставити мене на шлях істинний, — на диво, не розгубився він. І хитро примружившись, зробив крок назустріч.

— Проте ви все одно опираєтесь?

— Проте я все одно опираюсь, — усміхнувся чоловік, надпивши зі свого келиха червоного вина.

— Даруйте, але я відверто не розумію, заради чого, — похмуро проговорила я, знову згадавши ті слова, які він казав лордові Рейсону. — Не тому ж, що бажаєте укласти шлюб з нібито кохання?

— А чому б і ні? — він знизав плечима.

— Хоча б тому, що мережа чарів любовного трунку тримається от уже кілька тисячоліть, і за весь час жодна жінка не зуміла їх розвіяти, — пирхнула я. — Що наштовхує на думку: все це «справжнє кохання» — лише красива легенда. Тож не марнуйте час на пошуки міражів, лорде Ноксер. Будьте реалістом… як і всі ми.

— Але ж принц Балізар має панну Ферчайлд, — заявив він, коли я вже збиралась красиво розвернутись та піти. Трясця! Це таки був заборонений прийом, і Левіор фор Ноксер прекрасно це розумів. — Ба більше, його високість не просто до нестями кохає ту дівчину. Вона — його Призначена. Я особисто бачив, як на їхніх зап’ястках з’являються знаки долі, коли вони торкаються одне одного. І знаєте, коли в цьому світі існують аж цілі Призначені, то було б дивно заперечувати таку річ, як в принципі справжнє кохання.

— Та як ми бачимо на прикладі мого чоловіка, навіть Призначені, які є надзвичайно рідкісним благословенням самої Богині, не завжди можуть укласти спільний шлюб. Один із них на момент зустрічі вже може бути одруженим, але навіть якщо ні! Роздаючи своє благословення, Богиня не зважає не тільки на соціальний статус, а й на расу. А от суспільство зважає. І чим вищий твій статус, тим вищі й вимоги до статусу того, кого твій дім обере тобі парою.

— Тому жінок піддають насиллю, напоюючи любовним трунком, а чоловікам дозволяють мати коханок, — констатував він, буквально пронизавши мене поглядом. А потім зробив крок назустріч. — Але вже сам цей факт повністю нівелює тезу про те, що кохання, а тим паче справжнього кохання, нібито немає. Воно існує, принцесо-вишенько. Просто його зробили незаконним, — шепотом додав чоловік, схилившись до мого вуха.

— Вишенька? — закашлявшись, я здригнулась та відсторонилась.

— Бо ви така гарна і солодка, проте із кислинкою. Приємною кислинкою, — гмикнув він, розтягуючи губи в лукавій усмішці.

— У вас проблеми із манерами. Ви в курсі? — набундючилась я.

— Здається, мені хтось про це казав, але я не маю часу обдумати це питання належним чином, — ще нахабніше заусміхався високий лорд Третього Двору.

— І що ж хто має зробити, аби ви нарешті знайшли час на перегляд власних манер?

— Ну, взагалі, в мене є одна думка, — протягнув він із таким прищуром, що я самим нутром відчула: на мене чекають неприємності.

— Що ж за думка, лорде Ноксер?

— Пропоную парі, — підступно заявив він. — Ви оберете на сьогоднішньому святі будь-якого чоловіка і я прямо тут, зараз кину йому виклик в змаганні зі стрільби з лука. Якщо обраний вами для мене суперник переможе, то я найближчим часом знайду дівчину відповідного походження та візьму із нею шлюб до осіннього рівнодення. А ще перегляну свої манери, звісно, — додав він з бешкетним усміхом.

— Гарна умова. А якщо ви переможете його? — я й сама прищурилась, зазираючи в його блакитні очі, які тепер так яскраво, нестримно блищали.

— Якщо я переможу, то ви прямо зараз, сьогодні, цієї ночі вирушите зі мною на одну дуже цікаву прогулянку.

— Звучить як щось, що обіцяє мені чималі проблеми.

— То Вишенька злякалася? — глузливо гмикнув він, трохи наблизивши своє обличчя до мого.

— Тримайте свої фантазії при собі, лорде Ноксер. Я приймаю виклик, — войовничо заявила я, хоча насправді почувалась не такою відважною, як намагалася зобразити.

— В такому разі, кого ви обираєте моїм суперником?

Я задумалася, подумки перебираючи список гостей та намагаючись згадати якнайбільше про кожного із них. Мені належало обрати найкращого стрільця. Тим паче, що Левіор фор Ноксер мав славу майстерного воїна, який прекрасно порався з луком та стрілами. Але, на щастя, тут, на цьому прийомі, було чимало чоловіків, які прославились завдяки своїй воїнській доблесті! Тож заплющивши очі на кілька секунд, я впевнено посміхнулась та промовила:

— Арней фор Вінтрон, високий лорд Четвертого Двору.

— Вважайте, що високий лорд Четвертого Двору уже кидає в розпачі на землю свій лук, — гмикнув він мені на вухо.