Розділ 2. Парі на нерозважливість

Весь вечір я не зводила очей з Ферчайлд, яка легкою ходою пропливала садами та банкетною залою Вищого королівського Двору. Вбрана в дивовижну бузкову сукню, із красиво зачесаним шовковим мідним волоссям. Так, як і належало виглядати фаворитці майбутнього короля Ельхерна… хай навіть на той час, як Балізар надягне корону, цієї людської дівчини вже й не буде серед живих. Але зараз вона була тут, все ще молода і прекрасна. Все ще та, хто захоплювала всі думки мого чоловіка. Хоча за фактом, сьогодні був МІЙ вечір! Адже саме дружина першого принца, яка народила йому офіційного первістка, і була тією, кому присвячувалось свято роковин від народження спадкоємця!

Проте я лишилась в тіні цієї дівчини, яка ще два роки тому народила від нього байстрюка-напівкровку. І можливо, це лише моя параноя, та я відчувала, що саме це на думці в усіх високих гостей, які зібралися тут, аби привітати Балізара. Тож хай як я намагалась тримати лице і вишукано посміхатись, висловлюючи Богині вдячність за здорового сина, який подолав перши рік життя і тепер був офіційно наречений іменем. Проте за фактом усе всередині мене стискалось, кричало та вимагало негайно тікати геть, аби не бачити усіх їх. А надто — Ферчайлд, якій Балізар, анітрохи не соромлячись, дарував сповнені ніжності погляди.

Зілля було безжальне: попри все, я продовжувала кохати Балізара. Майже п’ять років намагалася, справді намагалася боротися за нього, аби він охолонув до своєї людської пасії та взаємно покохав мене. Але все виявилось намарно! Ця тендітна, прекрасна і до болю недовговічна дівчина досі була єдиною, хто займала його думки.

Звісно, я старалася втішатися саме її недовговічністю. Тим, що навіть тут, у світі фейрі, який подовжує людям життя, вже років за тридцять її молодість мине, краса зів’яне, і постаріла жінка — хай навіть вона буде його Призначеною до самої своєї смерті — вже викликатиме в Балізара геть інші почуття. Ну а потім він поховає її, оплаче та житиме собі далі, вік за віком, і поряд із ним буду я.

Проте навіть після того, як Ферчайлд не стане, немає жодної гарантії, що в чоловіка нарешті з’являться почуття до мене. Я — єдина, хто абсолютно точно була заручницею цієї пастки. І кожного разу, як щось мені про це нагадувало, серце болісно стискалося — так, неначе всередині нього були крупні уламки битого скла.

Тому стиснувши кулаки, я змусила себе відвернутись та не дивитися на Балізара з його прекрасною людською коханкою. Натомість пішла в інший бік, розкішно прикрашеними до свята доріжками королівського саду…

Та завмерла, нагостривши вуха, щойно почула уривки розмови:

— Левіоре, благаю, це ж несерйозно.

— Та невже? — з насмішкою гмикнув зухвалий оксамитовий голос. — Адже я налаштований дуже серйозно.

— Серйозно налаштований на що? — пирхнув співбесідник, закотивши очі. — Залишити Третій Двір без законного спадкоємця?

— Може якось воно складеться, — відпивши вина, реготнув той, в кому я впізнала кузена принца Балізара, Левіора фор Ноксера, високого лорда Третього Двору. Статний широкоплечий шатен з пронизливим хитрим блиском в блакитних очах, які дивовижним чином притягували погляд.

— Просто поясни, що заважає тобі одружитись? — його світловолосий співрозмовник насуплено склав руки на грудях. — Послухай, друже, в шлюбі немає нічого особливого, що б хоч якось тебе обмежувало. Просто обереш собі якусь гарненьку дівчину, поселиш в покоях господині та час від часу намагатимешся робити із нею спадкоємців. Якщо захочеш, то спатимеш з нею і частіше, а ні то ні…

— От саме в цьому справа, — суворо перервав Левіор. — Як би тобі сказати… я не ґвалтівник, і не збираюся ним ставати.

— Що ти взагалі верзеш? — закашлявся чоловік. — Не треба там нікого ґвалтувати, дружини самі раді…

— Цікаво, а наскільки б хоч одна з молодих дружин була б «сама рада», не напої її перед весіллям тим трунком? — холодно вимовив він. — Те, що в цьому бісовому королівстві повністю унормоване для шлюбу, є нічим іншим, як сексуальним насиллям над жінками. І особисто я не збираюсь брати в цьому участі…

Аж тут високий лорд Третього Двору замовкнув: обидва помітили мене. Зрозуміли, що я спостерігаю за ними. Що слухаю.

— Ваша високосте, — пошанливо вклонився блондин, і одразу ж відкланявшись, посміхом зник, розчинившись за поворотом доріжки.

Ти диви, який жвавий!

— Як я розумію, мій чоловік поінформований про вашу відмову укладати шлюб? — проказала я та підійшла, забираючи в нього можливість і саму втекти.

— Гадаю, він навіть особисто попросив лорда Рейсона провести зі мною цю розмову, аби наставити мене на шлях істинний, — на диво, не розгубився він. І хитро примружившись, зробив крок назустріч.

— Проте ви все одно опираєтесь?

— Проте я все одно опираюсь, — усміхнувся чоловік, надпивши зі свого келиха червоного вина.

— Даруйте, але я відверто не розумію, заради чого, — похмуро проговорила я, знову згадавши ті слова, які він казав лордові Рейсону. — Не тому ж, що бажаєте укласти шлюб з нібито кохання?

— А чому б і ні? — він знизав плечима.

— Хоча б тому, що мережа чарів любовного трунку тримається от уже кілька тисячоліть, і за весь час жодна жінка не зуміла їх розвіяти, — пирхнула я. — Що наштовхує на думку: все це «справжнє кохання» — лише красива легенда. Тож не марнуйте час на пошуки міражів, лорде Ноксер. Будьте реалістом… як і всі ми.