Епілог

Тиша прийшла не одразу. Спочатку стих гуркіт битви, потім поволі вмер вітер, і лише згодом, ніби неохоче, відступив біль, що ще недавно розривав повітря над пустелею. 

Пісок завмер, і чорний попіл повільно осідав на землю, змішуючись із крижаним льодом, який досі не встиг розтанути. Усюди залишилися сліди бою — розбиті уламки зброї, обпалені камені до чорної лави, зруйновані бархани, які вже ніколи не повернуть своєї форми. 

І посеред цього спустошення стояв він дракон Астарахс, він був нерухомий, величезний. Його крила були розправлені так широко, ніби сам світ став для них затісним. Темрява клубочилася навколо нього живою силою, а погляд повільно ковзав полем бою, затримуючись не на воїнах і навіть не на драконах. 

Здавалося, він дивився значно глибше, наче бачив не теперішнє, а щось давнє, давно забуте й поховане разом із минулими епохами. 

Він ступив уперед, і земля відгукнулася, ні не тріщинами і не ударом, а покорою, бо сама пустеля впізнала того, кого колись боялася. 

Десь неподалік хтось важко вдихнув. Один із воїнів повільно опустив меч, не відводячи погляду від темного дракона. Інші мимоволі відступали, хоч і намагалися стримати страх, але страх не приходить раптово. Він народжується тихо. 

Повільно проростає під шкірою, стискає груди, проникає в думки… поки не стає сильнішим за волю. 

Біля самого краю поля бою Августа повільно розплющила очі, світ здавався чужим і далеким, ніби вона дивилася на нього крізь товщу води. Звуки долинали приглушено, а тіло було важким після виснаження. 

Та дещо вона відчула одразу — це був холод не той, що належав Ервіну, і не той, що жив у її власній крові. 

Це був інший холод, набагато старший, вона підняла погляд — і вперше побачила його.
Астарахса у цей момент серце в її грудях на мить завмерло, а потім ударило сильніше, різко й боляче. Воно відповідало на страх, бо вже впізнаючи потвору, яка знищила всіх драконів. 

І саме тоді Астарахс заговорив, його голос не був схожий на людський чи драконячий, здавалося, сам простір тріщав під вагою цих слів. Кожен звук виривався важко, ніби навіть після пробудження йому доводилося силою повертати себе до життя. 

— Я… повернуся… — глухо пролунало над пустелею. 

Сила навколо нього здригнулася. — І заберу… у вас… усе… його очі спалахнули чорно-багряним полум’ям. 

— Я знищу… кожного… дракона… 

Від цих слів навіть повітря стало важчим, бо цей дракон був могутнім, древнім та розлючено страшним, але ще не повністю вільним він тисячі років полону Пустелі Вогняних Вітрів, Моргастар хоч і віддав своє життя, щоб пробудити його, та цього виявилося недостатньо. Астарахс повернувся лише частково — його сила ще не набула повної форми, а тіло, створене з темряви й давнього полум’я, лише починало відроджуватися. 

І все ж цього вистачило, щоб страх проник у серця навіть драконів. 

Десь неподалік стояв Кілан, його груди важко здіймалися, а погляд був прикутий до темного створіння, і вперше за довгий час у його очах не було люті, а жах. 

Повільне, болюче усвідомлення увесь цей час він служив не силі, не помсті за смерть батька, навіть не темряві. 

Він служив справжньому злу, і тепер його душа вже належала цьому чудовиську. 

Вітер знову здійнявся над пустелею, теплий навіть неспокійний, і разом із ним пронеслося відчуття чогось невідворотного. 

Світ ще не впав, але він уже змінився назавжди. 

P.S. Це лише початок історії. 

Попереду ще багато битв, таємниць і пробуджених сил, про які світ драконів давно забув. Астарахс повернувся. 

Стихії починають прокидатися, і давні династії, що вважалися втраченими, ще можуть знову змінити долю цього світу. 

Тож не губіть мене…
Бо найтемніша частина цієї легенди тільки починається.