Глава 17: Вечеря з драконами

У величній трапезній залі замку Де Освільд панувала атмосфера урочистості й тихої напруги. 

Льодові криштал, що звисали зі склепінчастої стелі, мерехтіли в світлі тисячі свічок. Їхні грані відбивали полум’я так, ніби над столом повільно кружляли крихітні зорі. Кам’яні стіни сяяли холодним блиском, наповнюючи залу відчуттям древньої магії, яка жила тут задовго до народження будь-якого короля. 

У центрі стояв великий дубовий стіл, вкритий білою скатертиною, вишитою срібними нитками. На ньому були розставлені вишукані страви — ароматні трави, запечене м’ясо, свіжий хліб і кришталеві келихи з прозорим напоєм, що нагадував розтоплений лід. 

Але попри всю розкіш, цього вечора важливішими були не страви. 

За столом уже сиділи Єстнан-фо і Кассандра. 

Навіть у людській подобі їхня присутність наповнювала залу силою, яку неможливо було не відчути. Вони не рухалися різко, не підвищували голосу — але сама тиша навколо них була іншою, глибшою. 

Це була тиша давніх істот. 

Коли до зали увійшла Міневра Ле Досьє, Кассандра повільно підвелася. 

Її сріблясте волосся м’яко спало на плечі, а темні очі уважно вивчали гостю. 

— Пані Ле Досьє, — промовила вона тихим, але владним голосом. — Для нас честь бачити вас у цьому домі. 

Вона зробила ледь помітний жест рукою. 

— Прошу, сідайте поруч із нами. 

Міневра підійшла до столу і присіла, намагаючись приховати хвилювання. Вона вже бачила драконів раніше, але сидіти поруч із тими, кого століттями називали легендами… це було зовсім інше. 

На мить запанувала тиша. 

Потім Кассандра злегка усміхнулася. 

— Наші онуки… — сказала вона тихіше. — Справжнє диво. 

Її голос став м’якшим. 

— Їхнє народження знаменує початок нової епохи. 

Міневра схилила голову. 

— Дякую за теплі слова, — відповіла вона. — Але скажіть… що означають ці зміни? 

Вона на мить зупинилася. 

— Чи означає це… нові небезпеки? 

Єстнан-фо підняв погляд. 

Його очі були холодними, як глибокий лід північних озер. 

Коли він заговорив, його голос прозвучав глибоко, наче резонанс магічного кристала. 

— У цьому світі все пов’язане, пані Ле Досьє. 

Він зробив коротку паузу. 

— Коли народжується нова сила… світ відповідає. 

Його пальці торкнулися келиха.

— Так було завжди. 

Міневра мовчала. 

— Нове життя приносить не лише надію, — продовжив він. — Воно пробуджує і те, що довго спало. 

Він підвів очі до високих вікон, за якими панувала ніч. 

— Старі сили вже ворушаться у тінях. 

Кассандра нахилилася трохи ближче до Міневри. 

Її дотик, коли вона поклала руку на її плече, був дивно теплим, незважаючи на крижану ауру, що завжди оточувала драконицю. 

— Ваша донька вже довела, що має силу і відвагу. 

— Августа стала справжньою королевою, — тихо сказала вона. У її голосі з’явилася гордість. 

— Її любов до Ервіна створила те, чого це королівство не бачило століттями.
Кассандра ледь усміхнулася. 

— Баланс. 

Вона подивилася на Єстнан-фо. 

— Світло і лід. 

— Серце людини і сила дракона. 

— Їхні діти — живий символ цього союзу.
Міневра повільно вдихнула. 

— Змінити світ… — тихо повторила вона.
Її голос ледь здригнувся. 

— Це звучить як велика відповідальність. 

Вона опустила погляд. 

— Чи зможуть вони витримати такий тягар? 

Єстнан-фо підняв келих. 

Прозорий напій у ньому блиснув, наче шматочок льоду. 

— Світ не питає, чи готові ті, кого він обирає. 

Його голос став ще тихішим. 

— Але кров Де Освільдів ніколи не ламалася під тягарем долі. 

Він зробив ковток. 

— Ми маємо бути готові до будь-якого виклику. 

Кассандра повільно кивнула. 

— Найперше — захистити спадкоємців. 

Вона дивилася просто перед собою, ніби бачила щось далеко за межами замку. 

— Бо є ті, хто захоче використати їхню силу. 

На мить у залі стало зовсім тихо. 

Тоді Єстнан-фо тихо додав: 

— Ми вже чуємо, як тріщить магічна тканина світу. 

Його очі потемніли. 

— Древнє зло прокидається. 

Полум’я свічок раптом затремтіло.
Наче навіть вогонь почув ці слова. 

Міневра стримано вдихнула, відчуваючи, як холодна тривога повільно стискає серце. 

У цей момент двері трапезної тихо відчинилися. 

Слова драконів ще лунали в її голові, коли раптом її погляд ковзнув до дверей трапезної. 

На порозі стояв Дерек. 

Він не зробив жодного кроку всередину, ніби вагався, чи варто переривати цю розмову. Його постать була напружена, плечі трохи підняті, а в очах палала рішучість, змішана з тривогою. 

Міневра відразу відчула: сталося щось недобре. 

Вона повільно підвелася зі свого місця. 

— Що сталося, Дереку? — запитала вона тихіше, ніж хотіла. 

Командувач ступив уперед. 

— Я прийшов із тривожними новинами… 

Він на мить замовк. 

— Я… втратив зв'язок із Вільямом. 

— Ще годину тому я відчував його енергію. Вона була слабкою, але стабільною. 

— А тепер… нічого. 

Дерек повільно похитав головою. 

— Наче щось відрізало їх від нашого світу. 

У залі запанувала важка тиша. 

Полум’я свічок тихо затремтіло. 

Кассандра нахмурилася. 

— Вони використали амулет, — промовила вона спокійно, але її голос став холоднішим. 

Вона підвела погляд на Дерека. 

— Захист духа дракона — це крайній захід. 

Її очі звузилися. 

— Ви впевнені, що вони все ще живі?
Дерек опустив погляд. 

— Я не можу сказати напевно. 

Його пальці мимоволі стиснулися. 

— Але якщо амулет був активований… значить, вони були у безвихідній ситуації. 

Міневра відчула, як хвиля страху накриває її. 

Її серце раптом почало битися швидше.
Вільям був рішучим чоловіком — він ніколи не вдавався до відчайдушних кроків без крайньої потреби. 

Вона повільно повернулася до Єстнан-фо і Кассандри. 

— Ми повинні їх знайти. 

Її голос прозвучав тихо, але твердо. 

— Ми не можемо залишити їх напризволяще. 

Єстнан-фо підняв руку. 

Жест був спокійним, але настільки владним, що всі в залі миттєво замовкли. 

— Спершу заспокойтеся. 

Його голос був рівним. 

— Якщо вони використали амулет… вони ще живі. 

Він повільно підвівся з-за столу.
Його постать здавалася ще вищою у світлі свічок. 

Єстнан-фо кілька кроків пройшовся по залу, ніби обдумуючи щось старе, як сам світ. 

— Амулет захисту — це не просто магічний артефакт, — нарешті сказав він. 

Його голос лунав тихо, але кожне слово відбивалося луною в кам’яних стінах. 

— Він пов’язаний із самою суттю драконів.
Він зупинився. 

— Той, хто використовує його, викликає силу наших предків. 

Міневра відчула, як холод пробіг по її спині. 

— Але ця сила небезпечна. 

Єстнан-фо повільно повернув голову. 

— Якщо користувач не готовий, вона може забрати його життя разом із силою. 

Міневра ахнула. 

Вона піднесла руки до обличчя. 

— Чому ж Вільям міг ризикнути? — її голос затремтів. 

Кассандра відповіла першою. 

Її погляд став темнішим. 

— Лише крайня небезпека могла змусити його зробити це. 

Вона повільно підняла очі. 

— Можливо… монстри. 

— Або щось гірше. 

Вона вимовила останні слова тихо, але важко. 

— Темний маг. 

Свічки в залі раптом затремтіли сильніше. 

Наче сама магія замку відчула цю загрозу. 

Єстнан-фо на мить затримав погляд на Дерекові. 

Його холодні очі уважно вивчали командира, ніби він зважував кожне слово ще до того, як воно буде вимовлене. 

— Ти зв'язувався з Ервіном? 

Дерек похитав головою. 

— Ще ні. 

Він зробив крок уперед, але зупинився біля столу. 

— Він зараз у Пустелі Вогняних Вітрів. Зв’язок із ним встановлюють лише в надзвичайних обставинах. Там магія нестабільна… іноді вона взагалі не підкоряється нашим законам. 

Він перевів погляд на дракона. 

— Але якщо це необхідно… я це зроблю. 

Єстнан-фо навіть не замислювався. 

— Так. 

Його голос прозвучав твердо. 

— Це необхідно. 

Він повільно обвів поглядом залу. 

— Ервін повинен знати, що відбувається. 

— Він — центр цієї магії. 

Його слова прозвучали важче. 

— І якщо хтось із його крові використав амулет… він відчуває це. 

Міневра стиснула руки. 

— Але що ми робимо, поки не отримаємо відповіді від короля? — тихо запитала вона. 

Її голос уже не приховував напруги. 

Кассандра мовчала, але її темні очі уважно стежили за кожним із присутніх. 

Єстнан-фо зупинився біля вікна. 

— Є ще один спосіб дізнатися правду. 

Він повернувся. 

— Ельсар. 

Його голос став глибшим. 

— Як маг, він здатен відчути слід сили, яку залишає амулет. Якщо хтось може знайти Вільяма… то це він. 

Дерек одразу кивнув. 

— Я поговорю з ним. 

Він швидко розвернувся і вийшов із зали. 

Коридори замку були тихими. 

Лише кроки Дерека відлунювали в кам’яних стінах. 

Він швидко дістався до покоїв Ельсара і відчинив двері. 

Кімната була порожня. 

Свічки ще горіли. 

На столі лежали розгорнуті книги. 

Наче господар вийшов лише на хвилину. 

Дерек нахмурився. 

І тоді помітив її. 

На столі лежала записка. 

Вона світилася легким блакитним сяйвом. 

Магічна печатка — знак, що записка залишена навмисно. 

Дерек повільно взяв її в руки. 

Світло спалахнуло яскравіше, коли він розгорнув аркуш. 

Він прочитав написане: 

"Я відчув поклик своєї крові.
Моя дитина в небезпеці.
Вирушаю на пошуки.
Не чекайте на мене." 

Дерек різко видихнув. 

— Чорт… 

Він швидко повернувся до трапезної.
Коли він увійшов до зали, розмова миттєво стихла. 

Дерек поклав записку на стіл перед Єстнан-фо і Кассандрою. 

Кассандра першою взяла її. 

Її погляд швидко пробіг рядками. 

— Він пішов? — тихо сказала вона. 

У її голосі прозвучало здивування. 

— Але… чому він нічого не сказав? 

— Мабуть, не хотів витрачати час, — відповів Дерек, стискаючи руки в кулаки. 

Його голос став важчим. 

— Якщо він відчув небезпеку для своєї крові… значить, ситуація серйозніша, ніж ми думали. 

Міневра відчула, як холод проходить по спині. 

— Це ще більше ускладнює все, — тихо сказала вона. 

Єстнан-фо мовчав. 

Його очі дивилися кудись у далечінь, ніби він слухав щось, що інші не могли почути. 

Нарешті він заговорив. 

— Щось відбувається. 

Його голос був тихим, але в ньому відчувалася сила бурі. 

— Щось значно більше, ніж ми думаємо. 

Він повільно підняв голову. 

— Темний маг.
— Монстри.
— І тепер… зникнення Ельсара. 

Свічки тихо потріскували. 

— Це не випадковість. 

Він перевів погляд на всіх присутніх. 

— Це початок. 

Міневра напружено вдихнула. 

— Що ти пропонуєш? 

Єстнан-фо відповів одразу. 

— Ми звернемося до Ервіна. 

Його голос прозвучав твердо, як крижаний удар. 

— Його сила… 

Він зробив коротку паузу. 

— І його рішення зараз можуть вирішити долю всіх нас. 

У залі знову запанувала тиша.