Глава 10: Захист мага

Арія стояла посеред Пустелі Вогняних Вітрів навколо вирувала темрява, яку не міг розсіяти навіть її магічний світильник. Десь далеко лунав гучний гуркіт битви — це монстри намагалися пробитися крізь магічний бар’єр, який вона встановила кілька хвилин тому. 

Х’юстон відчайдушно шукав її серед хаосу, відчуваючи слабке тепло її магічної аури. Його дар, отриманий на Туманних островах, підказував, що вона ще жива, але час був проти них. Кожна секунда зволікання могла коштувати їй життя. 

Арія сиділа на камені, стискаючи рану. Темна магія проникала в її тіло, роблячи кожен подих нестерпно болісним. Її думки були хаотичними, але одна з них повторювалася знову і знову: 

Хто ця темна істота? Як йому вдалося зібрати таке величезне військо монстрів?
Її очі раптом широко відкрилися. Це не для них. Це для Ервіна. Він прийшов за ним. 

Х’юстон! — Арія спробувала покликати його, але голос був надто слабким. Її рука затремтіла, і з пальців вирвався слабкий спалах магії, який освітив уламки перед нею. 

Через мить Х’юстон з’явився поруч, його очі були повні рішучості, але й страху за неї. Він миттєво побачив її стан і схопився за амулет на шиї, намагаючись стабілізувати її магічний потік. 

— Аріє, ти не повинна більше боротися. Ми разом знайдемо вихід, — сказав він, але вона похитала головою. 

— Ти не розумієш... Це маг, темний маг. Його сили перевершують навіть наші уявлення. Він тут не для мене, не для тебе. Він прийшов, щоб убити Ервіна та забрати Августу... Я відчуваю це. 

Х’юстон стиснув кулаки. Його дар підказував, що небезпека була ближче, ніж вони думали, але він не міг залишити її в такому стані. 

— Я знайду спосіб захистити нас обох, — сказав він і почав формувати захисний бар’єр, але Арія зупинила його. 

— Ні, Х’юстон. Ти маєш повернутися до короля. Лише він зможе зупинити це. Я... я залишуся тут. 

— Ти збожеволіла?! — Його голос піднявся на октаву. — Я тебе тут не залишу! Ми разом пройдемо це випробування. 

Х’юстон опустився навпроти неї на одне коліно. Його руки тремтіли, коли він торкнувся її плеча. 

— Подивися на себе, — прошипів він крізь стиснуті зуби. — Ти ледве дихаєш. І після цього кажеш, що залишишся тут сама? 

Арія відвела погляд. 

— Якщо я піду… — її голос зірвався, але вона змусила себе продовжити, — він прорветься далі. І тоді загину не лише я. 

— Я не піду без тебе, — твердо відповів Х’юстон. — Я присягнув королю, але… — він замовк, ковтнув повітря, — я не залишу тебе на смерть. 

Вона різко повернулася до нього. 

— Саме тому ти мусиш піти, — сказала вона тихо, але кожне слово різало. — Ти сильний. Ти потрібен Ервіну. Потрібен Августі. А я… 

— А ти що?! — вибухнув він. — Просто тягар?! 

Він схопив її за зап’ястя, не грубо — відчайдушно. 

— Ти думаєш, я цього не відчуваю? — його голос знизився до шепоту. — Думаєш, я не бачу, як ти тримаєшся на одній лише волі? 

Арія заплющила очі. 

— Я знаю, — прошепотіла вона. — Саме тому я не маю права тягнути тебе за собою. 

— Брехня, — похитав головою він. — Ти просто вирішила померти тут замість усіх. 

Вона подивилася на нього — довго, болісно, ніби запам’ятовуючи. 

— Я вирішила залишитися, щоб ти жив, — сказала вона. — І щоб він жив. 

— Він — король, — різко кинув Х’юстон. — А ти… 

Він не договорив. 

Бо зрозумів. 

І саме це його зламало. 

— Я не дозволю тобі це зробити, — сказав він уже тихіше. — Я сильніший за це. 

Арія ледь усміхнулася. 

— Ні, Х’юстоне, — прошепотіла вона. — Ти сильніший за будь-яке кохання. Саме тому я тобі довіряю.
Він завмер. 

— Не смій так говорити, — хрипко сказав він. — Не зараз. 

Вона повільно підвелася, спираючись на посох. Її руки тремтіли, але погляд був ясним. 

— Ти не підеш сам, — сказала вона. — Я знаю. 

Він зрозумів запізно. 

Магія вже згущувалася довкола неї. 

Арія зібрала всі свої сили, щоб відкрити портал. Її руки тремтіли, але магія відповіла. Синє сяйво порталу освітило руїни храму. Вона глянула на Х’юстона з болісною посмішкою. 

— Пробач мене, Х’юстоне. Ти потрібен королю більше, ніж мені. Він довіряє тобі. Іди! 

Вона раптово штовхнула його в портал, навіть не чекаючи, поки він протестуватиме. Портал закрився, і Арія залишилася одна. 

Темрява навколо згущувалася, монстри почали штурмувати її бар’єр. Вона відчула, як сили покидають її, але в її серці з’явилася остання надія. Вона пригадала уроки дитинства, слова наставників: 

"Захист мага — це звернення до предків, до крові, що тече в жилах. Якщо твої батьки почують тебе, вони дадуть сили, навіть якщо їх вже немає серед живих." 

Арія стиснула руки в кулаки й промовила древні слова. Вона не знала своїх батьків, вона була сиротою, але вірила, що хтось почує її. Від її слів повітря затремтіло, і вона втратила свідомість. 

Навколо неї засяяв золотистий бар’єр, схожий на захисний щит. Монстри кидалися на нього, але не могли пробити. Тіні почали відступати, і лише їхній лютний рик лунав у пустелі. 

Наостанок її тіло піднялося у сяйві, наче її торкнулися невидимі руки. Захист спрацював, але якою ціною — ще належало з’ясувати.