Глава 4: Повернення до замку

Королівський замок, освітлений м'яким сяйвом ранкових променів, наповнювався атмосферою спокою. Однак цю тишу порушило стрімке відкриття воріт — до замку прибули його величність Єстнан-фо та Кассандра Де Освільд. Їхня велична постать вразила всіх, хто побачив їхню появу. Батько Ервіна, із білосніжним волоссям та блакитними, мов полум’я, очима, був образом мудрості та сили. Кассандра, із срібними, мов місячне світло, лусками та глибокими очима, мов нічне небо, вражала своєю грацією. 

Як тільки вони ступили у велику залу, Єстнан-фо зупинився, вдихнувши повітря. 

— Їх тут немає, — промовив він після короткої паузи, вслухаючись у простір. — Ервін та Августа знову далеко. Але… — його очі раптово засвітилися блакитним сяйвом. — Наші онуки… вони тут. 

Кассандра обережно поклала руку на його плече. 

— Ходімо до них. Ми не бачили їх уже надто довго. Я відчуваю їхній подих, їхню силу. 

Маленькі онуки спали в своїх колисках, оточені магічним щитом, який реагував навіть на дихання малюків. Коли вони увійшли до дитячих покоїв, їхні обличчя засяяли м’яким теплом. Вони зупинилися біля колисок, зачаровані величною аурою, що виходила від малюків. 

— Вейліс, — прошепотіла Кассандра, схиляючись до дівчинки. — Яка ніжна, але водночас яка сильна. 

Єстнан-фо нахилився до хлопчика, який у відповідь злегка посміхнувся уві сні. 

— Істинний спадкоємець, — промовив він. — Але, Кассандро, їхня сила… вона більша, ніж я уявляв. Це сила, яка не належить дитинству. 

— Так, — відповіла вона, торкаючись чола онуки. — Вейліс, дівчинка-дракон. Її народження — це диво. А її брат… Він несе в собі полум'я наших предків. Їхня сила незвичайна, але чи готові вони до такої ноші? 

Наче почувши їхні думки, малюки раптом розплющили очі. Маленька Вейліс обвела кімнату темними, глибокими очима, які світилися розумом, недосяжним для її віку. Її брат, із такими ж блакитними очима, як у свого батька, підняв рученята, створюючи невеликий вихор магії навколо себе. 

Єстнан-фо та Кассандра відступили на крок, вражені. 

— Вони вже починають проявляти свою силу, — сказав Єстнан-фо, його голос був наповнений подивом. — Це не просто діти. Це майбутнє нашого світу. 

Кассандра схилилася до них, легким дотиком заспокоюючи вихор магії, що кружляв у кімнаті. 

— Але з такою силою приходить і велика відповідальність, — додала вона. — Ми повинні бути поруч, щоб захистити їх і навчити. 

Малюки знову заплющили очі, занурившись у спокійний сон. Єстнан-фо та Кассандра обмінялися тривожними поглядами — обидва розуміли: народження цих дітей змінить долю світу. 

— Їхня сила може бути благословенням, але якщо ми не будемо обережними, вона стане загрозою, — прошепотів Єстнан-фо. 

Кассандра кивнула. 

Їхня сила незвичайна… але чи готовий світ до цих двох маленьких драконів? 

— Ми маємо зробити все, щоб захистити їх і підготувати до їхнього майбутнього. Але зараз… дозволь їм спочивати. 

Вони вийшли з покою, залишаючи онуків у затишному, магічному просторі, який вони самі допомогли створити. Їхнє серце билося в унісон із ритмом нового покоління, яке змінить долю їхнього світу. 

Не встигли вони зробити й кілька кроків, як із порталу, що мерехтів поруч, вийшов Дерек. Його могутня постать випромінювала спокій і впевненість, а пронизливий погляд зелених очей, здавалося, бачив крізь усе і навіть магія відступала перед його непохитністю. 

— Раді вас бачити, — сказав він, нахиляючи голову в повазі. — Король та королева вирушили до Пустелі Вогняних Вітрів. Ваш прихід — важливий і вчасний. Ходімо до кабінету капітана Фредеріка. Там ми все вам розповімо. 

Кассандра підняла брову, вдивляючись у Дерека. Його впевненість і спокій на тлі останніх подій викликали у неї легке здивування. 

— Вони вирушили до пустелі? — запитала вона. Її голос був м’яким, але в ньому звучали нотки тривоги. — Що ж змусило їх залишити замок у такий час? 

Дерек стримано усміхнувся. 

— Є події, які важливіші за будь-які зручності. Але про все по порядку. Я проведу вас до капітана. Це буде безпечніше. 

Єстнан-фо й Кассандра рушили за Дереком, ступаючи по холодних кам'яних плитах замку. Навколо панувала тиша, яку лише зрідка порушували глухі вартових, що лунали під склепіннями коридору. Здавалося, весь замок застиг у передчутті чогось великого. 

У кабінеті Фредеріка їх зустрів теплий вогонь у каміні та капітан, який піднявся, щойно вони увійшли. Його обличчя було суворим, але він тепло привітав прибулих. 

— Король і королева завжди залишають замок під надійним захистом, — почав Фредерік, жестом запрошуючи їх до столу. — Але пустеля — це місце, яке вимагає від них бути разом бо тільки разом вони здатні витримати те, що там прокидаєть. 

— Там пробуджується магія, яка може змінити хід нашої боротьби. 

— Пробуджується магія? — перепитав Єстнан-фо, його очі звузилися. — Магія, що потребує їхньої присутності? Це звучить тривожно. 

— Тривожно, — погодився Фредерік. — Але необхідно. Вони вирушили туди, щоб відшукати відповіді. Однак я запевняю вас: замок і королівство у надійних руках. 

Кассандра подивилася на Дерека. 

— А ви? Що ви робитимете? 

Дерек відповів негайно, його голос був спокійним і рішучим: 

— Мій обов’язок — захистити все, що належить нашому королю. Якщо буде загроза — я зупиню її перш, ніж вона досягне стін цього замку. 

Єстнан-фо і Кассандра переглянулися — у їхніх очах спалахнуло розуміння:
почалася епоха, у якій їхнім онукам судилося зіграти головну роль. Вони знали, що прийшов час, коли їхня присутність і сила можуть стати важливими, але водночас вони відчули спокій, який випромінювали ті, хто залишився охороняти замок.