Глава 3: У дорогу через портал

Король і королева драконів, Де Освільд, стояли перед мерехтливим порталом, що вів на схід. Його краї світилися яскравим синьо-білим світлом, а всередині пульсувала енергія, немов живий організм. Поруч із ними стояли кілька найвірніших воїнів — зокрема молодий капітан Х’юстон, хоробрий син капітана Фредеріка та як завжди магеса Арія. Їхня подорож обіцяла стати легендарною. 

– Ми готові? – Ервін обвів поглядом своїх супутників, переконуючись, що всі зібрані й налаштовані. 

– Готові, ваша величносте, – твердо відповів Х'юстон, перевіряючи зброю. 

Августа, загорнута в легкий плащ, тримала на грудях медальйон, подарований Ервіном напередодні. Він мав захищати її від будь-якої магії чи загрози. Вона підняла голову, зустріла погляд чоловіка — і лише тоді зітхнула. 

– Ця подорож важлива, – сказала вона, її голос звучав впевнено. – Ми мусимо знайти відповіді. Але що, якщо вони не принесуть нам миру? 

Ервін нахилився до неї, доторкнувшись до її плеча. 

– Моя королево, разом ми подолаємо все. Навіть якщо перед нами пустеля чи буря, я завжди буду поряд. 

Після цих слів король Ервін міцно взяв її за руку і вони разом ступили в портал, готові до нових випробувань, за ним пішли інші. Ледь вони ступили всередину, світ навколо змінився. 

А коли зробили крок назовні, перед ними розкинувся густий ліс. Він був тихий, навіть занадто. Дерева тут були надзвичайно високими, з листям, що сяяло сріблом у променях сонця, яке ледве пробивалося крізь крону. Але щойно вони зробили кілька кроків, як відчули, що хтось спостерігає. 

– Цей …ліс… — промовила Августа, розглядаючи дерева. – Він здається знайомим, хоча я ніколи тут не була. 

– Це ліс ілюзій, – серйозно сказав Хюстон, витягуючи меч. – Він грає з нашим розумом. Ми повинні триматися разом. 

Повітря раптом стало густим, немов хтось змішав його з туманом. Легка вібрація пробігла землею — і тоді з’явилися видіння. Ервін побачив свою матір, яка звала його до себе, простягаючи руку. Її голос звучав ніжно, але в ньому була нотка тривоги. 

– Сину, ти повинен зупинитися! Не йди далі, це погубить тебе! 

Августа ж побачила своїх дітей, які сміялися й тягнулися до неї. Її серце стиснулося від бажання обійняти їх. 

– Мамо, не залишай нас! – почула вона голос своєї дочки, Вейліс. 

Але Арія, помітивши, як їхня група почала розходитися, швидко втрутилася. Арія зблідла — і з силою, наче рвала павутину темряви, вигукнула закляття, яке зруйнувало ілюзії, і всі зібралися знову. 

– Ми не можемо дозволити цьому лісу нас розділити, – сказала вона. – Це лише початок випробувань. 

На виході з лісу вони знайшли старовинний камінь із вирізьбленими символами. Х’юстон, маючи тепер силу передбачення, став перед ним і торкнувся його поверхні. Камінь засяяв, і з нього пролунали слова: 

– "Той, хто йде на схід, повинен пройти крізь три світи – минуле, теперішнє і майбутнє. Ваша подорож тільки починається." 

Всі подивилися один на одного. Перед ними лежав шлях, сповнений випробувань, але відступати було пізно. 

– У нас є лише один вибір, — промовив Ервін, дивлячись на дружину. – Ми повинні йти далі. 

Перед старовинним каменем із сяючими символами вони всі завмерли. Кожен відчував, що камінь випромінює не лише світло, а й магічну енергію, яка пробирається крізь їхні думки, огортаючи душі. Августа відчула, як її серце завмирає, а потім починає битися швидше. Цей камінь був не просто старовинним артефактом, він був порталом до чогось величнішого. 

Х’юстон, все ще тримаючи руку на камені, відчув потужний потік магії. Його очі заблищали зеленим сяйвом, як і камінь, а його голос став глибоким і відлунюючим:
– "Минуле показує істину. Теперішнє вчить сили. Майбутнє дає вибір. Тільки обрані здатні пройти цей шлях. Чи ви готові?" 

Ервін зробив крок уперед, його погляд був рішучим.
– Ми не можемо зупинитися зараз. Від цієї подорожі залежить доля всіх нас. 

Августа поклала руку на плече чоловіка, відчуваючи, як він бореться зі своїми страхами та обов’язком.
– Ми готові, – промовила вона, її голос був тихим, але впевненим. 

Раптом повітря довкола них затремтіло, і земля під ногами почала світитися. Тиша стала такою густою, що здавалося — навіть дихання зачепить щось невидиме. З каменю вихопилося сяйво, створюючи магічний портал, який пульсував у ритмі їхніх сердець. Перед ними відкрилося три шляхи, кожен із яких був сповнений загадкових образів: 

1. Минуле – туманний шлях, у якому виблискували картини їхніх спогадів і тих, хто давно покинув цей світ. 

2. Теперішнє – звивистий, з небезпеками, які постійно змінювалися, немов хотіли перевірити їхню силу. 

3. Майбутнє – яскравий і осліплюючий, але з темними силуетами, які ховали свої наміри. 

– Ми підемо разом, – впевнено сказав Ервін, обіймаючи Августу. – Але цей шлях потребує від нас найбільшого зусилля. 

Х’юстон, усе ще під впливом магії, відступив, дозволяючи їм зробити вибір. Всі зробили крок уперед, і як тільки їхні ноги торкнулися світла, вони відчули, як реальність навколо змінюється. 

Попереду були три світи, кожен із яких приховував свої секрети та загрози. Але вони знали: тільки подолавши всі випробування, вони зможуть знайти відповіді на свої запитання і врятувати те, що їм дороге. 

Августа тримала руку Ервіна, відчуваючи тепло його пальців. Її серце билося швидше від тривоги, але й від довіри, яку вона відчувала до свого чоловіка. Вона поглянула на три шляхи, і кожен з них тягнув мов магніт — і холодив серце страхом. 

– Минуле… – тихо прошепотіла вона, її голос змішався з магічним відлунням порталу. – Ми можемо побачити тих, кого втратили. Але чи зможемо повернутися звідти без жалю? 

– Теперішнє, – відповів Ервін, його блакитні очі дивилися на звивистий шлях. – Це небезпека, яку ми знаємо. Тут ми сильні. Але чи готові ми ризикнути всім? 

– Майбутнє, – додав Х’юстон разом з Арією, тримаючи руку на руків’ї свого меча. – Воно яскраве, але може приховувати найгірші тіні. Як дізнатися, чи це не пастка? 

Ервін обережно поглянув на Августу. Його голос був м’яким, але сповнений рішучості: 

– Ми не можемо уникати ризику. Кожен з цих шляхів – це частина нашої долі. Але вибір залежить від тебе, Августо. Ти наш провідник. 

Вона відчувала, як у її грудях палає вогонь. Її діти, її коханий, їхнє королівство – усе залежало від цього вибору. Вона закрила очі й довірилася внутрішньому відчуттю. 

Холод пройшовся спиною Августи, але в животі стислося тепле відчуття — як завжди, коли вона обирала правильно. 

– Ми підемо шляхом теперішнього, – сказала вона, відкривши очі. Її голос звучав тривожно, але містив нотки впевненості. – Ми маємо захистити те, що маємо зараз. 

Х’юстон кивнув і став попереду, тримаючи меч у руці, готовий захистити своїх правителів. Ервін ще сильніше стиснув руку Августи, і вони зробили перший крок у звивистий шлях теперішнього. 

Магічний портал замкнувся за ними, і світ довкола змінився. Тепер вони опинилися серед густого лісу, який видавався живим. Гілки дерев стиха хрустіли, ніби дихали, тягнучись до прибулих, ніби намагалися зупинити їхній рух. У повітрі стояв дивний запах магії, який викликав у них легке запаморочення. 

– Будьте обережні, – сказав Ервін, витягуючи меч. – Цей ліс перевіряє нас. 

Арія зупинилася на мить і доторкнулася до одного з дерев. Вона відчула тепло, ніби дерево говорило з нею мовою, якої вона не розуміла. 

– Ліс… він наче знає нас, – прошепотіла вона. – Він не ворог, але хоче знати, хто ми. 

Х’юстон підняв погляд і помітив, як на галявині з’явилися фігури, схожі на примар. Вони виглядали, як солдати у старовинних обладунках, їхні обличчя були розмитими, але очі горіли вогнем. 

– Хто ви? – запитав Х’юстон, підійшовши до них. 

Одна з фігур підняла руку й промовила голосом, який рознісся луною: 

– Серце — ваш єдиний щит. Без нього ви загубитеся серед тіней. Залиште страх і йдіть уперед, або поверніться назад і втратите все. 

Ервін ступив уперед, тримаючи меч напоготові. 

– Ми прийшли сюди, щоб захистити те, що любимо. Ми доведемо свою силу. 

Фігури розступилися, і перед ними відкрився шлях. Але Августа знала: це був лише початок їхніх випробувань. 

Вона відчувала, як ліс ніби зітхнув, коли вони ступили вперед, притиснула руку до грудей, де тепер горіло відчуття, ніби ліс упізнав її як частину цього світу. Ервін ішов поруч, його очі були зосереджені на стежці, що відкрилася перед ними. 

– Вони не просто перевіряють нашу силу, – сказала вона тихо. – Це випробування на те, чи здатні ми залишитися самими собою. 

Х'юстон йшов позаду, тримаючи зброю, який мерехтів під слабким світлом, що проникало крізь густе листя. Арія злегка торкнулася його плеча, ніби хотіла заспокоїти. Її пальці світилися слабким золотавим сяйвом — ліс відповів на її дотик. 

– Що б там не було далі, ми не повинні втрачати віру в себе, – сказала вона. 

Ліс наче слухав їхню розмову. Гілки дерев розступилися, і перед ними з’явилася широка галявина. Посеред галявини стояв величезний древній стовп, увесь вкритий древніми написами, які світлися м’яким золотавим світлом. Августа відчула, як її серце затремтіло, коли вона побачила напис, який ніби кликав її. 

– Це мова драконів, – сказав Ервін, нахиляючись до моноліту. Його пальці торкнулися каменю, і світло на мить стало яскравішим. – Це ключ. Але щоб його активувати, нам потрібно... 

– Що? – запитала Августа, підходячи ближче. 

– Принести жертву… частину своєї сили, – сказав Ервін, його голос був серйозним. – Цей моноліт перевіряє нашу готовність віддати частину себе заради майбутнього. 

Августа відчула, як слова важким тягарем впали на її плечі. Вона подивилася на Ервіна, який відвів погляд від каменю, і зрозуміла, що він думає віддати щось дуже важливе. 

– Ні, – сказала вона, крокуючи вперед. – Якщо це має бути жертва, то це буде моя. Ви всі потрібні нашому королівству. 

Ервін стиснув її руку, зупиняючи. 

– Ти потрібна мені, – сказав він тихо. – І нашій сім'ї. Ми зробимо це разом. 

Їхню розмову перервала раптова тиша, яка здавалася неприродною навіть для цього чарівного місця. Моноліт затремтів — написи на ньому спалахнули червоним, і з нього стали виходити примарні силуети. Їхні голоси звучали як шепіт сотень людей. 

– Ми готові довести свою силу, – сказав Ервін, зробивши крок уперед. 

Примари оточили їх, а галявина наповнилася прохолодним мерехтінням. Це було нове випробування, яке мало показати, чи зможуть вони подолати не тільки страх, а й зберегти довіру один до одного. Августа стиснула руку коханого чоловіка, готуючись до того, що їх чекало далі.