Глава 1: Новий світанок і загроза темряви

У замку Де Освільд світанок розпочинався яскраво, розливаючи перші промінці по кришталевих стінах. Королівство прокидалося від зимового сну, але спокій, який панував останні кілька місяців, був оманливим. 

Король Ервін, у повному бойовому обладунку, стояв біля східного балкона тронної зали. Його блакитні очі, схожі на замерзле море, вдивлялися в далечінь. Він відчував, як магічні потоки довкола замку змінилися. Після народження дітей магія, яка захищала їхнє королівство, стала менш стабільною, а темрява зростала на горизонті. 

Ранкове світло ковзнуло по обличчю короля, але не торкнулося його думок теплом. 

Він відчував кожен рух магічних потоків у повітрі — тонкі, тривожні, немов напруга перед бурею. Тонка грань між кришталево чистою гармонією та темною нестабільністю трималася на його плечах. Погляд короля був спрямований на горизонт, де далекі гори піднімалися над білими просторами. Його діти, Вейліс і Естран, були його найбільшою гордістю та водночас найбільшою тривогою. 

Вони зовсім скоро святкуватимуть свій перший рік життя, — думав Ервін, стискаючи руки на кованій балюстраді. Вейліс, така тиха, але з очима, які сповнені мудрості, що не властива немовлятам. І Естран — майбутній король, сильний і рішучий, навіть у такому юному віці. Їхній прихід у цей світ змінив усе, але також і відкрив нові загрози. 

Ервін згадав холодну в'язницю, яку збудував спеціально для Кілана, сина Градовського. Льодові стіни, створені з найміцнішої магії, яку він коли-небудь застосовував, мали бути незламними. Але Кілан зник, і залишився лише ледь відчутний магічний слід, який свідчив, що це справа рук потужного мага. 

Хто цей маг, що допоміг йому втекти? — думав король. Його очі заграли синім сяйвом, як завжди, коли в ньому прокидалася сила дракона. 

— Я не можу допустити, щоб ця загроза знову поставила під удар мою родину. 

Він зітхнув і повернувся до тронної зали, де його чекали вірні радники. Але перед цим його увагу привернув сміх з сусідньої кімнати. Ервін увійшов і побачив, як його діти, маленькі дракони у людській подобі, сидять на м'якому килимі, а поруч із ними була Августа. 

Її обличчя сяяло, коли вона тримала в руках іграшкового дракона, яким гралася Вейліс. Естран же, як завжди, був зайнятий спробою підняти дерев’яний табурет, який тягнув, ніби це була легка іграшка. 

— Вони такі малі, але вже мають неймовірну силу," — промовив король, нахиляючись, щоб доторкнутися до голови сина. "Естран, ти навіть не уявляєш, яка відповідальність на тобі." 

Августа підняла погляд і лагідно посміхнулася. 

— Їм потрібен час, Ервіне. І вони потребують нас, щоб захистити їх. 

Ервін знав, що вона права. Але в його серці горів вогонь відповідальності не лише за родину, а й за все королівство. Він мусив знайти відповіді на запитання, які не давали йому спокою. 

Августа підійшла до нього, і її руки ніжно обійняли його за плечі. Її постава була спокійною, але в темних очах світилося розуміння й рішучість. 

— Вони не зупиняться, — тихо сказала вона. — Кілан... він буде йти до кінця. 

Ервін обернувся до неї. Його рука м'яко торкнулася її обличчя, де тонка тінь втоми змішувалася з силою. 

— Я знаю. Але я вже не один, Августо. У нас є союзники, наші діти... і ти — мої крила і моя рівновага. 

У цей момент двері відчинилися, і ввійшов Дерек Сю Вальфорт, головнокомандувач північної армії. Його обличчя було суворим, а погляд — рішучим. 

— Мій королю, — почав він. — Наші розвідники повідомляють, що на сході активізувалися магічні потоки. Маги стверджують, що це не просто наслідки Кіланових чар. Темрява набуває нової форми. Це щось стародавнє, що краще було б лишити сплячим. 

Ервін напружився. Він знову відчув той самий різкий холод, який переслідував його останні тижні. 

— Що ще відомо? — запитав він, його голос був низьким, але владним. 

Дерек підійшов ближче, його кроки були важкими на кришталевій підлозі. 

— Маги повідомляють, що темрява пов'язана з Пустелю Вогняних Вітрів. Вона розповсюджується через уламки стародавніх кристалів, які зберегли енергію монстрів. Кажуть, один із таких уламків активувався біля східного кордону. Це може бути лише початок. 

— Пустелею Вогняних Вітрів... — прошепотіла Августа. — Ті самі, де знайшли уламки магії драконів — ті, що не мали існувати. 

— Можливо, це їхній слід, — відповів Дерек. — Але небезпека ближча, ніж здається. Ми повинні діяти швидко. 

— Ми вирушаємо негайно, — твердо сказав Ервін. — Збирай армію. Августо, ти залишишся тут із дітьми. Їхня безпека — понад усе. 

— Ні, — відрізала Августа. Його серце стислося — він знав, що суперечки не уникнути. — Я вже була королевою, що чекала у стінах замку. Більше — ні. Цього разу я піду з тобою. Ми сильніші разом. 

Її слова прозвучали так впевнено, що Ервін не зміг заперечити. Він знав, що їхня єдність була їхньою найбільшою силою. Він кивнув, і в його очах засяяло вогняне світло. 

— Разом, — повторив він. 

Сонце повільно згасало за далекими горами, ніби боялося заглянути у темряву. У її центрі стояв Кілан, його темні очі світилися лютим магічним вогнем. Амулет на його шиї випромінював сяйво, що наповнювало його сили. Позаду нього з'являлася армія — не люди, не дракони, а створіння, вирвані з найтемніших глибин магії. 

— Скоро, — шепотів він, дивлячись на далечінь, де був замок Де Освільд. — Скоро я отримаю те, що належить мені. І ніхто мене не зупинить. — Навіть сам кровавий лід Де Освільдів, — додав він крізь усмішку. 

Його маг, що стояв поруч, лише тихо посміхнувся. Їхній план щойно починався, але темрява вже поглинала світ. 

Попереду була війна, і цього разу програш означав би кінець усього живого.