Глава 28: Дивний портал

Августа стояла нерухомо, відчуваючи, як серце стискається від змішаних почуттів. Портал, що відкрився перед нею, здавалося, з'єднував її світ із чимось далеким, невідомим і водночас близьким. Вона міцніше притиснула до себе Естрана, який спокійно спав, не відчуваючи тієї напруги, яка панувала в залі. Вейліс, на руках воїна, дивилася на портал із зацікавленням, немовби щось у ньому кликало її. 

Арія зробила крок уперед, занепокоєно спостерігаючи за магічним дивом. Її голос був стриманим, але тривога у ньому звучала чітко:
– Це... це не просто портал. Щось або хтось дуже сильний стоїть за ним. 

Х'юстон, який досі мовчав, схрестив руки на грудях і кинув погляд на Августу:
– Ви відчуваєте це, ваша величносте? Ця магія... вона схожа на ту, що ми бачили на Туманних Островах. 

Августа кивнула, її темні очі дивилися прямо в глибину порталу. Холод, який випромінювався з нього, був водночас і знайомим, і чужим. Вона знала цю магію, хоча ніколи раніше не бачила нічого подібного. Її думки раптово перервалися, коли з порталу випурхнув маленький сніжок, що вдарився об підлогу, розсипаючи довкола іскри, схожі на зорі. 

– Ервін? – прошепотіла вона, ніби закликаючи його повернутися. Але з порталу вийшов не її чоловік. 

Фігура, що з'явилася, була настільки величною, що всі присутні завмерли. Сріблясті обладунки виблискували, наче крижана поверхня під місячним світлом, а величезні крила, вкриті тонкими льодовими пластинами, злегка тремтіли від подиху магії. Це була Кассандра Де Освільд, матір Ервіна. 

– Я повернулася... – її голос був м’яким, але сповненим такої сили, що кожне слово змушувало час завмирати. – І я бачу, що сім'я нашого роду знову зміцніла. 

Августа втратила дар мови, побачивши, як Вейліс простягла руки до Кассандри, ніби впізнала її, хоча ніколи раніше не бачила. Арія і Х'юстон схилили голови в шані, відчуваючи, що перед ними стоїть не просто жінка, а справжня легенда, остання світла драконка їхнього світу. 

– А де Ервін? – Августа зібралася з силами, щоб поставити це запитання, хоча її голос тремтів. 

Кассандра обережно наблизилася до Августи, і, дивлячись прямо їй у очі, відповіла:
–Твої діти — надія на світло у темряві. Але темрява не чекає. Вона вже тут, у наших землях. 

Вона перевела погляд на портал, крізь який почав проступати ще один силует. 

З порталу з’явився другий силует, високий і величний. Його постать здавалася відлитою з чистого льоду, а темно-сині очі світилися загадковим внутрішнім вогнем. Це був Єстнан-фо Де Освільд, батько Ервіна, легендарний король драконів, якого вважали загиблим.

– І ми повернулися не випадково, – його голос пролунав глибоко і владно, мов грім у горах. – Сили, які нас тримали у полоні, зруйновані. 

Августа ледь трималася на ногах, відчуваючи, як важкість слів Єстнана-фо тисне на її серце. Її погляд невільно сягнув до крихітних дітей, які, здається, відчували велич своїх предків. Вейліс дивилася на своїх пращурів з неймовірною серйозністю. 

– Ервін… – прошепотіла Августа. – Де мій чоловік? Чому він не повернувся? 

Кассандра нахилилася до неї й торкнулася плеча, ніби передаючи силу. 

– Він все ще бореться. Але не бійся, твій зв’язок із ним сильніший, ніж ти уявляєш. Він повернеться до тебе. Ми тут, щоб допомогти йому і вам усім. 

– Темрява не просто насувається, – додав Єстнан-фо. – Вона вже в цьому світі, і її слуги не відступлять. Ви всі – ключ до перемоги, але це буде битва, яка змінить долю нашого світу. 

З порталу з’явився третій силует — високий, величний, з аурою могутності, від якої тремтіло саме повітря. Це був Ервін Де Освільд, король драконів, який повернувся після тривалої відсутності. Його постава випромінювала силу та впевненість, а очі світилися внутрішнім вогнем, відображаючи пережиті битви та здобуті перемоги. 

Батьки Ервіна, Кассандра та Єстнан-фо, які щойно вийшли з порталу, схилили голови перед сином, визнаючи його велич і лідерство. Цей жест підкреслював, що Ервін досяг нового рівня могутності, перевершивши навіть своїх легендарних предків. 

Августа, стоячи з гордо піднятою головою, дивилася на свого чоловіка. Вона відчувала, що він змінився: став сильнішим, мудрішим, але водночас залишився тим самим Ервіном, якого вона кохала. Її серце билося швидше — радість і полегшення охопили її від його повернення. 

Ервін підійшов до Августи, ніжно обійняв її та прошепотів: 

— Я повернувся, кохана. Тепер ми разом подолаємо всі труднощі. 

Августа відчула тепло його обіймів і зрозуміла, що разом вони здатні подолати будь-які перешкоди. Їхні діти, Вейліс та Естран, спостерігали за цією сценою, відчуваючи силу та єдність своєї родини. 

Повернення Ервіна знаменувало новий етап у їхньому житті, сповнений викликів, але також надії та любові, які об’єднували їхню родину та королівство. 

Коли сяйво порталу розсіялося, перед ними постали величні вежі Північного замку. Льодяні кристали, що вкривали стіни, мерехтіли у світлі вечірнього сонця, створюючи ілюзію, ніби сам замок був витканий із зимового сяйва. Августа міцно тримала руку Ервіна, відчуваючи спокій, якого не знала вже давно. Поруч із ними крокували його батьки — Єстнан-фо та Кассандра, які щойно повернулися з кристального полону. 

– Дім… – тихо прошепотіла Кассандра, її сріблясте волосся виблискувало на холодному вітрі. – Я вже думала, що ніколи не побачу його знову. 

Ервін допоміг матері зійти з порталу, і його блакитні очі з теплом зупинилися на її обличчі. 

– Ви вдома, мамо. Тут ви знову будете у безпеці. 

Ворота замку широко відчинилися, і слуги, маги та придворні вийшли їх зустріти. Грета, яка завжди була поруч у найскладніші часи, першою схилилася перед новоприбулими. 

– Ваша Величність, – звернулася вона до Ервіна, – ми підготували все для вашого повернення. Кімнати ваших батьків уже готові. 

– Дякую, Грета, – відповів Ервін, киваючи. – І нехай накажуть приготувати святкову вечерю. Сьогодні всі мають відчути, що це новий початок. 

Уже на порозі замку Августа раптом зупинилася, озираючись — як там малята, яких віднесли няні? 

– Все добре? – запитав Ервін із тривогою в голосі. 

– Так, — усміхнулася вона, хоча її темні очі світилися втомою. — Вони ще зовсім маленькі, і я хочу бути поруч. 

— Що ж, — заспокоїв її король, — сьогодні для нас усіх день спокою. 

Під час вечері замок наповнився звуками сміху й розмов. Драконячий рід об’єднався після тривалих втрат. Маги тихо шепотілися про нові ознаки сили, що пробуджувалися в королівській парі. Але всі розуміли: попереду ще багато випробувань. 

І саме в цю мить Августа відчула: це лише коротка передишка перед великою бурею.