Глава 27: У полоні кристала

Ервін відчував, як холодна енергія порталу обіймала його, занурюючи у невідомий світ. Разом із батьками вони вийшли на темну землю, де панувала тиша, яку час від часу прорізали далекі зловісні звуки. Густий туман, схожий на павутину, обвивав все навколо, а повітря було просякнуте запахом вологи й невідомої магії. 

– Це місце… – тихо промовила Кассандра, зупинившись на мить. – Це древнє місце, забуте всіма, та не забуте магією 

Єстнан-фо оглянувся довкола, його очі світилися рішучістю: 

– Ми мусимо бути обережними. Цей світ не знає прощення. Його магія буде перевіряти нас на кожному кроці. 

Ервін знову відчув тягар відповідальності, що ліг йому на плечі. Він знав: має берегти сили, бо саме він повинен повернути всіх додому. Але кожен крок цією землею стискав серце. Перед очима постала Августа — певно, вона вже відчувала його відсутність. 

– Чому цей портал привів нас сюди? – запитав він у батька. 

Він поглянув на сина, його погляд був глибоким, мов крижане озеро. 

– Магія порталу слідує за найсильнішою енергією. Це місце зберігає щось, що може нам допомогти. Але ми повинні заслужити це. 

Кассандра торкнулася плеча Ервіна: 

– Твоя сила і віра в себе — наш ключ до перемоги. Ми з батьком тут, щоб допомогти тобі. 

Вони продовжили шлях. Темрява дедалі густішала, а туман наче жив, обвиваючи їх і створюючи відчуття, що за ними стежать. Раптом перед ними виросли силуети древніх руїн — високі вежі, зруйновані арки і статуї, здавалося, вели за собою у глибину небуття. 

– Це храм, – прошепотіла Кассандра. – Тут сила стародавніх магів. 

Коли вони увійшли до руїн, світло у храмі ожило, а магічні символи почали сяяти під ногами. Перед ними з'явився дух — постать, створена з енергії та світла. 

– Тільки той, хто сповнений віри і здатний прийняти істину, зможе здолати те, що чекає попереду, – промовив він. Його голос був як шепіт вітру і грім водночас. 

Ервін відчув, як магічна енергія храму почала огортати його. Він стояв перед випробуванням, якого не міг уникнути. Його батьки стали поруч із ним, їхня підтримка була відчутна навіть без слів. 

– Я готовий, – сказав король, дивлячись у світло. 

Магічна енергія згустилася навколо Ервіна, немов завіса, що відокремлювала його від світу. Світло духа стало яскравішим, змушуючи всіх, окрім Ервіна, прикрити очі. Кристали на стінах храму ожили, видаючи низьке, гармонійне гудіння, яке, здавалося, торкалося кожної клітини тіла. 

– Ти готовий, але чи здатен ти прийняти істину? – промовив дух, і його голос пронизав простір. – Щоб здобути перемогу, тобі доведеться відкрити своє серце і душу. Покажи, що ти вартий бути спадкоємцем драконів. 

На підлозі перед ним спалахнули символи, які почали світитися і з'єднуватися в незрозумілі візерунки. 

Храм наче жив: стіни тріщали повітря згущувалося. 

– Що я повинен зробити? – запитав Ервін, його голос залишався твердим. 

Дух підняв руку, і в просторі між ним утворився образ: двох уламків кристалу, ув’язнених у колі полум’я. 

– Це сила — твої батьки, – сказав дух. – Їхня жертва врятувала королівство, але їхні душі надто довго залишались у пастці. Щоб звільнити їхню силу та могутність драконів, ти маєш зробити вибір. Але пам’ятай: цей шлях вимагає жертви. 

Король відчув, як його серце стискається. Він дивився на батьків, які захищали його та їхній світ ціною свого життя. 

– Я готовий, – відповів він, не вагаючись. – Скажи, що я маю зробити. 

Дух вказав на камінь, що світився білим сяйвом у центрі храму. 

– Це ядро магії, що утримувала їх у пастці. Ти маєш злитися з цією енергією, але пам’ятай: твоя сила зміниться назавжди. Ти станеш могутнішим та вразливим. 

Кассандра зробила крок вперед, її голос був м’яким, але твердим: 

– Сину, ми не хочемо, щоб ти ризикував собою заради нас. 

– Це не лише заради вас, – сказав Ервін, дивлячись на батьків. – Це заради королівства, нашої родини і майбутнього. 

Він торкнувся кристала. Світло поглинуло його, і храм здригнувся. 

Його тіло проймала енергія, ніби його охопила буря стихій — лід, блискавка, вогонь і світло. Кристал пульсував яскравим світлом, а його руки горіли холодним полум’ям. Магія, яка століттями зберігала душі його батьків, тепер проникала в нього. 

Кассандра з тривогою спостерігала, як він упав на коліна перед кристалом, мов борючись із незбагненною силою. Її серце стискалося від болю, вона хотіла кинутися до нього, та невидима сила зупинила її Вона знала: це його шлях, його випробування. 

– Ервіне! – крикнула вона, її голос зривався. – Ти не самотній! Ми з тобою! 

Слова матері відлунювали в стінах храму. Дух, що спостерігав за подіями, лише схилив голову. 

– Її присутність дарує тобі силу, – сказав дух, звертаючись до Ервіна. – Пам’ятай про це. 

Раптом світло кристала почало змінюватися. Воно яскравішало, та набувало тривожного відтінку. Ервін, упершись руками в підлогу, важко дихав. Його очі, які завжди були блакитними, тепер світилися біло-блакитним сяйвом. 

– Сину… – промовив Єстран-фо, його голос був глибоким і спокійним. – Ти не мусиш жертвувати собою заради нас. Ти – наша надія, наша спадщина. 

– Ми пишаємося тобою, – додала Кассандра. – Але ти маєш зробити вибір.
І в самій гущі світла він побачив її усмішку — Августу. 

Із кристала вирвався потік магії, який обплів Ервіна, з’єднавши його з душами батьків. Світло стало настільки яскравим, що Кассандра з Єстнаном-фо закрили очі, але водночас відчули, як холод і тепло одночасно заповнили простір навколо. 

Простір навколо Ервіна став важким, мов дихання під час бурі. Повітря здригнулося, і вмить усе навколо зникло — не було ані храму, ані батьків, лише нескінченна порожнеча. 

Із неї повільно почала витікати тінь. Вона росла, витягувалася вгору, наче дим, що ожив, і згустилася у постать з витягнутим силуетом та руками, довгими, мов коріння прадавніх дерев. У його тілі ворушилися обличчя — скам’янілі, спотворені, безмовні. 

— Ервіне… — пролунав голос, що не мав джерела. Він був скрізь — у порожнечі, у розумі, у самому серці.
— Ти наблизився до того, що не мав би торкатися. І тепер я — тут. 

— Дархаг, — прошепотів Ервін, стискаючи кулаки. 

— О, ти знаєш моє ім’я... — проскреготав демон. — Але ти не знаєш себе. 

Він простяг руку, і навколо з’явилися бачення: палаюче королівство, мертві люди. Августа — на колінах серед попелу. 

— Це те, що буде. Ти не зможеш їх врятувати. Ні її. Ні себе. Ні батьків. Ти ще слабкий. І я — частина тебе. Твого страху. Твого гніву. 

Ервін опустив голову. Біль затопив груди. Але враз він згадав слова матері… голос батька… очі Августи. 

Він підняв погляд. У його очах з’явилося світло. 

— Можливо, я боюсь. Але я — не ти. І ніколи не стану. 

Дархаг зірвався у крик, що струсонув простір, і кинувся вперед. Його руки перетворились на тіньові леза, вогонь вирвався з грудей, а вся навколишня порожнеча стала полем бою. 

Ервін відповів ударом власної магії — синьо-білий вогонь льоду, чиста енергія драконячої крові. Сили зійшлися в зіткненні, що розкололо порожнечу. 

— Я годувався болем твоїх предків, — ревів Дархаг.
— Я дивився, як Астарахс падав, і я шепотів йому, коли він перетворювався! Я — частина вашої історії, і я — її кінець! 

— Ні, — сказав Ервін спокійно. — Ми — спадкоємці, але не повторимо помилок. Моя лють — це не твоя зброя. Це мій вибір. І я обираю — любов. 

У цей момент кристал у центрі порожнечі спалахнув. Із нього вирвалися два силуети — драконячі душі Кассандри та Єстнан-фо. Їхня присутність заповнила простір світлом. 

Дархаг заревів. Світло роз’їдало його, він корчився, розпадався, але ще встиг прошепотіти: 

— Ти виграв... бій. Але війна ще попереду. Він пробуджується. І з’їсть вас усіх… —
— …коли настане ніч Астарахса… 

Тінь зникла. Порожнеча зникла. Ервін упав на коліна серед руїн храму. 

І тоді — вперше за довгі роки — два дракони знову з’явилися у світі. Величні, світлі, сповнені сили. Батьки підняли очі, і в них світилася гордість. 

— Ти більше, ніж король, — промовив Єстнан-фо.
— Ти — вибраний. І тепер ми знову поруч. 

Раптом усе стихло. Храм наповнився тишею, і тільки слабке мерехтіння залишилося від кристала. 

– Ти пройшов випробування, – сказав дух. – Твої батьки вільні, але ти змінився назавжди. Магія, яку ти прийняв, тепер є частиною тебе. 

Кассандра кинулася до Ервіна, обійнявши його. Вона відчула, що його сила стала іншою, глибшою, але в його очах вона все ще бачила свого сина. 

– Ми разом, – прошепотіла вона. – І ми впораємося. Повернімося додому. 

Ервін впевнено змахнув рукою, і перед ним почав формуватися портал. Але цього разу він відрізнявся від усіх, які він створював раніше. Його розміри були такими величезними, що здавалося — він міг поглинути ціле військо. Біло-блакитне сяйво, що струменіло від порталу, освітлювало все навколо, а його краї мерехтіли, неначе тисячі зірок спалахували одночасно. 

Ервін, міцно стискаючи руку батька, Єстнана-фо, зробив останній крок у портал. Перед очима завирувала крижана блакить, яка м'яко обгорнула їх, наче щит. Поруч йшла Кассандра — мати, велична й спокійна, ніби сама природа була на її боці. У цю мить його думки були далеко — у теплих джунглях, де його кохана дружина Августа, та їхні немовлята. 

Його серце стислося. Вейліс і її брат Естран. Вони були такими крихітними, такими беззахисними. Їхнє життя щойно почалося — і тепер усе залежало від нього: від батька, від короля драконів. Його погляд ненадовго зупинився на Кассандрі, чия срібляста луска виблискувала в світлі порталу. ЇЇ очі зустрілися з його — і він зрозумів: вона також відчувала цей зв’язок. Зв'язок родини, який вони втратили на довгі роки, але який повернувся з новою силою. 

— Я знаю, про що ти думаєш, синку, — промовив батько, відчуваючи вагання в душі свого сина. — Їм зараз не бракує любові й захисту. Ми завершимо це завдання, щоб вони могли жити в безпеці. 

Ервін кивнув, але всередині його розривала тривога. Чи буде він поруч, коли вони зроблять перші кроки? Чи зможе він дати їм ту силу, якою сам володів, чи передасть їм тягар королівства й війни? Він обіцяв собі, що повернеться не лише живим — а сильнішим, світлішим. Гідним батьком. Гідним королем. 

Його родина — це те, заради чого він готовий пожертвувати всім. 

Коли портал закрився за ними й холодна блакить поступилася місцем знайомим пейзажам туману та старого храму Ервін вирівняв спину. Попереду чекала боротьба. Але десь у глибині душі він знав: Августа та їхні діти — це його сила. Вони — те світло, що веде його крізь темряву.