Глава 24: Порятунок чи пастка

Під величними арками храму, де ніби застиг час, група на чолі з Ервіном та Августою повільно просувалася вперед. Ніч була темною, але завдяки магії Арії навколо них літали маленькі сяючі вогники, немов зірки, які супроводжують їх у пітьмі. Повітря було густим, воно несло в собі давню магію, яка обіймала кожного присутнього, викликаючи трепет і настороженість. 

Х'юстон йшов позаду, уважно спостерігаючи за оточенням. Його дар бачити майбутнє поки що не приносив йому ясності. Картинки в його голові спалахували і зникали, як блискавки в грозовій ночі. Його лоб був вкритий холодним потом, але він продовжував іти. Обов'язок був надто важливим: захищати короля, королеву і спадкоємців. 

Ервін ніс маленьку Вейліс на руках. Її темні очі були заплющені, а личко виглядало спокійним. Вона міцно спала, наче нічого в цьому світі не могло її потривожити. Августа, яка тримала їхнього сина, Естрана, відчувала в ньому дивовижний спокій і внутрішню силу. Маленький спадкоємець, здається, уже розумів, що його доля буде пов'язана з великими рішеннями і викликами. Його блакитні очі нагадували безмежне небо — спокійні, глибокі, з поглядом, у якому жила мудрість пращурів роду Де Освільд. 

Коли вони увійшли в центральну залу храму, холод огорнув їх, мов крижаний плащ. Це було незвично, адже за межами храму панувала спека джунглів. Августа зупинилася, її погляд привернув велетенський кристал, що висів у повітрі. Його гладка поверхня переливалася синьо-білими відблисками, а всередині палав вогонь, мов відлуння тієї самої магії, яка колись запалила її серце. 

— Ервіне, він схожий на той кристал із вежі, — сказала вона, відчуваючи, як магія витає навколо. 

Ервін наблизився до кристалу, але зупинився, коли перед ним раптом встав Х'юстон. Молодий капітан підняв руку, даючи знак зупинитися. 

— Ні, Ваша Величносте, — сказав він. — Я бачу уривки... це небезпечно. У людській формі підходити не можна. Це має зробити дракон. 

— Арія, що ти про це знаєш? — запитав Ервін, не відводячи погляду від кристала. 

Магеса кивнула, її голос був спокійним, та в ньому вловлювалося напруження:
— У стародавніх літописах згадується, що захист з цього кристала можуть зняти тільки ті, хто народжений разом. Дракони, які об'єднані ще від народження. 

Августа, тримаючи Естрана, зробила крок уперед. Вона відчула знайоме тепло, яке огорнуло її, як того разу, коли вогник торкнувся її серця. Але як тільки її рука наблизилася до кристала, невидима хвиля магії відкинула її назад. Це був Естран. Його маленькі руки блиснули світлом, створивши магічний бар'єр, що захистив його та матір. 

— Це він... Він захищає нас, — прошепотіла вона, тримаючи дитину ближче до себе. Його теплі пальчики міцно стискали тканину її сукні, а світло з його очей, здавалося, було глибшим за будь-яке небо. У дитини було щось магічне, щось невимовно сильне. Августа відчувала, як його серцебиття збігається з її власним, і це трохи заспокоювало її, хоча в душі все ще вирувала тривога. 

Ервін обережно тримав Вейліс. Її темні очі, у яких змішалися мудрість і невинність, дивилися на все навколо, немов вона розуміла більше, ніж будь-хто міг подумати. Вона стискала пальчиками край мантії батька, а іноді щось бурмотіла, ледве чутно. Її голос був настільки тихим, що це здавалося шепотом храму. 

– Вони занадто малі для цього місця, – прошепотіла Августа, обернувшись до Ервіна. Її голос злегка тремтів. 

– Вони – частина цього місця, – відповів Ервін, дивлячись прямо на кристал, що світився попереду. – Інакше це б нас не привело сюди. 

Кристал висів у повітрі, ніби був позбавлений будь-яких законів природи. Його поверхня переливалася, як магічне полотно, а всередині щось палало. Цей вогонь притягував і лякав водночас. 

– Вейліс щось сказала, – тихо промовила Августа. – Я не зрозуміла слів, але її голос звучав… доросло. 

– Вона підказує нам, – відповів Ервін, не відводячи погляду від дочки. – Вона не просто наша дитина. Вона — спадкоємиця драконів. 

Естран несподівано потягнув руку вперед. Його долоня почала світитися золотистим сяйвом. Але коли його сила наблизилася, невидима хвиля магії зупинила його. Хлопчик заплакав. У його голосі звучало не просто дитяче невдоволення – це був біль. 

– Він не готовий, – сказала Арія, швидко ступивши вперед. – Вони обидва не готові. Їм потрібен час. 

Августа притиснула Естрана до себе, поцілувавши його в лоба. Вона відчувала, як його маленьке тільце тремтить. 

– Ми не можемо ризикувати, – сказала вона, дивлячись на чоловіка. – Якщо їм щось загрожуватиме, я не дозволю цьому статись. 

– Ми їх захистимо, – твердо відповів Ервін, його голос був сповнений впевненості, хоча у блакитних очах виднівся страх. 

У цей момент Х'юстон, який мовчав увесь цей час, підняв руку і вказав на кристал. Його голос пролунав чітко й упевнено, що всі завмерли. 

– Вогонь у серці. Лід у крові. Діти – ключ. 

Ервін і Августа здивовано переглянулися. 

Арія нахилилася до Х'юстона. Її обличчя враз стало серйозним. 

– Це древні слова… Слова драконівської клятви, – промовила вона, дивлячись на короля. – Їхній зв’язок із цією магією сильніший, ніж ми думаємо. 

– Час покаже, хто готовий до сили, – додала Августа, обіймаючи обох дітей. – Ми їх захистимо, Ервіне. Вони – наше майбутнє. 

Ервін нахилився до своєї родини, поклявшись собі, що він знайде будь-яке рішення, щоб врятувати їх і світ, у якому вони повинні вижити та перемогти.