Глава 20: Доклад розвідника

У тронній залі замку Де Освільд панувала напружена тиша. Ервін сидів на своєму троні, задумливо спираючись на підлокітник, його блакитні очі світилися холодним полум’ям. Перед ним стояв Бартас, один із його вірних розвідників — худорлявий чоловік із гострими рисами обличчя, блідим лобом, що блищав від напруги, та обережним поглядом, який уникав прямого погляду короля. 

– Говори, – наказав Ервін, його голос був спокійний, але пронизливий, мов крижаний вітер. 

Розвідник відкашлявся і почав говорити, відчуваючи, як погляди короля та його головнокомандувача, Дерека Сю Вальфорта, і капітана Фредеріка, впиваються в нього, як леза. 

– Мій королю, ми підтвердили, що Кілан, син Барона Градовського, збирає залишки війська свого батька. Він звернувся по підтримку до лордів Бартеля Віндзора та Рендальфа, які втратили своїх воїнів у попередній битві з вашою армією. Вони жадають помсти і прагнуть відновити свою честь. Також він укладає угоди з найманцями, обіцяючи їм золото та землі. 

Ервін стиснув кулаки, і Бартас відчув, як у залі стало холодніше. 

– Цей юнак забагато на себе бере, – промовив король, мов сам до себе. 

– Є ще дещо, ваша величносте, – продовжив Бартас, відчуваючи, що його слова лише розпалять гнів короля. – Він отримав підтримку від невідомої сили, вони надали йому певні здібності… і кристал-артефакт невідомого походження. 

– Артефакт? – повторив Ервін, його голос став ще холоднішим. – Що це за кристал-артефакт? 

– Це великий кристал, чорний, як ніч. Здається, він містить давню магічну силу. Його виявили в руїнах поблизу гір Дар–Мор. Кілан використовує його, щоб впливати на своїх союзників і зміцнювати їхню силу. 

– Капітан Фредерік, що досі мовчав, раптом заговорив. Його погляд був похмурим, а голос — глухим, наче з глибини спогадів: 

— Ваша величносте… Не може бути… — він на мить затнувся, ковтнув повітря. — Кристал Мору? Про нього не було чути понад тисячу років. Його боялися навіть ті, хто ніколи не бачив. У старих звітах сказано, що останній демон — Дархаг — сховав цей артефакт у горах Дар–Мор, коли світ ледь не розколовся через його силу. 

У залі повисла тиша. 

— Я служив під командуванням старих магів, ще до того, як ви стали королем, — продовжив Фредерік повільно. — Вони шепотіли про Дархага, як про тінь, що ніколи не вмирає. Він — не просто демон. Він поглинає душі. І кристал — його ключ. Він не дає силу. Він вимагає. 

Ервін стиснув підлокітник трону, очі його звузилися. 

— Що саме ти хочеш сказати? 

Фредерік витримав паузу. 

— Якщо Кілан доторкнувся до цього кристала… Якщо уклав угоду з Дархагом… то хлопець уже не сам. Він не просто ворог. Він — вмістилище темної сили. І рано чи пізно… ця сила забере його повністю. 

Він поглянув у вічі королю й додав пошепки: 

— Ми воюємо вже не з юнаком, а з тим, хто чекав століттями, щоб повернутися. 

Дерек Сю Вальфорт зробив крок уперед, його темні очі блищали рішучістю. 

– Мій королю, дозвольте мені очолити розвідку. Якщо ми зможемо захопити цей артефакт або хоча б знищити його, ми послабимо Кілана і зруйнуємо його плани. 

Ервін на мить замислився, його погляд перемістився на головнокомандувача. 

– Підготуй своїх людей, – нарешті сказав він. – Але будь обережним. Я не дозволю втратити ще когось із моїх вірних воїнів через цього самовпевненого юнака. 

Дерек вклонився і вийшов, залишивши розвідника перед королем. Ервін підвівся і повільно пройшов до вікна, звідки відкривався вид на льодові рівнини його королівства. Його думки були зосереджені на Кілані та загрозі, яку той представляв не лише для його королівства, а й для майбутнього його родини. 

– Цей юнак не знає, з ким має справу, – прошепотів він, і його слова розчинилися у холодному вітрі. – Я покажу йому, що означає стати ворогом дракона. 

У нічному мороці, під покровом густого туману, головнокомандувач Дерек і його люди стояли на березі біля прихованого причалу. Їхні обличчя були суворими, а зброя міцно трималася в руках. Вони отримали завдання від короля: дізнатися про всі плани Кілана Градовського та кристал артефакт, який, за чутками, володіє неймовірною темною силою. 

Дерек знав, що цей артефакт може стати ключем до перемоги або причиною падіння королівства. 

— Готові? — суворо запитав він, дивлячись на своїх людей. 

— Завжди, командире, — відповів Ланс — високий, широкоплечий воїн із коротким темним волоссям та шрамом, що розрізав ліву щоку до самої вилиці. Його голос був низьким і спокійним, як у людини, яка звикла до небезпеки. 

Дерек кивнув. Вирушили негайно. Їхній шлях лежав через старий ліс, де, за чутками, збирався Кілан зі своїми новими союзниками. 

Кілан Градовський сидів у центрі свого табору, оточений полководцями, які колись служили його батькові. Їхні обличчя були змученими, але в їхніх очах все ще жевріла надія на повернення втраченої честі. Перед Кіланом лежав стародавній кристал Мору, що випромінював темне, ледь помітне сяйво. 

— Це кристал Мору — промовив Кілан, тримаючи в руках темний артефакт, — стане нашим ключем до трону. Ніхто й ніщо не зупинить мене. 

Один із його полководців, похмурий чоловік на ім'я Мелак, нахилив голову. 

— Але що це за сила? Ми навіть не знаємо, як нею керувати. 

Кілан лише посміхнувся. 

— Чим більше страху, тим більше сили. Цей кристал-артефакт підкориться мені, як і всі ви. 

Головнокомандувач із підрозділом просувався крізь густий ліс, обережно, без шуму, уникаючи сторожів Кілана. Вони чули слабкі голоси і бачили світло багаття вдалині. Командир знав, що вони близько. 

Коли вони наблизилися до табору, Він відчув дивну енергію, яка виходила з центру табору. Він побачив, як Кілан піднімає кристал Мору, і на мить відчув сильний холод. 

Його зіниці звузились, а в грудях щось льодовито стиснулося — він вже бачив, до чого насправді здатні подібні сили. 

— Це він, — прошепотів Дерек до Ланса. — Це те, що ми шукаємо. 

Він знав, що йому потрібно не лише дізнатися про кристал-артефакт, але й зрозуміти, як його можна знищити або нейтралізувати. 

— Спочатку треба все вивідати. 

Несподівано один із воїнів Дерека наступив на суху гілку. Звук розлетівся в тиші, мов удар блискавки серед безвітряної ночі. 

— Хто там?! — пролунав вигук з табору. 

Дерек завмер. 

— Тихо, — прошепотів він, сигналізуючи рукою. Але було вже пізно — кущі захиталися, і на них кинулися двоє охоронців. Один уже замахувався списом. 

— Зброю! — різко кинув Дерек, і його меч вихопився з піхв із сухим дзвоном. 

Сутичка почалася блискавично. Ланс відбив удар сокири, притискаючи супротивника плечем до дерева. Інший воїн Дерека зіштовхнувся з охоронцем, і обидва впали в сніг, борючись просто на землі. Крики лунали в тиші, як тріщини в льодовій брилі. 

Один із ворогів кинувся на Дерека, і той, не роздумуючи, випустив коротке магічне імпульсне закляття — ворога відкинуло назад, у стовбур, де той затих. 

— Портал! — скомандував Дерек, озираючись. Його пальці вже тремтіли, створюючи обертовий візерунок у повітрі. 

— Тримаємося! — вигукнув Ланс, відбиваючи ще один натиск. 

Портал засяяв, розриваючи темряву сріблясто-блакитним світлом. 

— До мене! По черзі! — Дерек прикривав кожного, хто проходив, ще раз кинувши закляття в бік ворогів. 

Він відчув, як щось обпікає плече — дотик леза чи стріли — і вже в наступну мить опинився на холодному камінні внутрішнього двору замку Де Освільдів. 

Його подих був уривчастий, але очі — тверді. Він не втік. Він забрав своїх людей додому. 

Вони опинилися у внутрішньому дворику замку Де Освільдів. Дерек Сю Вальфорт, ледве стоячи на ногах, спершись на стіну, вдихнув морозне повітря із полегшенням. Його воїни, хоч і виснажені, відчували вдячність за врятовані життя. 

— Головнокомандувачу, ви врятували нас, — промовив один із воїнів, підтримуючи Дерека за плече. Його голос тремтів, але в очах світилася щира повага. 

Він кивнув, стискаючи меч, на якому ще виднілися сліди битви. Його обличчя залишалося серйозним, але втома змішалася з пекучим почуттям відповідальності. 

— Це ще не кінець, — сказав він низьким голосом. — Ми повинні негайно повідомити короля. Кілан... він — справжня загроза. 

Його слова прозвучали, як удар грома, викликавши напружену тишу в строю. Воїни переглянулися — на їхніх обличчях читався страх, але й рішучість. 

Один із молодших, з обличчям, ще запорошеним попелом бою, злякано запитав: 

— Але ж Барон мертвий… Як його син зміг підняти таку силу? 

Дерек провів рукою по чолі, стираючи кров і піт, які вже встигли засохнути. 

— Кілан має союзників. І я підозрюю, що він вступив у темний пакт із магією, якої ми досі не розуміємо. Якщо ми не зупинимо його зараз, це може стати катастрофою для всіх нас. 

Після короткої паузи, коли всі знову перевели дух, у дальньому кінці коридору з глухим скрипом відчинилися важкі двері замку. До них квапливо підійшла Грета, старша служниця, з обличчям, повним тривоги. 

— Король і королева очікують на вас у тронній залі, — сказала вона, ледь перевівши подих. — Їхній наказ — негайно. 

Дерек коротко кивнув. Його пальці ще тремтіли, але постава знову стала прямою. 

— Тоді ми не маємо права зволікати, — промовив він, і, зібравши рештки сили волі, рушив уперед, відлунюючи кожним кроком, мов перед битвою. 

У тронній залі король Ервін сидів на своєму місці, обличчя було холодним, як і лід, який його оточував. Поруч стояла Августа, її руки були ніжно покладені на трон, але в очах палала тривога. 

— Дереку, що сталося? — Ервін заговорив рівним голосом, але тон видавав крижану напругу. 

Кілан, син Градовського, — Дерек глибоко вдихнув, — володіє древнім артефактом Мору. Його сили неймовірно небезпечні, і я підозрюю, що він отримав її через Дархага. 

Ервін нахмурився, а його зіниці налилися холодним блиском, мов лід під місячним світлом. 

— Це той самий артефакт? — запитав він, напружено стискаючи кулаки. 

— Артефакт-кристал Мору, що дає йому здатність підкорювати розуми та маніпулювати магічними потоками, — продовжив Дерек. — Це не просто зброя. Це ключ до величезної сили, і, що найгірше, він може використовувати її, щоб підбурювати до зради навіть наших союзників. 

— Що ти маєш на увазі? — тихо запитала Августа, не відриваючи погляду від Дерека. 

— Мої люди помітили кількох лордів, які колись присягалися вашій величності, але тепер, схоже, ведуть переговори з Кіланом. Він використовує артефакт Мору, щоб вселяти в них страх і жагу помсти. 

Ервін зітхнув, встаючи зі свого місця. 

— Це означає, що він почав збирати сили. Але ми не дозволимо йому поширювати свій вплив. Дерек, збери розвідників. Ми повинні знищити цей кристал, поки не пізно. 

Августа поклала руку на плече Ервіна. 

— Якщо цей кристал Мору настільки могутній, нам потрібен план. Щось більше, ніж просто атака. І, можливо, наша єдність — як пари — стане нашою перевагою. 

Дерек поглянув на Ервіна з тривогою й додав: 

— Є ще одна річ. Під час спостереження за діями Кілана я помітив, що його армія почала використовувати нові тактики. Його воїни діють злагоджено, неначе ними керує єдина свідомість. Це підтверджує, що Дархаг впливає на них. 

— Що ж, — Ервін підійшов до вікна, поглянувши на засніжені землі свого королівства. — Ми знайдемо спосіб зупинити це. І ми захистимо наш дім та наш народ. 

Августа мовчки дивилася на свого чоловіка, але в її серці розгорався вогонь. Вона знала, що битва з Кіланом буде не лише війною за королівство, але й за майбутнє їхніх дітей та всієї їхньої родини.