Глава 16: Зустріч ворогів

Перед тим як вирушити на поле бою, Ервін зібрав своїх командирів у похмурому наметі, де над столом висіла карта регіону. Дерек і Х'юстон стояли поруч, уважно слухаючи короля. Світло каганців кидало на їхні обличчя тіні, і напруження витало в повітрі. 

— Ворог планує очолити атаку з півдня, — промовив Ервін, вказуючи на стратегічні точки на карті. — Він обрав підвищення, звідки контролюватиме поле бою. Це стратегічно вірно, але є один недолік — їхні тили відкриті. 

— Якщо ми обійдемо з двох сторін, можемо загнати їх у пастку, — запропонував Дерек, вивчаючи карту. 

— Саме так, — кивнув Ервін. — Але є ще одна проблема: темна магія Ворона. Він використовуватиме туман для маскування і підсилення атак. 

— Що ви пропонуєте? — запитав Х'юстон, не зводячи погляду з карти. 

— Я зосереджуся на головному, — твердо сказав Ервін. — Мій лід заморозить його магічні бар'єри, але поки я боротимуся з ним, ви повинні контролювати фланги. 

— Маги оборони закриють наші ряди захисним бар’єром, — додав Дерек. — А лучники підтримуватимуть нас вогнем, щоб не допустити ближнього бою. 

— Головне — не допустити їх до наших магів. Темна магія ворога знищить захист за мить, — підкреслив Ервін. 

— Тоді я розміщу найсильніших воїнів на флангах, — впевнено сказав Дерек. — Це дозволить утримувати лінію, поки ви зосередитеся на битві. 

Ервін підійшов до Дерека і поклав йому руку на плече: 

— Я вірю в тебе. Ворог намагатиметься розірвати наші ряди, щоб розсіяти військо. Не дай йому шансу. 

— Зрозумів, Ваша Величносте, — відповів Дерек, відчуваючи тягар відповідальності. 

Х'юстон, молодий, але вже досвідчений у боях, напружено вдивлявся в карту: 

— Я поведу швидкий загін з лівого флангу. Якщо Вони спробує нас оточити — ми швидко зреагуємо. 

— Добре, — коротко відповів Ервін. — Пам’ятайте, що головна мета — зламати дух їхнього війська. Як тільки вони зазнають поразки — вороги відступлять. 

Після короткої наради Ервін вийшов з намету. За його спиною сонце починало ховатися за горизонтом, а холодний вітер ніс передчуття битви. Він знав: сьогоднішня ніч вирішить долю Півночі. 

Ніч була похмурою, і холодний вітер пронизував усе довкола, коли Ервін разом зі своїм військом наблизився до поля, яке стало місцем нової битви. Лід під його лапами тріщав, коли він перевів погляд на армію, що стояла напроти. У темряві видно було лише відблиски факелів і постать, яка виділялася серед усіх — Кілан Градовський. 

Після того, як Ервін оглянув ворожу армію та побачив Кілана на підвищенні, він обернувся до своїх воїнів. Темрява огортала поле, але в серці короля палав вогонь рішучості. Його блакитні очі світилися, як два крижані факели, і кожен солдат відчував силу цього погляду. 

Навіть коли темрява збиралася навколо, серце короля було незламним — він знав, що захищає свій дім. 

Він міг би одним махом знести половину війська ворога, але серед солдатів були звичайні люди — ті, хто слідував за Градовським через страх або облудні обіцянки. 

"Не всі винні, що опинилися тут", — подумав король, тримаючи лють під контролем. Він знав: сила дракона може зруйнувати все, а він не хотів залишати за собою пустелю. Його люди мали вижити. 

Ервін підняв руку, закликаючи до тиші. Здавалося, навіть вітер притих, щоб почути його слова. Він обвів поглядом своїх людей, мовчки вдихнувши холодне повітря. 

— Сьогодні ми стоїмо на межі двох світів, — промовив король, його голос був спокійним, але твердим, як крига. — Перед нами темрява, яка прагне поглинути наш дім. Вороги не просто прийшли забрати наші землі — вони хочуть зруйнувати наш дім, знищити наші родини та знищити нашу свободу. Але я питаю вас — чи дозволимо ми цьому статися? 

— Ні! — злився в могутній гул крик воїнів, їхні мечі блиснули у світлі місяця. 

— Північ — це не лише крижані гори та холодні вітри. Це наша земля. Наш дім. Наші сім’ї. Кожен із вас сьогодні — вартовий цього королівства. Ми не здамося. Ми — останній бастіон, що боронить Північ. 

Дерек стояв поряд, тримаючи меч напоготові. Він кивнув, а його очі палали рішучістю. 

— Ми — сила, яку не зламати. Король з нами! За Північ! — проголосив він, і клич підхопили сотні голосів, зливаючись у гучний гуркіт, що лунав полем. 

Ервін дозволив собі легку усмішку. Він відчував гордість за своїх воїнів, за цю рішучість у їхніх очах. Він знав, що цей день стане випробуванням, але у кожному з них бачив силу, здатну подолати навіть найтемнішу магію. 

Дерек обережно торкнувся його плеча.
— Ви дали їм надію, Ваша Величносте. Вони підуть за вами навіть у саму прірву. 

Ервін ледь кивнув, погляд його був незворушним:
— І я поведу їх, Дереку. Ми повернемося додому. Всі разом. 

Ервін зупинився, вдихаючи холодне повітря. Він відчував, як тінь сумніву на мить затулила його рішучість. А що, коли я програю? Якщо Кілан зламає мене не лише як короля, а й як чоловіка та батька? 

У голові вирували картини — Августа, яка стоїть біля вікна, чекаючи на його повернення. Її очі, повні віри та любові, що підтримували його в найважчі моменти. Вейліс і Естран — їхні маленькі обличчя, ще не знайомі з болем війни. Чи зможе він повернутися до них переможцем? Чи залишиться після нього лише холодна пам'ять і зруйноване королівство? 

"Ні," — подумав він, витримуючи тиск страху. Внутрішній дракон Ервіна рикнув, проганяючи слабкість. 

— Я не дозволю темряві перемогти. Я обрав цей шлях не тільки заради себе, а заради них — моєї родини, моїх людей. Поки я дихаю — Північ буде захищена. 

Очі знову спалахнули крижаним полум’ям, а груди наповнилися силою. Руки міцніше стиснули руків’я меча. Він знову глянув на Ворога і відчув, як лють витісняє страх. Тепер він знав, що не відступить. 

На підвищенні стояв, високий, зухвалий і впевнений, Кілан спостерігаючи за кожним рухом противника. Його чорне волосся розвівав вітер, а темні очі блищали, наче два осколки нічного неба. Його броня була прикрашена символами родини Градовських, але поверх них уже були нанесені нові знаки — темної магії, яка тепер жила в ньому. 

Кілан спустився до своїх людей і голосно промовив: "Сьогодні ми покажемо цьому так званому королю драконів, що жоден лід не здатний зупинити полум'я нашої помсти! Батько віддав своє життя за нас, і я не зупинюся, доки не відновлю справедливість!" 

Його слова викликали рев у рядах його війська. Але Кілан не помітив, що серед гучних вигуків його воїнів Ервін уже перевтілився в свою драконячу форму. Він здійнявся в повітря, його білосніжні крила відбивали світло місяця, а очі сяяли крижаним полум’ям. Його рик пролунало по всьому полю, змусивши солдатів Кілана завмерти на місці. 

"Градовський!" — голос Ервіна був холодним, як сама зима. — "Ти смієш заявлятися на мої землі зі своїм військом і своїми дешевими закляттями? Думаєш, це врятує тебе?" 

Кілан усміхнувся, але в його усмішці було більше люті, ніж радості. Він здійняв руку, і навколо нього спалахнула чорна магія. Земля під його ногами тріснула, і з неї почали вириватися вогняні язики. 

Ервін відчув, як ледь помітна хвиля енергії пройшла через поле бою. 

— Що, злякався, королю? — крикнув Кілан, його очі палали злістю. 

Ервін зберігав холоднокровність. Він відчував, як його драконяча сутність намагається вирватися, але стримував її. Якщо він втратить контроль — не тільки вороги, а й його власні воїни можуть загинути. 

— Я не боюся тебе, Кілане, — його голос пролунав над полем бою, як грім. — Але я ніколи не опущуся до твоїх методів. 

Король розправив білосніжні крила, і лід під його ногами почав тріщати від напруги. Він повинен дочекатися, коли Кілан втратить пильність. 

"Тільки тоді я зможу нанести удар", — подумав Ервін, приготувавшись до атаки. 

Дракон знову рикнув і кинувся на Кілана, починаючи атаку з льодяного подиху, який заморозив землю перед ним. Але Кілан був готовий — він кинувся вперед, прикриваючись магічним щитом, а потім відповів потужним вогняним вибухом, що змусив Ервіна ухилятися. 

Раптом Кілан зник у чорному тумані, і Ервін ледь встиг ухилитися від вогняного вибуху. Жар пропалив його крило, і він відчув, як біль пронизує плече. 

Кілан зареготав, коли його вогняна куля збила Ервіна з лап, змусивши похитнутися. Дракон відчував, як усередині нього щось починає рватися на волю. Лід на його крилах тріщав, а дихання ставало важким. 

"Залишайся вільним! Ти не маєш права стримувати мене!" — пролунав всередині голос його драконячої сутності, від якого у грудях розлилося крижане тепло. 

Ервін на мить завмер, намагаючись вгамувати свого внутрішнього звіра. Якщо він зараз втратить контроль — навіть свої воїни стануть жертвами його люті. 

– Слухай свій голос, королю, – крикнув Кілан, наближаючись із мечем у руці. – Ти сам знаєш, що твоя сила — це прокляття! 

Ервін стиснув зуби, змушуючи дракона замовкнути. Він згадав, як вперше зустрів Августу — той момент на балу, коли дракон всередині нього затремтів від незрозумілої сили. Спочатку Ервін думав, що це просто захоплення красою дівчини. Але пізніше зрозумів — це був голос дракона, що вибирав ту, яка могла б утримати його лють. 

Спершу він був обурений вибором дракона, відчуваючи, як його воля здавалася перед звіром всередині. Але з часом він зрозумів, що дракон обрав не просто дівчину — він обрав ту, хто зможе дати королю спокій, любов і відчуття дому. І це не була примха звіра — це був вибір серця. 

Ервін гірко усміхнувся, згадавши, як непокоївся через цей вибір. Але тепер... тепер він сам не міг уявити свого життя без Августи. Дракон в ньому вже давно затихав не тому, що вона була його обраницею — а тому, що вона стала його любов’ю. 

– Я не дам тобі зруйнувати мій дім, Кілане, – пророкотав Ервін, повертаючи собі контроль над льодяним полум’ям. Його крила розгорнулися, а рик змусив навіть темряву затремтіти.