Глава 15: Полум’я помсти

Ще до світанку, коли у королівському замку стояла ранкова тиша. Повітря було наповнене запахом снігу, а кришталева роса ще не зникла з вікон. Ервін стояв на балконі своєї вежі, оглядаючи обрій. Його силует, мов вирізаний із криги, був нерухомий, але всередині нього вже вирувала буря. Вітер грався його білим волоссям, а в очах, як і в небі над ним, згущувалася рішучість. 

Августа підійшла до нього, тримаючи в руках теплий плащ. 

— Ти знову не спав, — промовила вона тихо. 

Ервін кивнув, не зводячи очей з півдня. 

— Вони вже поруч. Якщо ми зволікатимемо — запізно буде. 

Він повернувся до неї й легенько провів пальцями по її обличчю. 

— Я маю йти. Але пообіцяй мені: якщо почуєш хоч найменший шепіт небезпеки — ти й діти сховаєтесь у північній залі з магічним захистом. 

— Я пообіцяю лише, якщо ти пообіцяєш повернутись, — прошепотіла вона. 

Ервін не відповів. Замість слів — поцілував кохану. 

У внутрішньому дворі вже зібралися вершники. Дерек Сю Вальфорт тримався прямо, його постать виділялася серед воїнів. Він нахилився, слухаючи накази короля, котрий щойно зійшов зі сходів. 

— Збери три загони. Перший — з досвідчених. Другий — швидкі вершники. Третій — з магами оборони. Ми маємо вийти до сутінків, — сказав Ервін голосом, у якому не було сумнівів. 

— Скільки часу в нас є? — спитав Дерек. 

— Можливо, день. Можливо, лише години. 

У ту ж мить підійшов юний Х'юстон, у шкіряному напівпанцирі з гербом Півночі. Його обличчя світилося рішучістю. 

— Ваша Величносте... — злегка вклонився він. — Я щойно прибув із Туманних Островів. 

Ервін здивовано звів брову: 

— Х’юстон. Ти вже тут? 

— Так, мій королю. І я привіз новини з Островів... 

Але все потім, — відповів Ервін, його голос був спокійний і твердо поставлений. 

Х’юстон підійшов ближче та впевнено промовив: 

— Мій меч до ваших послуг, мій королю. 

Ервін оцінив юнака поглядом — у ньому не було хлопчика, лише чоловік, готовий битися. 

— Сьогодні нам потрібна кожна вірна рука, — відповів він і торкнувся плеча воїна. 

Тієї ж ночі замок наповнився приглушеним гулом приготувань. Зброя дзвеніла в руках ковалів, коні били копитами, а солдати мовчки приймали накази. Коли небо лише починало світлішати, загін вирушив. 

На світанку військо було готове. Під брамою замку стояло понад сотню вершників, іще стільки ж піхотинців та маги, що готували захисні плетива. Драконівські знамена майоріли вітром. Августа спустилась попрощатися. Її сукня була простою, а волосся — зібране в косу. Вона міцно обняла Ервіна. 

— Я чекатиму. 

Ї голос тремтів від хвилювання, але погляд залишався стійким. Вона знала, що не може показати страху 

— Я повернуся, — відповів він. — За тебе, за них. 

У внутрішньому дворі замку панувала напружена тиша. Світанок починав забарвлювати небо у блідо-рожевий відтінок. Сотні солдатів стояли в строю, перевіряючи зброю та броню. Деякі вершники годували коней, інші молилися перед відправленням. 

Ервін стояв у центрі двору, його холодні блакитні очі пильно оглядали готовність війська. Дерек, поправляючи нагрудник, підійшов ближче. 

— Ваша Величносте, загони готові до походу. Перший загін під командуванням молодого капітана Х'юстона розташований у передніх лавах. Лучники — на флангах. Маги оборони займають центральну позицію, — доповів Дерек чітко та впевнено. 

Ервін кивнув, задоволений організацією. 

— Ми рушаємо при перших променях сонця, — промовив він. — Дереку, переконайся, що всі воїни забезпечені амулетами від темряви. Ми не знаємо, які закляття використовуватиме ворог. 

— Зробимо, мій королю, — відповів Дерек і повернувся до своїх людей. 

— Ми вирушаємо на захист нашого королівства! Пам’ятайте: кожен з вас — стіна між темрявою та світлом. Король з нами, а значить — ми переможемо! 

Раптом до Ервіна підійшов один із молодих воїнів, тримаючи в руках меч із зображенням дракона на руків'ї. 

— Ваша Величносте, — юнак злегка вклонився. — Дозвольте звернутися. 

— Говори, — заохотив його король. 

— Це честь для мене й моєї родини стояти під вашим прапором. Мій батько загинув у попередній битві з монстрами... Я поклявся, що стану таким же хоробрим, як він. Обіцяю боротися до останнього, аби захистити Північ. 

Ервін мовчки поклав руку на плече юнака. 

— Твоя мужність варта поваги, — сказав він. — І пам’ятай, що справжня сила — не тільки в мечі, а в серці. Ти вже довів свою відданість, просто стоячи тут. 

Юнак з гордістю підняв голову і повернувся до своїх товаришів. 

Поруч пройшов старший воїн з сивою бородою, тримаючи прапор із символом дракона. 

— Королю, — промовив він. — Моє військо готове. Ми пройшли разом багато битв, але сьогодні... Відчувається, що це буде інша боротьба. 

Ервін подивився на прапор, що майорів на вітрі. 

— Я вірю у вашу силу та відданість, — відповів він. — Сьогодні ми не тільки захищаємо наші землі, а й доводимо світу, що сила Півночі — незламна. 

Солдати, що стояли неподалік, почули ці слова та заговорили між собою, обмінюючись впевненими поглядами. Їхні обличчя світилися рішучістю, а в очах палав вогонь боротьби. 

Бартон, що стояв неподалік, обернувся до одного з молодих солдатів: 

— Чув? Король вірить у нас. Ми доведемо, що Північ — непереможна! 

— За короля! За Північ! — підхопили воїни, і їхні голоси змішалися в могутній крик. 

Ервін знову підняв голову до неба, відчуваючи в серці впевненість. Його воїни були готові. І він знав, що попереду чекає не тільки битва, але й випробування, яке визначить долю королівства. 

Коли ворота відчинились, війська рушили вперед. На чолі — Дерек і Х'юстон, за ними — озброєні вершники. 

Це був не просто похід. Це був перший крок у боротьбі, що мала визначити долю світу.
А коли схід почав фарбувати небо в холодне золото, Ервін вийшов на пагорб перед строєм. Він відчув, як кров у жилах перетворюється на кригу. Внутрішній голос закликав його до битви, а тінь страху на мить промайнула в очах." 

На пагорбі, що височів над дорогою, Ервін зупинився. Його погляд ковзав над рядами воїнів, і в серці зростав заклик до дії. Він заплющив очі, вдихнувши холод повітря — і світ навколо змінився. 

Його тіло охопило блакитне сяйво. Шкіра почала вкриватися сріблястими лусками, очі засяяли чистим світлом, а з плечей виросли могутні крила. Подих Ервіна злився з вітром, і вже за мить на пагорбі стояв не чоловік — величний дракон, із гривою з білого полум’я та очима, як озера вічної зими. 

Солдати, що стояли нижче, опустили мечі та вклонилися. Вони бачили свого короля не лише як правителя, а як легенду, що стала плоттю. 

Дерек прошепотів: 

— На захист таких варто йти навіть у саме серце пітьми. 

А Х’юстон, затамувавши подих, сказав: 

— Він — сам лід. І наше полум’я. 

Дракон змахнув крилами, здіймаючись у небо. Похід розпочався. 

Ервін, у своїй величній драконівській подобі, парив над південними землями, його білосніжні крила розтинали холодне повітря, а блакитні очі пильнували кожен рух внизу. Він знав, що монстри, які пробудилися після руйнування кристалу, несуть загрозу не лише його королівству, але й всьому світу. 

З висоти було видно, як темні монстри рвалися до його воїнів. Але навіть більше, ніж гул бою, його переслідувала одна думка: "А що, якщо я не повернусь? Що буде з Августою? Що буде з дітьми?" 

Він спробував зосередитися на ворогах, та страх все одно просочувався в його розум. Ще ніколи він так не боявся. Не смерті, а можливості втратити тих, кого кохає понад усе. 

"Я не можу їх підвести. Я — їхній король, їхній захисник. Якщо я впаду, впаде все. Але якщо я не ризикну — темрява охопить усе королівство." 

Знизу донеслися вигуки — Дерек з Х’юстоном вели солдатів у бій. Ервін побачив монстрів, і його серце стислося. "Вони вірять у мене. Я не маю права піддатися страху. Я не можу дозволити собі слабкість." 

Раптом перед ним виросла тінь — гігантський монстр з рогами націлився на нього, розкривши пащу. Ервін рикнув, вивільняючи льодяне полум’я, що заморозило напівтемного звіра в повітрі. У цей момент він згадав слова Августи перед походом: "Ти повернешся. До мене, до дітей." 

Льодяне серце дракона заспокоїлося, коли він зосередився на єдиній істині: поки він живий — його сім’я у безпеці. Його сила не в крижаному вогні, а в любові, яка тримає його душу разом. І з цією думкою він занурився в битву, відчуваючи, як страх поволі розчиняється в холодному вітрі. 

На землі чекало його вірне військо. Дерек Сю Вальфорт стояв попереду, віддаючи останні накази перед битвою. Його погляд був сповнений рішучості, а у руках він тримав свій меч, який за легендою був благословенний світлом драконів. Поруч із ним стояв молодий Х'юстон, готовий довести свою відданість королю. 

Коли монстри наближалися, темрява неначе поглинула землю. Їхній вигляд був жахливим: чорні, як ніч, з очима, що світилися кров'ю, і кігтями, здатними розривати каміння. Ервін не зволікав. Його драконе тіло спалахнуло льодяним полум’ям, і він кинувся вниз, розгортаючи свої крила, як символ надії для свого війська. 

– Сьогодні ми не віддамо ці землі темряві! – проголосив Дерек, піднімаючи меч догори. Його голос прозвучав, як удар грому, і солдати відчули новий приплив сил. Меч у його руках зблиснув сріблястим сяйвом, ніби відгукуючись на рішучі слова командира. 

Повітря навколо замерехтіло холодом, і раптом з неба спустилася велична постать Ервіна у драконячій подобі. Білосніжні крила розгорнулися над полем, кидаючи тінь на військо темряви. З пащі вихопилося льодяне полум’я, яке враз заморозило перших монстрів, що наблизилися до лав воїнів. 

– За Північ! За короля! – крикнув один із солдатів, і лави війська рушили вперед, мов непохитна стіна. 

Монстри кинулися на людей, мов хижаки, готові розірвати кожного на шматки. Їхні вигнуті пазурі рвали землю, залишаючи криваві борозни. Один з темних звірів кинувся на Дерека, намагаючись вхопити його за горло. Але капітан миттєво ухилився, обрушивши меч на голову істоти. Кров фонтаном розлилася по землі, але на місце вбитого вже насувалося ще кілька тіньових тварюк. 

— Не зважайте на страх! Ми — Північ, і ніхто не змусить нас схилити голови! — крикнув Дерек, піднімаючи меч. — За короля! 

Холодний вітер зірвався з пагорбів, пробігаючи по рядах солдатів. Вони відчували, як страх намагається пробитися крізь крижану рішучість, але слова командира повернули їм впевненість. 

Лід Ервіна розповзався по землі, неначе величезний павук, скував ноги монстрів і розірвав їхні тіла на крижані уламки. Але монстрів було безліч, і кожна хвиля приносила нових, сильніших тварюк. 

Х’юстон, спітнілий і запилений, бився поруч з Дереком. Його меч звивався у повітрі, залишаючи за собою червоні сліди. Один з темних звірів кинувся на нього ззаду, але Дерек вчасно відштовхнув юнака, розрубавши нападника навпіл. 

– Дякую, головнокомандуваче! – задихався Х’юстон, протираючи кров з обличчя. 

– Зосередься на бою! – Дерек швидко оцінив поле бою. Темрява насувалася дедалі ближче. 

Раптом земля здригнулася, і з розколу з’явилася гігантська тіньова істота з рогами, яка ревіла так, що крига навколо тріскалася. Її лапи виривали шматки землі, а паща розкривалася, вивергаючи чорноту. 

– Відступати! – крикнув Дерек, розуміючи, що звичайна зброя не впорається з цією потворою. 

Ервін побачив загрозу і з висоти кинувся на неї, збиваючи монстра з ніг. Льодяне полум’я огорнуло істоту, але вона не піддалася морозу. Навпаки, темна магія лише посилилася, і монстр вдарив крижаного дракона хвостом, збивши його з ніг. 

Х’юстон і Дерек, не гаючи часу, кинулися на допомогу. 

– Ми не дамо цьому чудовиську здолати нас! — прокричав Дерек, його голос лунав рішуче і впевнено, кидаючи дротик, заряджений магією, в око звіра. 

Монстр заревів, але цього було замало. Х’юстон побачив слабке місце — чорний камінь у грудях істоти, який пульсував темним сяйвом. 

– Цілься в серце! – крикнув він Дереку. 

Ервін, піднявшись на лапи, зібрав всю свою силу і спрямував її в одну точку — навколо чудовиська утворилася льодова пастка, яка стискалася все сильніше. Звір рикав і бився, але льодові крила дракона огорнули поле бою, створюючи непроникний щит. 

– Дереку, зараз! – рикнув Ервін. 

Капітан, зібравши всю свою силу, кинув меч прямо в камінь. Лезо пройшло крізь грудну клітку звіра, і темрява розсипалася на уламки. Чудовисько впало, і з його тіла розвіявся темний дим. 

Коли останній монстр був знищений, поле битви затихло. Лише холодний вітер розносив пил і запах крові. Дерек, втомлено спершись на меч, глибоко вдихнув. 

– Ми це зробили, – сказав Х’юстон, витираючи кров з меча. Його обличчя було стомлене, але в очах горіла гордість. 

Ервін, знову набувши людської подоби, підійшов до своїх вірних воїнів. Його обличчя було спокійним, але в очах світила стурбованість. Дерек та Х'юстон стояли поруч, витираючи кров з мечів. 

— Добра робота, капітане, — похвалив Ервін, поклавши руку на плече Дерека. — Твої воїни витримали атаку. 

Дерек опустив голову в знак подяки. 

— Ми знали, що ви будете з нами, Ваша Величносте. Це додало нам сил. 

Х'юстон, важко дихаючи, втрутився: 

— Ми перемогли завдяки вам, мій королю. Без вашого вогню ми б не витримали натиску. 

Ервін подивився на молодого воїна з легкою посмішкою. 

— Це була не лише моя перемога. Це перемога кожного з вас. — Він обвів поглядом виснажених, але задоволених солдатів. — Ви показали, що не лише сила дракона захищає королівство, а й відданість кожного серця. 

— Це була важка битва, — тихо промовив Х'юстон. — Я думав... що ми вже не витримаємо. 

Дерек поклав руку на його плече. 

— Відчувати страх — нормально. Важливо не піддатися йому. Ми знали, що наш король з нами, — його голос звучав впевнено, але очі виказували втому. 

Ервін усміхнувся: 

— Ви проявили себе як справжні воїни. Я пишаюся вами. 

Х'юстон, вдивляючись в очі короля, зібрався з думками. 

— Ви ніколи не вагаєтеся, мій королю. Я хочу бути таким же сміливим. 

Ервін опустив погляд. 

— Мене веде вперед не сміливість, Х’юстон, а страх втратити тих, кого я люблю. Це робить мене сильнішим. 

Дерек на мить затримав подих, усвідомивши, що навіть найсильніший з драконів має свої слабкості. В цю мить він побачив не лише короля, а й людину, яка бореться не за владу, а за свою родину. Він мовчки кивнув, розуміючи, що навіть дракон має своє вразливе серце. 

— Ми не підведемо вас і надалі. Північ стоятиме до кінця. 

Ервін ще раз оглянув поле битви — побитих ворогів і своїх воїнів, що підтримували один одного. 

— Ми вистояли сьогодні, тому що боролися не тільки за себе. Ми боролися за наших близьких, за наш дім і наше майбутнє. Поки ми тримаємося разом — ми нездоланні. 

— Це лише початок, — тихо промовив Х'юстон. — Але сьогодні ми довели, що разом ми сильніші за будь-яку темряву. 

Він підняв меч вгору: 

— За Північ і за короля! 

Військо підняло мечі вгору, віддаючи честь своєму королю. Ервін подивився на Дерека і Х’юстона, відчуваючи гордість за своїх воїнів. Вони витримали цю битву, але серце підказувало — наступні виклики будуть ще важчими.