Глава 14: Королівський подарунок

Замок Де Освільд був у підготовці до грандіозної події. Король і королева вирішили зробити особливий подарунок своїм близьким друзям — Ніні Вінклетор та Дереку Сю Вальфорту. Весілля мало відбутися в самому серці замку, у величезній залі з кришталевими люстрами, прикрашеній вогниками, які, здавалося, світилися магією. 

Августа, вся в турботах, обійшла весь замок, керуючи приготуваннями. Вона сама обрала квіти для прикрашання: білі троянди, які символізували чистоту і любов, та сині лілії, що виблискували, ніби були зроблені з кришталю. Королева з таким запалом занурилася у підготовку, що на мить забула про всі тягарі королівського життя. Їй хотілося, щоб цей день став справжньою казкою для її подруги. 

Ранок почався тихо, з першим сонячним промінням, яке пробивалося крізь тонкі завіси у покоях Ніни. Вона сиділа біля дзеркала, склавши руки на колінах. Її весільна сукня вже чекала — білосніжна, з вишитими сріблом візерунками та шлейфом, що ніби був зітканий із туману. 

У двері тихо постукали. 

— Можна? — пролунав знайомий голос Августи. 

Ніна швидко підвелася й усміхнулася, щойно побачила королеву. Та увійшла з букетом у руках — зібраним із білих троянд і блакитної лаванди. 

— Це тобі. Символ миру і ніжності, — промовила Августа й простягнула квіти. 

Ніна взяла букет, її руки трохи тремтіли. 

— Я не знаю, чому так хвилююся... Ми з Дереком вже давно разом. Але сьогодні все здається таким… справжнім. 

Августа підійшла ближче й обняла подругу. 

— Це тому, що сьогодні починається нова глава. Не лише для вас двох, а й для всіх нас. Ви — частина цієї родини. І частина мого серця. 

Ніна ледь не заплакала, але втрималась. 

— А якщо я не зможу бути такою, як ти? Такою сильною… 

— Не потрібно бути, як я, — лагідно сказала Августа. — Бути собою — це найбільший дар, який ти можеш дати коханому. Дерек тебе не випадково обрав. А ти — не випадково прийшла в цей світ. 

Ніна кивнула. Вона підвела очі до дзеркала й побачила, як її погляд змінився. Відбиття більше не показувало дівчину, яку колись привели сюди силоміць — перед нею стояла жінка, яка обирала своє майбутнє. 

— Дякую, — прошепотіла вона. — Тепер я готова. 

Ніна обійняла Августу, міцно, з усією вдячністю, яку не могла висловити словами. Потім обидві жінки усміхнулись одна одній — мовчки, але щиро. З королівських покоїв долинув аромат квітів, і за вікном почулися перші звуки струнних — музиканти розігрували весільну мелодію. День, що мав стати особливим, вже починав набирати своєї урочистості. 

— Августо, хіба це не занадто? — запитав Ервін, дивлячись, як його дружина перевіряє ще одну деталь декору. 

— Занадто? — усміхнулась вона, поправляючи стрічку на величезній арці, що прикрашала зал. — Це їхній день, і я хочу, щоб вони запам’ятали його на все життя. 

Ервін не стримав усмішки дивлячись на блиск в очах дружини. Її турбота і любов до друзів робили її ще більш чарівною. 

Зала вже була майже готова, і гості почали збиратися у вестибюлі. Замок наповнився передчуттям урочистої події. Усі служниці метушились навколо, востаннє перевіряючи деталі, а музика, що долинала здалеку, нагадувала, мить наближається. 

У коридорі перед тронною залою стояла тиша. Дерек стояв рівно, одягнений у парадний мундир із срібною вишивкою та гербом Півночі, що сяяв над серцем — символ вірності, яку він присягав не лише королю, а й тій, що мала стати його дружиною. Дерек нервово поправляв рукави. Він тримався рівно, але в очах було напруження — не від страху, а від усвідомлення важливості моменту. 

Поруч з’явився Ервін. Його кроки були, як завжди, спокійні й точні. Він зупинився поряд, мовчки поглянув на свого головнокомандувача. 

— Хвилюєшся? — запитав король, спершись на кам’яну колону. 

— Якщо чесно — так, — відповів Дерек. — У битвах я відчував менше напруги, ніж зараз. 

Ервін ледь усміхнувся. 

— Це добре. Це значить, що тобі не байдуже. Саме такий чоловік потрібен Ніні. 

Дерек здивовано поглянув на нього. 

— Ви справді думаєте, що я гідний її? 

— Гідність — не в крові, а в вчинках. Ти довів свою відданість не раз. І я довіряю тобі більше, ніж будь-кому. 

Дерек зітхнув, його плечі трохи розслабилися. 

— Дякую, Ваша Величносте. 

— Сьогодні — ти не мій капітан, а чоловік найближчої подруги моєї Августи, — сказав Ервін і поклав руку йому на плече. — Тож забудь про титули. І запам’ятай: якщо колись її очі втратять блиск, я з’явлюся — і запитаю чому. 

Дерек усміхнувся з повагою й легким тремтінням. 

— Я не дозволю, щоб вона коли-небудь перестала сяяти. 

Ервін кивнув, і обоє, в урочистій мовчанці, рушили вперед. У повітрі вже витав запах квітів, а музика починала набирати гучності, запрошуючи до головної зали. 

Зал замку перетворився на чарівний сад. Підлога була вкрита пелюстками квітів, і вся зала була залита теплим світлом магічних свічок. Гості зібралися у своїх найкращих вбраннях, а музиканти тихо грали мелодії, які наповнювали повітря ніжністю і романтикою. 

Коли Ніна увійшла до зали, у супроводі батька, всі погляди були прикуті до неї. 

Її сукня здавалася витканою з ніжного шовку та перлин, а обличчя світилося щастям. Дерек, який стояв біля вівтаря, виглядав напрочуд елегантно у своєму чорному костюмі, прикрашеному срібними візерунками. Його очі світилися гордістю і любов'ю. 

Коли вони обмінялися обітницями, зал заповнився оплесками. Ервін, який спостерігав за церемонією з королівського трону, легенько легенько притримав руку Августи на знак підтримки і вдячності за те, що вона зробила це можливим. 

Після церемонії гості вирушили до банкетної зали. Стіл був накритий розкішними стравами, серед яких були традиційні делікатеси королівства, а також особливі страви, які любили Ніна і Дерек. Августа особисто подбала, щоб кожна страва була бездоганною. 

Коли настав час першого танцю, Ніна і Дерек вийшли на середину зали. Залунала мелодія, і вони закружляли в танці, який був одночасно граціозним і сповненим щирої любові. Гості спостерігали за ними з посмішками, і навіть Ервін з Августою приєдналися до танцю трохи пізніше, викликавши овації. 

Свято тривало ще довго — з піснями, сміхом і теплими тостами. Але навіть найяскравіші вечори мають завершення. 

Ніч опустилась на замок, залишивши по собі лише м’яке світло свічок і запах пелюсток, що ще лежали на підлозі після танців. Августа стояла біля вікна, дивлячись, як над замком пропливають хмари. Її розкішна сукня вже була замінена на простішу, легку нічну накидку. 

— Тут ти ховаєшся? — пролунав за спиною тихий голос Ніни. 

Августа обернулась і побачила подругу у білій сорочці, з розпущеним волоссям, яке спадало на плечі. 

— Не ховаюся. Просто ловлю останні миті цієї ночі, — усміхнулась Августа. — А ти? 

Ніна зітхнула й підійшла ближче. 

— Я не можу заснути. Все здається… нереальним. Наче це був сон. Ще вчора я просто була твоєю подругою, а сьогодні — дружина командувача. 

— А завтра — леді Вальфорт, — додала Августа з лагідною усмішкою. 

— А післязавтра? — запитала Ніна пошепки. — Що, якщо я зіпсую все? Що, як я не зможу бути йому опорою? 

Августа ніжно взяла її руки у свої. 

— Ти вже була моєю опорою. В найтемніші часи. А Дерек… він сильний, але навіть сильні потребують тепла. І саме це — твоя сила. Не намагайся стати кимось іншим. Він покохав тебе такою, якою ти є. 

Ніна стиснула її руки й прошепотіла: 

— Дякую, Августо. Якби не ти… 

— Якби не ми, — поправила її королева. — Наші дороги завжди вели нас до цього. Ти знайшла своє щастя. І не дозволяй страху його зруйнувати. 

Обидві жінки мовчки обійнялися. За вікном світив місяць, а в залі залишився лише їхній шепіт — теплий, жіночий, і такий справжній. 

Коли Ніна тихо повернулась до своїх покоїв, Августа ще кілька хвилин стояла в тиші, вдивляючись у ніч. Свято тривало, але її думки вже плинули далі. 

«Коли свято досягло свого піку, Августа раптом відчула дивний трепет у серці. Вона тихо відійшла до балкона, щоб перевести подих. Зірки над замком світили яскравіше, ніж зазвичай, і вітер приносив прохолоду ночі. До неї підійшов Ервін. 

— Ти щаслива? — запитав він, обіймаючи її за плечі. 

— Дуже, — відповіла вона, притулившись до нього. — Це було чудове весілля. Але щось мені підказує, що ці тихі дні закінчаться дуже скоро. 

Ервін нахмурився, але не сказав нічого. Вони стояли разом, дивлячись на горизонт, не підозрюючи, що за ним уже прокидається щось темне і невідоме. 

Минуло кілька днів. 

Після святкових подій у королівському замку запанував спокій. Ервін, за звичкою, з ранку перебував у своєму кабінеті, аналізуючи звіти розвідників. Августа, тримаючи на руках маленьку Вейліс чи маленького Естрана, стояла біля вікна, вдивляючись у захід сонця й насолоджуючись рідкісною миттю тиші. 

— Я майже не бачу тебе, — промовила вона, коли Ервін увійшов до кімнати. Його обличчя ще зберігало сліди напруження, але щойно він побачив своїх дітей, у ньому щось змінилось — серце розм'якло, плечі трохи опустилися. 

– Пробач, кохана, – відповів він, обіймаючи її за талію й дивлячись на їхніх двійнят, які радісно лепетали, перегукуючись одне з одним. – Але я не можу дозволити, щоб хоч найменша загроза залишилася поза моєю увагою. 

– Я знаю, – Августа торкнулася його щоки. – Але твої діти потребують батька так само, як і твоє королівство – короля. 

Ервін ледь усміхнувся, і в його очах засвітилося щось м'яке, таке рідкісне для суворого дракона. 

– Що б я робив без тебе, Августо? – запитав він, дивлячись їй у очі. 

Їхня мить була перервана появою Грети, яка постукала у двері. 

– Ваша Величність, я вибачаюся, але до вас прибув посланець з півдня, – сказала вона, і в її голосі відчувалася напруга. 

Ервін насупився. Посланець? Що могло змусити когось з південних земель приїхати до них без попередження? 

– Я зараз повернуся, – тихо сказав він Августі, торкнувшись її руки, і вийшов з кімнати. 

Коли Ервін увійшов до тронної зали, перед ним стояв молодий чоловік у зношеному одязі, на плечі якого була печать південного роду Танатів. Він вклонився низько, але в його очах горіло полум’я тривоги. 

– Ваша Високосте, – почав він, низько вклоняючись. – Сили, що прокинулися, не схожі ні на що, що ми бачили раніше. 

Ервін обернувся, і його крижані блакитні очі вп’ялися в посланця, змушуючи того відчути холодний подих дракона. 

– Продовжуй, – коротко наказав король. 

– Ця сила… вона ще небезпечніша, ніж та, що пробудилася в горах Ерінделля, – голос посланця тремтів. – Її магія поширюється, охоплюючи південні землі, спустошуючи врожай, спотворюючи річки… Селяни говорять про темні тіні, що з'являються вночі. 

Ервін мовчав, задумливо стиснувши кулак. Його постава випромінювала впевненість, але всередині він відчував напруження. Монстри в Ерінделлі стали викликом, який вони ледве подолали, але якщо теперішня загроза сильніша, це могло б зруйнувати все, за що він боровся. 

– Чи ця сила схожа на ту, що прокинулася в горах Ерінделля? – нарешті запитав він. 

Посланець кивнув, облизуючи пересохлі губи. 

– Це ще гірше, Ваша Величносте, – відповів він. – І якщо ми не зупинимо її зараз, весь південь може стати руїною. 

Ервін відвернувся до вікна, глибоко вдихнувши холодне повітря ночі. У ньому закипала рішучість, але тепер на кону було більше, ніж просто його королівство. Погляд ковзнув до дверей, за якими були Августа та їхні діти. Їхній сміх і життя залежали від його сили. 

– Я вирушу з першими променями сонця, – твердо сказав Ервін, і його голос набув потужності дракона. 

Посланець розгублено глянув на короля. 

– Але… Ваша Величносте, ми не знаємо, скільки ворогів буде на вашому шляху, і… – почав він, але замовк під важким поглядом Ервіна. 

– Не сумнівайтеся у моїй силі, – різко обірвав його король. – Але я не залишу своє королівство без захисту. 

Ервін повернувся до свого трону і жестом покликав до себе капітана Фредеріка. 

– Збери найкращих воїнів. Ми рушимо зі світанком. А зараз я маю попрощатися зі своєю сім’єю, – промовив він, і в його словах відчувалося тепло, якого не було кілька хвилин тому. 

Король повільно рушив до своїх покоїв, залишаючи позаду не лише тишу й страх, але й тінь війни, яка вже дихала йому в потилицю. Він знав, що це рішення може змінити долю королівства, але також вірив, що зможе впоратися, адже поруч із ним була його королева, його сила і його кохання. 

І цього вечора, коли у залі ще лунала музика весілля, ніхто не здогадувався, що північ уже розпочала свій похід.