Глава 13:  Старовинний сувій

Августа сиділа у великій залі, тримаючи маленьку Вейліс на руках, а поряд у колисці спав їхній син Естран. Її обличчя випромінювало спокій і щастя, але думки були далеко від цієї миті. Вона відчувала тривогу, що зростала з кожним днем. Після народження дітей маги почали натякати на якісь старі пророцтва, але ніхто не наважувався говорити прямо. 

Ервін зайшов до зали, його плащ ледве торкався підлоги, а блакитні очі випромінювали турботу. Він підійшов до Августи, нахилившись, щоб торкнутися її обличчя. 

— Як вони? — запитав він, кидаючи погляд на дітей. 

— Вони спокійні, — відповіла вона, але її голос зраджував внутрішню напругу. — А я? Я не знаю, чи спокійна я. 

Ервін сів поруч і взяв її за руку. 

— Ти відчуваєш щось, чи не так? — запитав він. 

Августа кивнула. 

— Так, але це не лише тривога. Щоразу, коли я дивлюся на них, я відчуваю щось більше, ніж просто материнську любов. Це ніби вони несуть у собі якусь велику силу. І це не лише моя фантазія. 

— Ти не одна це відчуваєш, — відповів Ервін. — Маги знайшли щось у старих сувоях. Вони вважають, що народження двох драконів — це знак. Але ще не знають, чого саме. 

Августа поглянула на чоловіка. 

— Ми зможемо захистити їх? 

— Ми повинні, — сказав він, його голос звучав упевнено. Вони — наше майбутнє. І навіть якщо попереду битви, я не дозволю нікому їх скривдити. 

У цей момент двері зали відчинилися, і до них увійшов головнокомандувач. Його обличчя було серйозним. 

— Ваша величність, — промовив він. — Маги зібралися в бібліотеці. Вони кажуть, що знайшли відповідь у пророцтвах. Вам варто це почути. 

Ервін і Августа обмінялися поглядами. Вона ніжно поклала Вейліс до колиски, поцілувавши їх обох в чоло. 

— Ми прийдемо, — відповів король. — Це стосується нас усіх. 

Августа на мить затримала погляд на дітях. Її серце сповнилося любов'ю, але також і рішучістю. Вона знала, що їхня боротьба лише починається.
Подружжя покинуло залу, їхні руки залишались з’єднаними — як обітниця не зламатися перед жодною правдою і рушили до бібліотеки. З кожним кроком тривога, яка охоплювала її серце, ставала відчутнішою. Вона не могла позбутися відчуття, що ця зустріч відкриє щось надзвичайно важливе. 

Бібліотека була затишно освітлена світлом численних свічок, і навколо довгого столу зібралися маги. Їхні обличчя були зосереджені, а в центрі столу лежали старовинні сувої, обрамлені золотими і срібними візерунками. 

— Ваша величність, королево Августо, — привітав старший маг, нахиливши голову. — Ми знайшли текст, який, без сумніву, стосується ваших дітей і їхньої майбутньої долі. 

Августа стиснула руку Ервіна, її серце калатало, як під час бою. Вона кивнула, заохочуючи мага продовжити. 

— У цих сувоях сказано: одного дня з’являться двоє дітей-драконів, народжених у час змін. Вони нестимуть у собі рівновагу світу — і водночас загрозу для нього, — почав маг. — Один уособлює силу і праведність, а інший — мудрість і гармонію. Ці діти будуть наділені неймовірними здібностями, які можуть як врятувати світ, так і привести його до загибелі. Їхній шлях буде визначатися не тільки їхньою волею, а й тим, як їх виховують і як вони ростуть. 

Августа мовчала, намагаючись усвідомити почуте. Ервін нахмурився, його обличчя випромінювало занепокоєння. 

— Що це означає для нас? — запитав він, його голос був спокійним, але твердо тримався. — Який саме шлях відкрито для них? 

— Це залежить від вас, — відповів маг. — Їхня доля буде віддзеркаленням ваших дій. Проте є ще один нюанс... — Він зробив паузу, ніби обмірковуючи, як краще сформулювати свої слова. — У пророцтвах також ідеться про те, що їхня поява розбудить стародавні сили, які досі спали в надрах світу.
Августа стиснула долоні на колінах. Їй здалося, ніби на мить повітря в кімнаті стало важчим. 

— А якщо… — почала вона, ковтаючи тривогу, — якщо ми не зможемо їх захистити? Якщо ті, хто прокинуться, будуть надто сильними? 

Маги обмінялися стривоженими поглядами. Та саме в цю мить із тіні виступив Ельсар. 

— Стародавні сили? — перепитала Августа, її голос ледь здригнувся. — Що це означає? Монстрів? Древніх істот? 

— Боюся, що не лише це, — сказав маг. — У пророцтві говориться про "ті, хто колись носив вогонь і лід". Це може стосуватися не лише вас, величносте, — він глянув на Ервіна, — а й ваших батьків. 

З глибини бібліотеки повільно вийшов Ельсар. Його темна мантія ковзала підлогою, а в очах світилася тінь думок, яким не було місця серед світла свічок. Він зупинився біля столу, де лежав сувій. 

— Це лише частина істини, — промовив він, і в тиші його голос прозвучав, як відгомін давно забутої пісні. — Бо цей текст не єдиний. 

Августа підвела на нього очі. Ервін напрочуд уважно слухав. 

— Є п’ять сувоїв, — продовжив маг. — І кожен відкривається лише тоді, коли промовлено слово, вплетене в тканину древньої мови. Чотири я вже розгадав. 

— Які саме? — тихо спитала Августа. 

— Життя. Кров. Вогонь. Двійнята, — відповів він. — Але п’яте слово… його не можна промовити вголос. 

— Чому? — насупився Ервін. 

Ельсар поглянув на нього довше, ніж звично. 

— Бо п’яте слово — це печать. Ше’Ваар сказав: як тільки воно буде вимовлене, печаті ослабнуть. І щось, що ми ще не готові зустріти, вийде на волю. 

— Але ти його знаєш? — стиха мовила Августа. 

— Так. І збережу його до того моменту, коли не буде іншого шляху. Бо це слово — останній ключ до великої розгадки. І... початку кінця. 

Тиша, яка зависла після слів Ельсара, була не просто паузою — вона стала тягарем, що опустився на плечі кожного в залі. 

— Якщо п’яте слово справді печать... — прошепотіла Августа, — ...то чи не прокляттям є наші діти? 

— Ні, — відповів Ервін, його голос залишався твердим. — Вони не прокляття. Вони — відповідь. Але світ, можливо, ще не готовий її почути. 

Магеса Арія, що стояла трохи осторонь, стиснула пальці в долоні. Її голос прозвучав обережно: 

— А якщо слово вимовить не той, хто має? Якщо воно вирветься раніше? 

Ельсар мовчки глянув на неї. І саме це мовчання стало відповіддю. 

Ервін застиг, його обличчя стало кам'яним. Він пам’ятає про своїх батьків, які загинули, рятуючи світ від монстрів, і тепер думка про те, що вони зачарованими, не покидала його. 

— Ми повинні дізнатися більше, — сказав він нарешті, його голос звучав упевнено. — Якщо це стосується моїх батьків, я не можу залишатися осторонь. 

Августа поглянула на Ервіна. У його очах вона побачила не лише рішучість, а й біль минулого, який ніколи його не полишав. 

— Ми разом із тобою, — сказала вона. — І ми захистимо наших дітей, що б це не означало. 

Маги схвально кивнули, і кімната наповнилася відчуттям єдності та рішучості. Вони розуміли, що попереду на них чекають нові випробування, але тепер у них була мета. Пророцтво вже не було просто загадкою — воно стало дороговказом. І вибір шляху залежав лише від них.