Глава 12: Зміни Кілана Градовського

Кілан стоїть на краю темного лісу, відомого тим, що в ньому здавна живуть маги з надзвичайними, але темними здібностями. Його погляд був твердим, сповненим непохитної рішучості. Він підняв голову і промовив заклик, який почув лише той, хто зумів укласти угоду з тінню.

Незабаром з’явився древній маг, одягнений у плащ, що зливався з темрявою. Його очі були мерехтливі, ніби два вогники, що палали в глибині мороку.

— Ти йдеш шляхом, Кілане, на якому навіть твої амбіції можуть виявитися недосяжними, — заговорив старий маг, ніби попереджаючи.

— Мої амбіції? — Кілан скривився у хижій усмішці. — Я хочу отримати силу, яка дозволить мені знищити Де Освільда і одружитися з його королевою. Дай мені доступ до знань, які дають таку силу, і я стану твоїм найвідданішим учнем.

Старий маг, оцінивши жагу в очах Кілана, повільно кивнув і дістав невеликий сувій, обгорнутий у чорний шовк.

— У цьому сувої приховані закляття, що зможуть скерувати тебе на справжній шлях темряви. Проте пам’ятай, цей шлях буде випробуванням для твоєї душі, й він назавжди змінить тебе. Темна магія живиться твоїм страхом, болем і навіть любов’ю, перетворюючи це на силу. Але якщо ти зможеш опанувати це — ти станеш тим, хто зможе кинути виклик самому королю драконів.

Кілан схопив сувій, в очах його палав вогонь жадоби. І, навіть не подякувавши, він пішов у глибини лісу, твердо вирішивши оволодіти силою, яка змінить його долю.

Маг зупинився і додав:

— Твоє тіло може зазнати змін, яких ти не зможеш контролювати, — промовив маг, зосереджуючи свій погляд на символах. — Та й душа більше не буде належати лише тобі. Задумайся, бо дорога назад може виявитися неможливою.

Кілан, почувши слова старого мага, ледь помітно усміхнувся, але його обличчя залишалося серйозним і холодним. Він знав, що йде на ризик, що сила, якої він жадає, вимагатиме величезних жертв. Проте його амбіції й жадоба помсти затуманили страх.

Кілан просувався темним лісом, а його воїни з острахом озиралися, ловлячи кожен шурхіт. Дерева були настільки густими й високими, що закривали сонячне світло, і все виглядало моторошно навіть у день. Сувій, який дав йому старий маг, був старовинний і напівстертий, але Кілан читав кожне слово, впевнений, що саме тут захована сила, яка здатна змінити його долю. На краях сувою виднілися дивні знаки, які почали світитися, коли вони наблизилися до серця лісу.

Несподівано з лісу почувся шепіт, і примарні силуети з’явилися навколо них. Їхні обличчя були без виразів, але в очах читалася древня ненависть. Воїни Кілана зупинилися, стискаючи зброю, але він сам зберігав спокій. У ньому жевріло переконання, що він близький до отримання сили, здатної змусити Ервіна і Августу благати його про пощаду.

– Ви прийшли за силою, яка вам не належить, – пролунав голос із глибини темряви, низький і зловісний. – Якщо хочеш темного кристалу, віддай частку своєї душі.

Кілан, не вагаючись, погодився. Його бажання помсти затуманило здоровий глузд, і він був готовий на все заради могутності. Прийнявши угоду, він зробив крок уперед, навіть не помітивши, як його душа стала частиною древнього прокляття, яке тепер пульсувало темною енергією в його очах.

Кілан сидів у своїй похмурій кімнаті, вдивляючись у тьмяне світло свічки. Він втратив спокій, і тепер кожен його рух нагадував про зміни, які відбувалися з його тілом. Його руки, що завжди були сильними, тепер здавалися чужими – пальці стали довшими, шкіра потемніла, а нігті перетворилися на гострі пазурі, здатні рвати навіть метал.

Темна магія, яка струмувала в його крові, змінювала його тіло і розум. Очі, які раніше були темно-карими, тепер світилися жовтим відблиском, що лякав навіть найближчих до нього союзників. Один із його людей спробував заговорити, але, зустрівши погляд Кілана, вмить замовк, відчувши, як страх стискає його горло.

Кілан провів рукою по грудях, де під шкірою горів темний знак – відбиток угоди, яку він уклав із магами темряви. Він відчував, як сила роздирає його зсередини, змушуючи серце битися швидше, а розум наповнюватися образами помсти. Кожна думка про короля-дракона, який позбавив його батька життя і честі, розпалювала в його душі нездоланний гнів.

"Це не слабкість, – шепотів він собі. – Це моя сила. Я стану тим, кого боятиметься навіть король."

Кілан підійшов до дзеркала й подивився на себе — того, ким він більше не був. Лускаті ділянки на шиї й руках світилися тьмяним червоним відблиском. Його обличчя залишалося людським, але очі та тіло вже видавали те, ким він ставав. Він посміхнувся, але ця посмішка була хижацькою, безкрайньою і темною.

"Скоро, – прошепотів він. – Скоро ви всі пізнаєте, що таке справжній страх."

Його союзники почали помічати зміни й відчувати їхню вагу. Один із лордів, Бартель Віндзор, обережно сказав:

– Лорд Кілан, ми поважаємо вашу силу, але… чи не зашкодить ця магія вашій душі?

Кілан розсміявся – сміх був глибоким і моторошним.

– Моя душа? Душа – це слабкість, яка тримає нас на колінах. Я більше не боюся її втратити. Я отримаю все, що належить мені, і ви будете стояти поруч, коли я підіймуся на трон.

Його слова були наповнені нестримною впевненістю, і навіть ті, хто сумнівався, відчули, що не можуть заперечити. Кілан ставав тією силою, яку не можна було зупинити, і ця сила, мов тінь, прокрадалася в душі кожного, хто ще смів стояти на його шляху.

Таємниця в тіні

У цей момент, у самому серці темного лісу, де старий маг знову залишився наодинці зі своїм знанням і страхами, повітря раптово стиснулося. Простір перед ним розірвало глибоке чорне сяйво, і з’явився портал — чорний, мов безодня, і сповнений голоду.

Маг відсахнувся, та вже було пізно. Його кров завирувала в жилах, мов кипляча смола, він закричав, впавши на коліна, стискаючи груди.

— Я виконав усе, що ти просив! — заволав він у темряву. — Ти обіцяв мене не чіпати!

У відповідь пролунав спокійний голос, схожий на дотик крижаного ножа: