Глава 10: Повернення темних сил

"Два голоси з тіні. Один кличе ненависть. Інший чекає кров."

У глибинах похмурого замку Градовських, розташованого на скелястому узбережжі, Кілан стояв перед величезним каміном, полум'я якого відкидало тремтливі тіні на його обличчя. 

На довгому столі перед ним лежали карти, листи та старі печатки — спадок його батька, Барона Гастьє Градовського. Кілан зібрав залишки батькових володінь і вирішив, що настав час діяти. 

У величній залі замку зібралися темні маги, лорди, яких дракон позбавив титулів, та воєначальники, яких він зібрав окремо від першої групи, бо їм довіряв більше. Їх обличчя відображали поєднання скептицизму та надії. Свічки кидали мерехтливі відблиски на їхні суворі обличчя. Кілан, одягнений у чорний оксамитовий плащ із срібними вишивками, впевнено вийшов до них. 

— Друзі, — почав він, розкривши руки, — ми зібралися тут, бо всі ми постраждали від руки короля-дракона. Наші землі забрані, наші війська розбиті, наша честь заплямована. Але це не кінець. Я пропоную вам шанс повернути все назад. 

Лорд Рендальф, сивочолий воєначальник із глибоким шрамом на обличчі, скептично поглянув на нього: 

— І що ти можеш нам запропонувати, юначе? Твій батько зазнав поразки, що ж змінить твої слова? 

Кілан усміхнувся холодною усмішкою: 

— Мій батько не був готовий зайти так далеко, як я. Я знайшов спосіб отримати силу, що перевершить силу самого дракона. 

У залі пронісся шепіт. Морріган, прославлена знанням темної магії, зацікавлено нахилилася вперед: 

— Яку саме силу ти маєш на увазі? 

Кілан підійшов ближче, його очі блищали від захоплення своїм планом: 

— Є древні сили, забуті часом, які можна пробудити. Я готовий укласти угоду з могутньою сутністю, яка надасть нам армію, здатну зруйнувати королівство крижаного полум'я. Але мені потрібна ваша підтримка і ресурси. 

Лорд Рендальф нахмурився: 

— Гратися з темною магією — це небезпечно. Ціна може бути занадто високою. 

Кілан різко відповів: 

— Хіба ми не втратили вже достатньо? Що ще нам залишається втрачати? Я готовий ризикнути всім заради помсти і влади. І ви повинні вирішити, чи готові ви приєднатися до мене. 

Морріган підвелася зі свого місця: 

— Якщо ти справді знайшов спосіб пробудити ці сили, я допоможу тобі. Але ти маєш розуміти, що контролювати їх буде нелегко. 

Кілан кивнув: 

— Я готовий взяти на себе цю відповідальність. Разом ми зможемо повалити короля-дракона і зайняти його місце. А коли я стану королем, ви отримаєте те, що вам належить. 

Лорди та маги переглянулися між собою. Бажання помсти та повернення втраченої влади переважило над страхом перед темними силами. Один за одним вони висловлювали свою підтримку. 

Кілан задоволено усміхнувся. Його план починав діяти. Він знав, що з допомогою союзників і нової сили зможе здійснити свої амбіції. У глибині душі він і далі плекав мрію заволодіти серцем Августи, переконаний, що вона належить йому по праву. 

Пізніше тієї ночі Кілан і Морріган зібралися в таємному святилищі під замком. На вівтарі лежала стара книга в чорній обкладинці, повна заборонених заклинань, а навколо горіли чорні свічки. Вони розпочали ритуал виклику могутньої сутності з темного минулого. 

Коли останні слова закляття були вимовлені, в повітрі зависла важка тиша. Раптом темрява в кутках кімнати почала згущуватися, набуваючи форми. Глибокий голос пролунав із порожнечі: 

— Хто насмілився потривожити мій спокій? 

Кілан зробив крок вперед: 

— Я, Кілан Градовський, прошу твоєї сили, щоб повалити наших ворогів. Взамін я пропоную... 

Сутність перервала його: 

— Ти пропонуєш мені свою душу? Або, можливо, щось цінніше? 

Кілан на мить задумався, потім відповів: 

— Я пропоную тобі доступ до світу людей. Допоможи нам, і ти зможеш харчуватися страхом і відчаєм наших ворогів. 

Сутність засміялася, і цей сміх змусив холод пройти по спинах присутніх: 

— Угода укладена. Я надам тобі армію, але пам'ятай: будь-яка зрада матиме жахливі наслідки. 

Коли сутність зникла, Кілан відчув прилив сили. Він відчував: у його руках — зброя, що допоможе здійснити задумане. Але він навіть не підозрював, яку ціну доведеться заплатити за цю угоду. 

Коли Кілан і Морріган залишили святилище, вогні свічок тліти, у повітрі знову згустилась темрява. 

У тінях, за межами людського розуміння, коли ритуал стих, два голоси перетнули невидимий бар’єр між вимірами. 

— Ти знову ведеш людей до безодні, Дархаг, — прохрипів глибокий голос, у якому тремтіло полум’я забуття. 

— А ти все ще чекаєш свою мить, Астарахсе, — відповів Дархаг. — Твоя година ще не пробила. 

— Вона ближче, ніж ти думаєш. Діти драконів принесуть тріщину в тканину світу. І я вирвуся. 

— Хай буде так. Але цей смертний належить мені. 

— Він мій, — пролунав голос із безодні, зітканий із попелу та люті. — Я був першим, хто відгукнувся. Його кров шепотіла моє ім’я. 

— Твоя самовпевненість тобі ще обійдеться, Дархаг, — відповів інший голос, низький, шовковий, мов шепіт змії. — Коли знову проллється кров, він прийде до мене. 

— Ні. Його страх — моя пожива. Його ненависть — моя клятва. 

— Його серце вагається. А це — моє полум’я. 

І враз у темряві, що здавалася порожньою, спалахнули два світла — одне як розпечене вугілля, інше — як холодна зірка. Вони зустрілися — й обоє згасли.