Глава 9: Син Градовського

Кілан Градовський був високим, могутньої статури чоловіком, який звик до поклоніння і визнання. Його темне, майже чорне волосся спадало хвилями на плечі, а суворі риси обличчя додавали йому відчуття незворушної сили та впевненості. В його темних очах постійно жевріла якась прихована пристрасть і непокірність, ніби він тримав у собі потужний внутрішній вогонь. На обличчі часто застигала самовдоволена усмішка, яка свідчила про його самозакоханість. 

Кілан відчував себе безумовно обраним, адже вважав, що саме він мав зайняти місце біля Августи. Він ніколи не сумнівався у своїй перевазі, користувався увагою жінок і часто змінював їх, шукаючи лише тих, хто підкориться йому без заперечень. Однак, після загибелі батька, в його душі запанувала нова пристрасть – жага помсти. Кілан був переконаний, що тільки через Августу він зможе отримати те, що вважав своїм правом. 

Одного вечора, стоячи перед дзеркалом у своїх покоях, він промовив сам до себе: 

— Це мало бути моїм королівством. Вона – моя. Вона мала народити моїх спадкоємців, а не його. 

Його голос лунав холодно, ніби кожне слово було запланованим кроком до помсти. Тоді він прийняв рішення — не просто мститися, а й здобути силу, якої б вистачило, щоб завоювати трон і здобути королеву. Самовпевненість в його очах стала ще більшою, коли він уклав союз із таємними магічними силами, що обіцяли йому підтримку в боротьбі за корону. 

Кілан знайшов древнього мага, який служив ще його батькові, і звернувся до нього з пропозицією: 

— Допоможи мені повернути те, що мало стати моїм. Ти отримаєш все, що захочеш, тільки підкорись мені. 

Маг уважно подивився на Кілана і відповів спокійним, але загрозливим тоном: 

— Якщо ти обіцяєш, що королівство стане твоїм, то я готовий зробити все, що від мене потрібно. Але пам’ятай, Кілане, темні сили завжди потребують платні. 

Вислухавши слова мага, Кілан усміхнувся: 

— Я заплачу будь-яку ціну, щоб стати королем і отримати Августу. Вона має належати мені, і тільки мені. 

На шиї Кілана, під темним плащем, висів амулет — круглий шматок чорного обсидіану з червоними прожилками всередині. Він здавався живим: ледь-ледь тремтів, ніби від власного подиху, коли Кілан вимовляв слова про помсту. 

Цей амулет був даром мага, укладеним у крові стародавньої угоди. Він не просто захищав Кілана — він годувався його ненавистю, посилюючи жагу до влади. І кожен раз, коли в душі Кілана спалахувала злість, крихітне світло пробивалося з тріщин каменя, нагадуючи: ціна сили буде високою. 

Але Кілан не боявся. Він уже обрав свій шлях. 

Він сидів у темній залі, де єдиним джерелом світла був червоний відблиск вогнища, що кидав тіні на його вперте обличчя. Темне волосся спадало на плечі, і він, немов уособлення гніву і гордості, очікував на прибуття союзників батька. Після поразки їхні землі залишалися ослабленими, з гірким присмаком поразки, і Кілан знав, що час піднятися знову. 

Зала поступово заповнювалася тінями — лордами, колишніми союзниками барона Градовського, які втратили воїнів, честь і спокій. Вони підходили один за одним, кожен зі своїм почуттям гіркоти. Лорд Мартен, найстаріший із них, зі злістю на обличчі глянув на Кілана. 

— І що ж тепер, Синку? Ти кличеш усіх після того, як твій батько повів нас до поразки, а наші землі тепер на межі розорення. 

Кілан різко підняв голову, його погляд був холодний, навіть жорстокий. 

— Батько мав свої слабкості, і я не збираюся йти його шляхом, — різко відповів він. — Я знаю, чого потребує кожен з вас, і чого ви варті. Ви хочете повернути свою честь? Я дам вам таку можливість. Але для цього нам потрібна рішучість і нові, більш хитрі методи. 

Лорд Мартен та інші лорди почали переглядатися, але Кілан продовжував впевнено: 

— Король Ервін переграв вас усіх. Але це не кінець. Ми можемо повернути собі не лише наші землі, а й більше. Я обіцяю вам, що Августа стане моєю дружиною, а їхні діти… їхня сила буде моєю! Разом ми зруйнуємо їхнє королівство. 

— І як ти збираєшся це зробити? — промовив Лорд Бартел, скептично зиркнувши на Кілана. — Ервін сильний і знищить будь-кого, хто йому загрожує. Ти бачив, на що він здатен. 

Кілан посміхнувся, обдумуючи, як донести свою думку: 

— Сила Ервіна має свої межі, і я знаю, як їх обійти. — Його голос знизився до ледь чутного шепоту, коли він продовжив: — Є древні маги, про яких батько тільки мріяв, і я знаю, де знайти їхню підтримку. Їхня темна магія здатна зломити навіть найбільш могутнього дракона. 

Лорди уважно слухали, кожен із них відчув хвилю надії, хоча й переплетену зі страхом. Поки Кілан говорив, у залі відчувалася тінь темних сил, які він пробудив у своєму прагненні до влади. Його впевненість запалювала в їхніх очах іскорки рішучості та амбіцій. 

Нарешті, він підвівся, дивлячись прямо на своїх союзників: 

— Якщо ми піднімемося разом, Ервін і його королівство впадуть. Ми покажемо їм, що ті, кого вони вважали переможеними, здатні не лише повернути своє, але й зруйнувати їхній світ. Разом ми створимо нову еру, де ім'я Градовського звучатиме як символ справжньої влади, а не Де Освільд. 

Мовчання повисло в залі — важке, мов закам'янілий туман. Лорди стояли нерухомо, вагаючись на межі зради й власної гордості. 

Кілан не став чекати. З-під плаща він витягнув короткий кинджал із чорного металу — знак клятви їхнього роду. Лезо виблискувало вогняним відблиском, відсвічуючи червоним, немов передчувало кров. 

— Хто йде зі мною, дає клятву не словами — а кров'ю, — промовив він, і кожен удар його голосу луною прокотився під склепінням. 

Першим крокнув Лорд Мартен. Він, найстарший серед присутніх, не промовив жодного слова — лише мовчки провів лезом по долоні, і важка крапля крові скотилася на чорний камінь у центрі залу. 

Один за одним лорди йшли слідом. Шкіра розсікалася під холодним металом, і кожна крапля крові, що падала на камінь, ніби вбиралася у саму основу їхньої змови, роблячи її частиною темних глибин замку. 

Коли останній з них склав клятву, повітря в залі згустилось.
Коли остання крапля крові торкнулася каменю, у темряві щось прокинулося. Невидимий подих, холодний і важкий, мов подих самої безодні, пройшовся між ними. 

Вогонь у вогнищі затанцював у дивному ритмі, тріпочучи та здіймаючись вгору, а тіні лордів видовжилися, стаючи викривленими й нелюдськими — мов самі духи зрад попередніх століть прийшли засвідчити народження нової. 

Кілан стояв серед них, ніби вже носив невидиму корону.
Його темні очі блищали холодним полиском, відбиваючи багряні спалахи полум'я. 

— Королівство Крижаного Полум'я впаде.
— І спадкоємці загинуть разом із ним, — прошепотів він, тихо, але з такою вагою, що ці слова відлунювали в серцях кожного присутнього. 

Його слова сприйняли із тихим, але рішучим схваленням. Згода союзників була отримана, і вони, хоч і скептично, але підписали свою угоду з Кіланом. Їхня зрада відбулася, і тіні вже почали згущуватися навколо королівства, обіцяючи нову хвилю війни та темряви.