Глава 8: Передвісники бурі

Королівство крижаного полум'я чекало повернення своїх правителів. Але в цій тиші вже відчувалося щось тривожне — мов натягнута струна перед першим розривом. 

Коридорами палацу ширилися чутки про народження двох спадкоємців, і ця новина, наче буревій, розліталася навіть у найвіддаленіші землі. 

Маги, залишені для захисту замку, неспокійно перемовлялися між собою. Бар'єри були посилені, проте навіть найсильніші серед них відчували дивну напругу в повітрі — ніби сама магія світу тремтіла. 

У південному крилі, під портретами стародавніх правителів, зібралися лорди, радники та старші маги. Важке повітря було наповнене приглушеним шепотом і недовірою. 

Лорд Кастель, один із найстарших радників, оглянув усіх і промовив: 

— Народження двох драконів — знак. Але чи є це благословенням... чи попередженням? 

У його голосі звучала тривога. Дехто схилив голови, інші — насторожено поглядали на сусідів. 

— За стародавніми переказами, діти драконів здатні змінити світ, — похмуро озвався лорд Жувальє. — Але зміна може бути як на благо, так і на загибель. Не кожна сила піддається контролю. 

Магеса Арія, стоячи біля великого вікна, де за склом вихорився крижаний вітер, додала: 

— Ми повинні зміцнити захист навколо дітей. Жодної слабкості. 

Її очі блищали напруженням. Їй здавалося, що серед завивання вітру лунає чийсь далекий шепіт — шепіт давніх страхів. 

Коли замок огорнула ніч, тіні подовжилися, а світло факелів тьмяніло.
Біля дитячих покоїв Міневра і Ніна стояли на варті разом із двома магами, що підтримували захисне коло. 

Та ось раптом бар'єри здригнулися. 

Факели ледь не погасли. Льодяний подих пронісся коридорами, змусивши магічні захисти спалахнути тривожним вогнем. 

Магеса Арія рвучко озирнулася: 

— Щось наближається. Я це відчуваю. 

У колисках заворушилися Вейліс та Естран. Маленька Вейліс, навіть у сні, ніби здригалася від наближення невидимого холоду. 

Міневра притиснула долоню до серця й прошепотіла: 

— Тільки б діти були в безпеці... 

Тим часом далеко за межами королівства, у похмурій вежі, молодий Кілан — син барона Градовського — стояв перед зібранням своїх послідовників. 

У його руках тьмяно сяяв темний амулет — дар чаклуна із Забутих земель. 

— Вони залишили замок вразливим, — промовив він, у погляді палала жага влади. — Король шукає древніх духів, а ми тим часом візьмемо те, що найдорожче: їхніх дітей. 

Його соратники загомоніли, вловлюючи суть плану. 

— Їхня кров стане нашою силою. Їхня могутність — нашою зброєю. І тоді... Августа зрозуміє, хто гідний сидіти поруч із нею, — додав Кілан, стискаючи амулет. 

У вежі вогні спалахнули червоним — знаком, що темна магія вже прокидається. 

У Північному замку нічна варта відчула ледь чутний гул, що долинав із глибин землі.
Стугінь був настільки слабкий, що його можна було прийняти за примху вітру — але маги знали: стародавня магія починає прокидатися. 

Міневра, стоячи біля колисок, відчула, як мороз обпікає її долоні, навіть крізь захисні бар'єри. 

І десь там, за стінами замку, щось невидиме повільно наближалося.
І навіть найпотужніші заклинання могли не втримати його надовго.