Глава 7: Маленька Вейліс та Естран

Маленькі серця тримають у собі великі долі." 

Ервін та Августа насолоджувалися спокоєм і радістю, перебуваючи поряд із новонародженими дітьми, хлопчиком та дівчинкою, які стали сенсом їхнього життя. Маленька Вейліс, немов місячне сяйво в темряві, спокійно спала в люльці, а її брат, названий на честь діда, проявляв уже з народження ознаки сили та майбутньої відваги, міцно стискаючи малесенькі кулачки. 

Ервін дивився на своїх дітей з гордістю і невимовною любов’ю. Він знав, що народження двійнят, і особливо дівчинки-дракона, — подія, яка не тільки для них із Августою була важливою, але й для всього королівства та їхньої спадщини. Ця новина облетіла всі краї, і навіть союзники із далекого королівства Танатів надіслали послів із побажаннями здоров’я та сили маленьким спадкоємцям. 

Августа, тримаючи Вейліс на руках, з любов’ю та тривогою дивилася на своїх дітей. Її серце переповнювалося радістю, але й тінь переживань ледь помітно лягала на її обличчя. 

— Ервіне, я хочу, щоб наші діти жили в світі без монстрів і небезпек, — прошепотіла вона, не відводячи погляду від малечі. 

Ервін обережно обійняв дружину і погладив її по плечу. 

— Ми зробимо все можливе, щоб цей світ був для них безпечним, — відповів він м'яко, його очі випромінювали теплоту і непохитну рішучість. — Я поклявся захищати наше королівство і наших дітей, і я виконую цю клятву, що б не трапилось. 

Раптом у двері тихо постукали, і до кімнати увійшла Міневра, мама Августи, разом із Ніною. Вони привезли невеликі дарунки для маленьких спадкоємців. 

Міневра обережно торкнулася ручки Вейліс і тихо промовила: 

— Маленька принцесо, ти — спадкоємиця великої сили. Нехай цей світ буде ласкавим до тебе, і нехай твоє життя буде світлим. 

Ніна, обіймаючи Августу, радісно шепнула: 

— Августо, вони такі чудові! І вже підросли. 

Августа з усмішкою подякувала, і на мить забула про всі труднощі та тривоги. Це був її ідеальний момент — родина, друзі та коханий чоловік поруч. І хоча вона знала, що попереду будуть нові виклики, зараз вона могла просто насолоджуватися цією радістю, яка стала для неї надійним світлом у часи змін і випробувань. 

Наступного дня до королівських покоїв прийшли маги з сувоями в руках і схвильованими обличчями. Вони довго досліджували старовинні архіви, намагаючись знайти пророцтво, яке б пояснило долю двійнят-драконів. 

Головний маг, Ельсар тримаючи один із сувоїв, мовив із тремтінням у голосі: 

— Ваша величносте, ми знайшли згадку про надзвичайне пророцтво. Коли на світ з'являться два дракона одночасно, а серед них буде дівчина-дракон, світ опиниться на порозі змін. Це знак або величної ери, або страшного спустошення, де кожна дія матиме великий вплив на майбутнє. 

Августа та Ервін поглянули одне на одного, усвідомлюючи, що народження Вейліс і її брата є не лише радісною подією для їхньої сім'ї, але й знаменує початок нової епохи для їхнього світу. 

Маг продовжив: 

— Дівчата-дракони — рідкість, останньою з них була ваша мати, Ервіне. Але з появою Вейліс цей давній рід повернувся. Її присутність може відновити велич роду драконів або відкрити шлях до великої темряви. 

Ервін замислено глянув на малечу, яка мирно спала в колисці. Він відчував силу і таємницю, що йшла від його доньки та сина. 

— Якою б не була доля, ми зустрінемо її разом і зробимо все, щоб захистити наш світ і цих дітей, — сказав він твердо, стискаючи руку Августи. 

Так почалося нове випробування для них усіх — не лише як для родини, але і як для лідерів, які мали зберегти баланс між світлом і темрявою, що насувалися на їхнє королівство.

Після розмови з магами, Августа та Ервін розуміли, що народження двійнят несе не лише радість, але й велику відповідальність. Пророцтво про дівчину-дракона не давало їм спокою, і їм необхідно було готуватися до можливих наслідків, що могли змінити хід історії. 

Через декілька днів, коли Августа почала відчувати силу, що піднімалася в ній як новій матері, яка народила майбутніх спадкоємців королівства, до замку прибули вчені і маги з усіх країн, щоб розкрити пророцтво більш детально. Вони досліджували давні сувої, відшукуючи знаки та символи, що могли б підказати їм шлях до майбутньої величі або захисту від темряви. 

Одного вечора, коли вони зібралися у великій залі, головний маг оголосив: 

— Ми знайшли ще одну згадку про двійнят-драконів у текстах стародавнього світу. Здавна вважалося, що кожне народження драконів одночасно несе з собою дух об'єднання стихій. І саме ці двійнята, син та дочка, мають силу об'єднати стихію льоду і полум'я. 

Він глянув на Ервіна, а потім на Августу. 

— Це означає, що в руках ваших дітей — ключ до рівноваги світу, але також і небезпека, якщо темрява пробудиться до їхнього часу. 

Августа напружено слухала магів, а Ервін обдумував почуте. У ньому боролися два почуття — радість від того, що їхня родина може відродити легендарну силу драконів, і тривога перед загрозою, яку це означало для їхніх дітей та королівства. 

Тоді один із магів підійшов ближче до королівської пари і тихо промовив: 

— Ми маємо ще одне припущення. У давніх записах є натяк на те, що дітям може знадобитися підтримка древньої магічної істоти. Якщо вона пробудиться і стане на їхню сторону, то саме вона зможе захистити їх від темних сил, які можуть виникнути. 

— Древня істота? — здивовано перепитав Ервін. — Про яку істоту йдеться? 

— Є згадки про стародавніх духів драконів, сплячих у глибинах землі чи у віддалених горах, таких як Єрінделля. Вважається, що ці духи мають силу пробуджувати тільки тих, у чиїх жилах тече чиста кров драконів. Ваші діти — прямі нащадки драконів світла, і можливо, саме вони зможуть знайти цей зв'язок. 

Ця розповідь відкрила новий виклик перед Ервіном і Августою. Вони розуміли, що для захисту дітей їм необхідно знайти цю істоту, яка зможе підтримати їхню родину у час небезпеки. 

Августа, стиснувши руку чоловіка, твердо мовила: 

— Ми мусимо зробити все, щоб наші діти були у безпеці. Якщо в горах Єрінделля є духи драконів, ми знайдемо їх, і вони допоможуть нашим дітям стати сильнішими. 

Ервін кивнув у відповідь, повний рішучості. Вони обоє розуміли, що попереду чекає довгий шлях, але були готові подолати всі труднощі заради захисту своїх дітей і королівства. 

Через кілька днів, після тривожних роздумів і підготовки до нової подорожі, Ервін і Августа вирішили вирушити в дорогу. Вони знали, що пошуки древньої істоти стануть важливим кроком у захисті їхніх дітей, — тому обрали невелику, але надійну групу воїнів і магів для супроводу. Дітей залишили під надійною опікою Міневри та королівських нянь, забезпечивши найкращий захист для маленьких Вейліс і її брата Естрана. 

Дорога до гір Єрінделля обіцяла бути небезпечною, адже ця місцевість славилася своєю непередбачуваною природою і магією, що завжди панувала там. Дорога була вкрита снігом і льодом, а повітря було настільки холодним, що подих перетворювався на білі клубки пару. 

Ервін, йдучи попереду разом із воїнами, зупинився і обернувся до Августи: 

— Як почуваєшся? Гори холодні й могутні, але ми знайдемо в них відповіді. І як тільки відчуєш втому, ми зупинимося. 

Августа посміхнулася, стискаючи його руку: 

— Я готова подолати все, що потрібно. Наша сім'я, наше королівство — це те, заради чого ми тут. 

Відчуваючи поруч із собою силу й підтримку чоловіка, вона продовжувала шлях із відчуттям певності. 

Вечорами вони розпалювали багаття, а навколо них завивав холодний вітер, який здавався живим, ніби самі гори намагалися випробувати їхню рішучість. Під час одного з таких вечорів, коли маги обговорювали давні легенди про драконів, старший маг Ельсар поділився ще однією історією: 

— Легенди кажуть, що в Єрінделлі спить дух наймогутнішого дракона, який колись оберігав світло нашого світу. Він — перший з-поміж усіх драконів, і якщо його пробудити, він здатен надати таку силу, якої не бачило жодне покоління. 

Ервін задумливо слухав цю розповідь. Здавалося, що саме цей дух може бути відповіддю на їхні пошуки. Він знав, що цей давній захисник зможе об'єднати сили і захистити його спадкоємців, якщо він і Августа знайдуть спосіб пробудити його. 

Наступного ранку, коли сніг під ногами хрумтів сильніше, ніж звичайно, і вони вже були високо в горах, серед скель і льодових вершин, перед ними несподівано з’явилася величезна печера. Від неї віяло древньою магією, і Ервін одразу зрозумів, що їхній шлях привів їх до місця, де спочивав дух першого дракона. 

Затамувавши подих, Ервін і Августа увійшли до печери. Сильна енергетика немов торкнулася їх шкірою, пронизуючи до самих кісток. На стінах проступали стародавні символи, а підлога була вкрита кристалами, що мерехтіли у тьмяному світлі, яке падало з невідомих джерел. 

Посеред печери знаходився величезний кристал, в якому можна було розрізнити постать, схожу на дракона, що спав століттями. 

Августа, торкаючись кристала, відчула тепло, яке раптом огорнуло її серце. Це був зв'язок, який пробудив у ній силу, котру вона досі не відчувала. Вона знала, що цей кристал — не просто камінь, а зберігач давніх сил, які могли допомогти захистити їхній світ. 

— Духе першого дракона, — прошепотіла вона, — ми, нащадки твого роду, прийшли сюди, щоб відродити твою силу і повернути світло нашому королівству. 

У цей момент кристал засвітився яскравішим світлом, і постать дракона в ньому ледь-ледь здригнулася, неначе прислухалася до її слів...