Глава 5: Подорож Х'юстона

Х'юстон, молодий і відданий син капітана Фредеріка, стояв на причалі, вдивляючись у морську далечінь. Його руде волосся відбивало промені сонця, а зелені очі блищали рішучістю. Він був одним із небагатьох, хто міг зважитися на ризиковану подорож до Туманних островів – місця, яке оточували численні легенди і де, за чутками, можна було знайти відповіді на питання, що хвилювали короля та його королеву. 

Туманні острови були відомі своїми магічними загадками, і хоча вони були далекими від основного маршруту, Х'юстон знав, що саме тут лежить ключ до розгадки, який, можливо, допоможе в боротьбі проти стародавніх сил, пробуджених нещодавно. 

На борту старого корабля "Мовчанка", що вже бачив не одну бурю, він вирушив у плавання разом із декількома відданими воїнами. Він хотів взяти у похід магів, але король не дозволив. Занадто високий ризик для магів перебувати на тих островах. Коли корабель відплив, море навколо почало закутувати густий туман. Х'юстон відчув, як цей туман стає майже живим, обволікаючи їх з усіх боків і викликаючи в голові загадкові образи минулого. 

З'являлися дивні бачення – картини старовинних битв, обличчя людей, яких він ніколи не бачив, але які здавалися знайомими. Вояки навколо почали нервувати, але Х'юстон зберігав спокій, відчуваючи, що цей туман – лише випробування, яке потрібно пройти. 

— Пані і панове, — звернувся до них старий капітан Карлос Ґент, — тримайтеся міцніше. Ми наближаємося до місця, де живе магія. Залишайтеся разом, щоб туман не збив вас зі шляху. 

Він уважно стежив за компасом і направляв корабель через небезпечні води. Незабаром вони побачили на горизонті силуети островів, захованих у тумані. 

Перед ними відкривалися похмурі силуети скель і лісів, дещо таємниче й чарівне. 

Як тільки корабель кинув якір, Х'юстон зійшов на берег і почав розслідування. Він знав, що десь тут, серед древніх руїн, можуть бути приховані сліди кристала чи магічного артефакту, який допоможе зберегти королівство від давньої загрози. Пробираючись крізь густий ліс, він помітив дивні символи на деревах, наче вони самі з'явилися тут, щоб вказати шлях. Рухаючись далі, він разом із командою натрапив на древній храм, зарослий мохом і виноградом, на якому виднілися ієрогліфи, що зберігали таємниці тисячоліть. 

З обережністю ступаючи вперед, Х'юстон підняв факел, щоб краще роздивитися стіни храму, вкриті дивними написами. Один із воїнів, що супроводжував його, промовив: 

— Це мова стародавніх, які використовували магію, щоб захищати свої королівства. Якщо ми правильно зрозуміємо ці знаки, можливо, зможемо викликати захист проти пробуджених сил. 

Х'юстон підійшов до центральної частини храму, де стояв великий камінь із гравіюванням у вигляді дракона. Він простягнув руку, щоб доторкнутися до каменя, і раптом відчув, як тепла хвиля магічної енергії пройшла крізь нього. 

Туман навколо став прозорішим, і він побачив перед собою видіння: постать із древніх часів, можливо, одного з перших володарів драконів туману. Та постать звернулася до нього, її голос звучав ніби з глибин пам'яті. 

— Син драконів, — промовив дух, — це місце тримає силу, здатну або оберігати, або знищувати. Якщо ти шукаєш відповіді, будь готовий прийняти наслідки. 

Х'юстон зупинився на мить, відчуваючи, як магія обволікає його душу. Він розумів, що тільки його віра в місію короля могла допомогти йому йти далі. 

— Я готовий, — твердо сказав він, поглянувши прямо на постать. 

Х'юстон продовжував шлях через таємничі руїни стародавнього храму, коли раптом почув крик одного зі своїх людей, який пролунав десь за спиною. Озирнувшись, він побачив, як воїн, схоплений тінню, бореться, а темні сутності, що виринули з туману, намагаються поглинути його силу. 

Не вагаючись ні на мить, Х'юстон кинувся на допомогу. Він розумів, що бій з цими істотами, зробленими з чистої магії, буде складним і небезпечним. Ударяючи їх мечем, він відчував, як вони ніби поглинають його власну енергію. Проте його рішучість не слабшала. Коли остання темна сутність розчинилася в повітрі, він кинувся до воїна, який лежав на землі, майже втративши свідомість. 

— Тримайся, — прошепотів Х'юстон, піднімаючи товариша на руки, хоч відчував, що сили покидають і його самого. 

“Чи батько побачив би в мені справжнього воїна — не в бою, а в рішенні врятувати іншого?, замість кидатися на ворога?” — промайнуло в його думках, поки він долав кожен крок. 

Забувши про власну безпеку, він переніс воїна до укриття, що здавалося захищеним від тіні неподалік храму, під дерево з величезним старим корінням, яке, здавалося, випромінювало спокій і захист. Раптом повітря навколо них наповнилося дивним сяйвом. Ледве тримаючись на ногах, Х'юстон відчув, як з'являється дивний спокій. Із самого каменя в серці храму постало стародавнє божество – прозоре, мов дух, з очима, в яких виблискували всі зірки нічного неба.
Його ім’я відлунювало у пам’яті, мов шепіт вітру: Еллурій. Так називали його древні, хранителі туману й часу. 

— Я — Еллурій, голос сплячих зірок, — промовив дух. — Ти обрав шлях світла. 

— Ти довів свою відданість, юний захиснику, — промовив Еллурій, і його голос лунав, мов відлуння. — Жертва заради іншого — ось магія, що перемагає темряву. Ти обрав шлях світла, тому тепер отримаєш дар бачити майбутнє. 

Х'юстон відчув, як легка, але потужна могутність пронизує його тіло. Видіння одразу з’явилося перед його внутрішнім зором. Спершу нечітке, воно показувало йому фрагменти майбутнього: він бачив Ервіна, Августу та темні постаті, що готувалися до війни. Проте бачення швидко згасло, залишивши його запамороченим. 

— Але пам’ятай, — попередило божество, — твій дар не простий і не безкоштовний. Він зростатиме в тобі, але потребуватиме навчання і витримки. Бачення майбутнього — це тягар, з яким можуть впоратися лише ті, хто готовий витримати всі його випробування. 

З цими словами дух розчинився у світлі, залишивши Х'юстона стояти в тиші, поки його товариш, врятований від темряви, починав приходити до тями. 

— Що сталося? — тихо запитав воїн, поглядаючи на свого командира. 

Х'юстон лише усміхнувся і потиснув його плече, таємничий блиск у його зелених очах говорив більше, ніж будь-які слова. Цей дар мав стати його новою зброєю — не для особистої користі, а для порятунку тих, кого він поклявся оберігати. Їхній шлях до розгадки таємниць Туманних островів щойно почався, і він був готовий до нових викликів.

Продовжуючи шлях між туманами, Х'юстон та його загін натрапляли на різні острови, кожен з яких був ніби окремий світ із власними таємницями. Деякі з них були покинутими, лише уламки древніх споруд нагадували про колишні цивілізації, інші — населені невеликими племенами, які зберігали свої легенди про древніх драконів. 

Х'юстон помічав, що з кожним островом його новий дар починав проявлятися чіткіше. На одному з островів йому привидівся образ монстра, що спав у надрах скель. Проте, після огляду, вони не знайшли жодних слідів темної сили. Це видіння виявилось попередженням, і Х'юстон усвідомив, що його дар ще не корився волі повністю. 

Нарешті, через декілька місяців подорожі, вони прибули. Він одразу впізнав острів — той самий, на якому був з королем і королевою, коли вони шукали розгадки щодо кристала. Спогади нахлинули, але тепер все виглядало інакше: туман був щільніший, а навколо відчувалася дивна напруга, мов щось ховалося під поверхнею. 

Він зібрав свій загін і наказав бути насторожі. Його дар підказував, що цього разу тут може критися щось небезпечне, можливо, пробуджена темна сила. Оглядаючи територію, Х'юстон помітив старий кам'яний алтар, наполовину зарослий мохом. Він підійшов ближче, і саме в цей момент перед його очима з'явилося нове видіння. 

Він побачив майбутню битву: тіні монстрів, що виринали з-під землі та атакували його друзів. Видіння було чітким, і Х'юстон зрозумів, що це попередження. Він швидко наказав загону сформувати оборонну лінію. 

— Готуйтеся! Щось пробудилося тут, і ми маємо бути готові! 

Ледь він встиг вимовити ці слова, як туман почав гуснути, і з нього випливли фігури монстрів, схожих на тих, що він бачив у видінні. Бій був запеклим, але тепер Х'юстон був попереджений і знав їхні слабкі місця. Разом зі своїм загоном вони відбили напад і змогли очистити острів від цих істот. 

Після бою Х'юстон задумливо дивився на острів, відчуваючи його давню силу та зв’язок з минулим. Це було місце світу драконів — забутого, але не знищеного, яке і далі залишалося джерелом сили та потенційної загрози. Можливо, саме тут йому судилося знайти нові підказки щодо магічної істоти та порятунку короля та королеви. І, зрештою, шлях його подорожі ще не закінчено.