Глава 4: Пригоди Дерека

Головнокомандувач Дерек Сю Вальфорт вирушив у похмурий ранок, коли туман ще обіймав гірські стежки Ерінделля. Він обрав собі групу з декількох найвірніших вояків, людей, які знали гори так само добре, як і він сам. Вони пройшли лише кілька годин, коли перші знаки попередньої битви почали проявлятися у вигляді глибоких подряпин на скелях і чорного попелу на землі. 

Дерек зупинився на мить, обережно доторкнувшись до слідів на землі. 

— Це місце несло на собі відбиток сили, що виходила за межі людської. І вочевидь, битва з монстрами була лише початком, — промовив він, поглянувши на одного зі своїх вояків. — Що скажеш, Рено? 

Рено, досвідчений слідопит, кивнув: 

— Ці сліди — свіжі. І, здається, щось темне знову ворушиться в цих горах. Це поганий знак, головнокомандувач, адже ми ще навіть не пройшли половинний шлях. 

Дерек занепокоївся, але залишив свої думки при собі. Вони мусили йти далі, адже це був його обов'язок, і кожен крок наближав його до правди про цю загрозу. Могутність дракона їхнього короля була велика, але, здавалось, тут діяла якась інша магія — давня, потужна і незрозуміла. 

Через деякий час група досягла стародавнього храму, схованого серед скель. Руїни храму виглядали так, ніби його охороняло щось невидиме й могутнє. Над входом було викарбувано символ драконів, який ще тримав залишки колишньої сили. Проте відчувалась якась дивна вібрація, немовби цей храм мав своє власне серце, що повільно билося під товщею каменів. 

Дерек підійшов до дверей і помітив, що вони вкриті стародавніми символами. Він був магом, і йому стало очевидно, що це захисні чари. 

— Щось тут не так, — прошепотів він, озираючись на свою групу. — Відчуваєте? Це якось пов’язано з нашими монстрами. 

Рено кивнув, прислухаючись до звуків навколо: 

— Таке враження, що за нами хтось спостерігає. Давайте обережніше. 

Дерек зробив глибокий вдих і зосередився, шукаючи силу в рішучості. Він знав, що королівство покладалося на нього, і якщо тут криється нова небезпека, він був готовий з нею зустрітися. 

Раптом з глибини храму долинув ледь чутний звук, наче хтось або щось посміхалося. Із темряви долинало щось схоже на шурхіт — не вітру, не звіра, а ніби самі камені ворушилися від дотику забутої сили. Дерек махнув рукою своїм воякам, закликаючи їх рухатись ще обережніше. Вони почали спускатися всередину храму, де темрява була густою та відчувалась, як повітря перед бурею. У повітрі стояв запах попелу та старого металу — мов тут хтось колись згорів, але не зник повністю. Стало важко дихати. У глибині зали він побачив кристал, що тьмяно пульсував синім світлом. На підлозі з’явилися плями темнішого пилу, що збиралися в кола, наче щось невидиме колись стояло тут надто довго. Тіні по стінах ворушилися, хоча в залі не було вітру. Його тріснута поверхня мовчки зберігала спогади про щось давнє, але Дерек відчув його силу, яку монстри не змогли повністю знищити. 

— Це місце пов’язане зі стародавніми силами. Можливо, це ключ до того, що ми маємо зробити, щоб зупинити їх. Але мені потрібно більше часу, щоб зрозуміти, як це працює, — прошепотів він, поглянувши на кристал із настороженістю. 

Дерек, усвідомлюючи важливість місії, зробив жест рукою, і на його долонях з'явилося світло. Він знав, що магія могла знадобитися в будь-який момент, і був готовий застосувати її, якщо цього вимагатимуть обставини. 

Після огляду храму і кристала він впустив тишу в себе, шукаючи шепіт магії, що досі жила в стінах храму. Його магія дозволяла йому відчути, що саме зберігає ця древня структура. Поклавши руку на кристал, він відчув, як енергетичний потік влився в його свідомість, і разом із цим з'явилося розуміння: ця могутність могла бути або захистом для королівства, або загрозою, якщо її не контролювати. І в цю мить здалося, що десь глибоко під ногами щось скреготнуло — важко, глухо, мов прокинулась кам’яна грудка ненависті. 

Зробивши знак своїм воїнам, він відкрив портал просто серед кам’яних плит — шлях до істини мав пролягти звідси. 

— Я ще повернусь сюди, коли будемо готові зупинити цю силу, — промовив Дерек, озираючись на кристал, що залишився тремтіти у сутінках. Але поки що потрібно все доповісти Його Величності. 

Із цими словами він відкрив портал — і вони рушили назад до замку, щоб якнайшвидше поділитися тривожними новинами. 

Група вирушила з храму, залишаючи за собою таємниці стародавнього світу, але з новими знаннями, які вони повинні були повідомити своєму королю. 

Дерек Сю Вальфорт зробив крок крізь портал і опинився в королівському залі замку. Він міцно стиснув руки за спиною, підходячи до тронної зали, де на нього вже чекав король Ервін. Дракон спокійно сидів на своєму троні, але його уважні блакитні очі зосереджено вдивлялися в кожен рух Дерека, очікуючи звіту. 

Дерек глибоко вдихнув і схилив голову перед королем, а потім, поглянувши прямо на нього, почав свій звіт: 

— Ваша Величносте, як ви й наказали, ми дослідили гірську територію в Ерінделлі. Знайшли стародавній храм, який, здається, охороняє потужний кристал. Я відчув, що його енергія досі активна, хоч і частково зруйнована монстрами. 

Король підняв брови, його погляд став ще більш зосередженим. 

— Що тобі сказав цей кристал, Дереку? – запитав він, нахилившись уперед. 

— Кристал… він зберігає магічну силу, давню, але все ще могутню, — відповів Дерек, стримано. — Я намагався зрозуміти її природу, але відчув щось інше: вібрації, немов цей храм – не лише захисний щит, але й, можливо, пастка для тієї сили, яка колись загрожувала нам. І є ризик, що як тільки ми спробуємо вплинути на кристал або храм, ця магія вирветься назовні. 

Ервін задумливо поглянув на нього, його блакитні очі стали темнішими, коли він обдумував почуте. 

— Отже, якщо ця магія прокинеться, ми можемо не впоратися самотужки, — тихо промовив він, а потім, повернувшись до Дерека, додав: — Ти вважаєш, що це може загрожувати всьому королівству? 

Дерек кивнув. 

— Я не хотів би помилятися, але відчуття було дуже тривожним. Ваша Величносте, якби кристал дійсно утримує якісь сили, то їх вивільнення може мати наслідки не лише для наших земель, але й для всіх сусідніх королівств. Ми мусимо підготуватися і, можливо, звернутися до наших союзників. 

Ервін на мить замислився, поглянувши в далечінь, і його обличчя прийняло рішучий вираз. 

— Дереку, я не бажаю ризикувати безпекою нашого королівства. Ми маємо дізнатися все про цю силу, яка спить у горах. І, якщо доведеться, зробити все, щоб вона не пробудилася. 

Ти будеш займатися організацією захисту разом із нашими магами. І підготуй наші війська до можливого конфлікту. 

Дерек схилив голову на знак розуміння, відчуваючи тягар, який щойно лягав на його плечі. Він знав, що цей наказ буде вкрай важливим для майбутнього королівства. 

— Зрозуміло, Ваша Величносте. Я зроблю все можливе, щоб захистити королівство, — впевнено відповів він, розвертаючись, щоб виконати наказ короля. 

Коли Дерек вийшов із зали, він відчув, що перед ними відкриваються нові випробування, які вимагатимуть не лише сили меча, а й сили розуму, що торкається давня магія, що існувала ще до перших корон.