Глава 2: Клятва перед троном

Звістка про народження спадкоємців миттєво розлетілася королівством — мов крижані вітри, що мчать засніженими землями. Це була подія, яка збурила всіх — спадкоємці драконів з’явилися на світ, і це не був звичайний спадок. Вперше за багато століть народилися двійнята, і серед них була дівчинка-дракон — явище, яке вважалося дивом, адже останньою жінкою-драконом була мати Ервіна, королева Кассандра. 

Величезний зал, залитий крижаним блиск, став місцем зустрічі послів з різних земель. Їхні мундири та накидки виблискували різнобарвними відтінками, як символи роду, до якого вони належали. 

Міневра і Вільям Ле Досьє прибули одними з перших. Бабуся і дідусь зустріли онуків зі щасливими сльозами на очах, не приховуючи гордості за свою дочку, яка стала королевою і тепер дарувала королівству спадкоємців. 

— Я й уявити не могла, що зможу побачити цей день, — прошепотіла Міневра, тримаючи маленьку Вейліс на руках. Очі дівчинки, темні й глибокі, мов ніч, вивчали бабусю з дитячою цікавістю.. — Ти, Августо, завжди була сильнішою, ніж могла уявити. Тепер ти — мати цих дітей, якими об’єднаєш наші землі. 

Вільям, стоячи поруч, дивився на свого онука. Його сиве обличчя сповнювалося радістю, якої не міг приховати навіть його стриманий вираз. 

— Наш рід тепер ще сильніший, — мовив він, поглянувши на Ервіна. — Ти не тільки сильний король, але й добрий батько для наших онуків. 

Посли та представники інших родин драконів низько кланялися, вшановуючи королівську пару і спадкоємців. Серед них були особливі гості: представники роду Танатів і Беаульфів, старих союзників сім'ї Освільдів. Вони прибули, аби привітати нового покоління і підтвердити свої клятви вірності. З гордістю та трепетом вони передавали королеві й королю дари, які символізували їхній зв’язок. 

— Дві душі, — тихо мовив старійшина з роду Танатів, нахилившись перед Ервіном та Августою, — і одна кров. Народження двох драконів означає відновлення сили. Це дар і обов'язок, бо вони об’єднують нашу силу з вашою. 

Він простягнув два срібні браслети, оздоблені яскравими каменями, що мерехтіли вогнями, немов би всередині них палав справжній вогонь. 

Король та королева прийняли дари, відчуваючи тепло і силу, що йшли від цих речей. Їхні діти були втіленням нової надії для королівства. 

Коли зал заповнився, в тіні колони зʼявилися радники. Вони перешіптувались про легенду — ту саму, що пророкувала народження двох під крижаною зіркою. Старший радник, стоячи осторонь, мовив до інших: 

— Ці діти не є просто спадкоємцями. Вони мають принести в королівство мир і новий етап, а також захистити нас від загроз, що дрімають у забутих легендах. 

Коли ж усі гості збиралися в тронній залі, Ервін вийшов до них разом з Августою, тримаючи на руках Вейліс і Естрана. Очі короля сяяли блакитним вогнем — і всі бачили: він пишається не короною, а тими, кого тримав на руках. 

— Дякуємо всім, хто прийшов розділити з нами цю мить, — промовив він гучним і впевненим голосом. — Вейліс і Естран — наші спадкоємці, майбутнє королівства. Вони виростуть, знаючи силу та єдність, які ми будуємо разом. 

Гості вибухнули оплесками, а після вклонилися, визнаючи нову силу, яка народилася у королівстві. 

В той момент Ервін відчував, що вони створили не лише нову сім'ю, але й новий світ для своїх дітей. 

Після галасу привітань і прийому гостей, коли королівський палац потроху занурювався в спокій, Августа нарешті змогла залишитися наодинці зі своєю матір’ю. Міневра завжди була її опорою. Але цього вечора її присутність стала порятунком — тихим, лагідним, як мамина рука. 

Міневра сиділа поруч із донькою на м’якому кріслі, ніжно тримаючи її руку. 

— Яка ж ти сильна, доню, — тихо промовила вона, обіймаючи Августу. — Твоє серце сповнене такої відваги. Бути королевою — це завжди велика відповідальність, а тепер у тебе є двоє спадкоємців. Але ти ніколи не будеш сама. 

Августа притулилася до матері, вдячна за тепло її слів. Вона відчувала втому після пологів, але поруч з мамою всі переживання відходили на задній план. Вона могла знову відчути себе донькою, нехай і на мить. 

— Я завжди знала, що ти підтримаєш мене, — промовила вона. — Тепер як ніколи я розумію, що означає бути матір’ю. Ця єнергія передалася мені від тебе. 

Двері раптом обережно прочинилися, і в кімнату увійшла Ніна, найкраща подруга Августи. На її обличчі світилася така щира радість, ніби вона щойно дізналася про диво. 

— Августо! — вигукнула вона, обережно наближаючись. — Я не могла не прийти! 

Вона усміхнулася, і її обличчя засяяло теплом. 

— Ніно! — тихо промовила королева, відчуваючи якесь особливе тепло в серці. 

Ніна обережно сіла поруч і взяла її за руку. 

— Я так пишаюся тобою! — прошепотіла Ніна. — Ти — мама, і до того ж королева. Це справжнє диво, і я неймовірно рада, що змогла розділити цей момент з тобою. 

Міневра, бачачи, як подруга підтримує її доньку, тихо вийшла, залишивши їх наодинці. Августа і Ніна почали згадувати дитинство, посміхаючись і сміючись разом. На мить зникли корони, титули й трон. Лишилися лише дві дівчини, як у дитинстві — зі сміхом і спогадами. 

Це був вечір, сповнений тепла і радості — Августа відчувала себе не лише королевою, а й донькою, подругою і, тепер, матір’ю. Її життя змінилося, але вона знала, що з такими людьми поруч вона здолає будь-які випробування. 

Захід сонця заливав залу теплим світлом, коли Августа, відпочиваючи від тривог дня, сиділа з Ніною в своїх покоях. Діти спали в колисках, і хвилини спокою були найціннішими для королеви. Ніна, з м’якою усмішкою, поправила ковдру на крихітній Вейліс і завмерла, спостерігаючи, як дівчинка посапує, затишно сховавшись у снах. 

— У тебе неймовірні діти, Августо, — мовила вона з щирим захопленням. — І я безмежно щаслива бути поруч у цю мить. 

Королева глянула на неї з теплом у погляді:
— Я теж рада, що ти зі мною. Твоя дружба — мов світло серед снігів. А ще... тепер і в тебе є своє тепло. — Вона лукаво підморгнула, натякаючи на Дерека. 

Ніна трохи засоромилася, але її щоки розквітли рум’янцем. 

— Дерек… Він перевернув мій світ, — прошепотіла вона. — Я не думала, що зустріну таку людину. І… мій батько дозволив нам бути разом. 

Августа обережно взяла подругу за руку, з розумінням вдивляючись у її очі. 

— Дерек — чоловік честі. І він готовий зробити тебе щасливою, Ніно. Ми всі бачимо, як він береже тебе поглядом, як хвилюється за тебе, — відповіла вона тепло. 

Двері ковзнули вбік, і на порозі зʼявився Дерек. Його погляд одразу знайшов Ніну — у ньому було все сказане без слів. 

— Ваша Високосте, — промовив він до Августи. — Сподіваюся, я не завадив. 

Августа лише кивнула, злегка всміхаючись. 

— Завдяки тобі я почуваюся спокійно. Ти — не лише командир. Ти той, на кого можна покластися серцем, — сказала вона з вдячністю. 

Дерек підійшов до Ніни, легенько доторкнувшись до її руки. Їхні погляди зустрілися, і Августа зрозуміла, що тут немає зайвих слів. Їхні почуття говорили голосніше за будь-які промови. 

— Моя подруга й гарний чоловік — поруч. Я могла тільки мріяти про таку пару — промовила Августа, дивлячись на них. 

Дерек, м'яко усміхаючись, нахилився до Ніни і простягнув їй руку. 

— Ніно, королеві варто відпочити. А ми тим часом скористаємося нагодою на коротку прогулянку. 

Ніна засміялася, швидко зрозумівши натяк. 

— Звісно, моя королева, вам необхідно набратися сил, — підморгнула вона Августі, ніжно стиснувши її руку. — Я з радістю скористаюся такою чудовою пропозицією. 

Августа всміхнулася, вдячно глянувши на них обох. 

— Дякую вам обом. Ідіть, я в надійних руках своїх дітей. Нехай прогулянка принесе вам радість, — відповіла вона, затримавши погляд на Дереку з легким кивком вдячності. 

Вони рушили коридором, де мʼяке світло свічок танцювало на стінах. Погляди перетиналися, мов іскри, і Дерек обережно притяг Ніну ближче. Тиша між ними була мов обітниц, змушуючи серця битися швидше. 

Дерек обережно обійняв Ніну за плече, і вони, не промовляючи жодного слова, зрозуміли, що це — один із тих моментів, які оселяються в серці, мов тиха пісня.