Пролог

У повітрі застигла тиша — та сама, яка приходить перед бурею. Над Північним замком стелилися важкі хмари, холодними пасмами снігу спадаючи на бруківку й сіру покрівлю. Здавалося, що небо дрімає, однак кожна сніжинка, ледь торкнувшись землі, несла в собі передчуття великого прориву. 

У найвищій вежі, в покоях, обігрітих жаром магічних світильників, королева Августа проходжувалася перед камінним вікном. Її силует окреслювався на тлі заплямованих морозом шиб, а світло від вогню у каміні вихоплювало ніжні риси обличчя. Вона носила під серцем двох спадкоємців: двійко дітей, що можуть стати надією для королівства або його прокляттям. Її тіло палало життям, тоді як довкола панувала крига — холодна, жорстка, немов саме майбуття. Глибоко в крові королеви дрімала стародавня магія. Мовчазна, проте відчутна, — і невідомо, чи пробудиться вона, коли настане година випробувань. 

Тим часом величні зали замку лунали тривожним шепотінням. Радники і маги, виблискуючи в овечих хутрах, схилялися над мапами, всіяними позначками, що свідчили про зникнення кораблів і таємничі напади на окраїнах. Час від часу вітер пробігав коридорами, змушуючи факели блимати й кидати колючі тіні на стінах. Зісланий із далеких північних вершин, цей вітер ніби нагадував, що люта зима — не єдиний ворог, якого слід боятися. 

У глибині замку, у залі з колонами з темного граніту, король драконів Ервін Де Освільд тримав руку на руків’ї старого меча, поглядаючи на гербові стяги, що висіли вздовж стін. Його серце роздирали суперечливі почуття. Могутня драконяча сила, що текла в його жилах, нагрівала кров, не дозволяючи мерзнути навіть у найстрашніший мороз. Але тепер він постійно думав про своїх батьків — драконів світла, замкнених у кристалі на Туманних Островах. Їхні душі не згасли, вони ще б’ються у полоні магії. І море вже встигло передати йому шепіт про ключ, який міг би звільнити їх — або ж знищити все, заради чого він жив. 

Довкола велися змови, неначе павутиння, що розростається у темряві: вороги корони плели плани, чатуючи на нагоду завдати удару саме тоді, коли замок уразливий. Над королівством блукало відчуття, що трон захитався, а майбутнє завмерло на краю клинка. І поки король намагався об’єднати ради й лицарські ордени, у душі його дружини, вагітної близнюками, зароджувалося неспокійне передчуття: якою буде доля тих, хто прийде у світ палаючим і крижаним водночас? 

Світ стояв на роздоріжжі. Одні волхви передбачали відродження, інші — катастрофу небачених масштабів. Августа, дивлячись на свої долоні, думала: чи стануть її діти миротворцями, на яких так довго чекали піддані? Чи, навпаки, пробудять ті сили, які давно забули про жаль і милосердя? Шанс на перемогу над майбутніми загрозами тепер зосередився у двох невеликих серцях, що росли під покровом зимового неба. 

А тим часом віддалені береги й гірські проходи відлунювали тривожними чутками: старі прокляття, прокидаючись від віковічної сплячки, розправляли крила. У гаванях знову з’являлися істоти, яких не бачили століттями. 

Коли ж довгоочікувані спадкоємці з’являться на світ, полум’я та крига можуть об’єднатися в їхній крові, створюючи нову, незнану досі силу. Чи стане вона наступною сторінкою історії про мир і відродження? Чи відкриє двері у хаос, здатний перекинути цілі імперії й звільнити темряву, що дрімає в глибинах морів і сердець? 

Ніхто не знав напевно. Навіть король драконів, який бачив болісні сни про криштальну в’язницю своїх батьків, не міг дати відповіді. Лишалаcь лише віра, що любов і сила нового покоління переважать змови й прокляття, що згущуються над королівством. І якщо дракони світла прокинуться — чи буде їм місце в цьому світі? 

Так починалася історія двійнят, що стануть єством полум’я й криги. І разом із першим їхнім криком у світ може вирватися магія, здатна змінити долю не одного королівства. Тиша, що закутала Північний замок, була лише дишею перед бурею. Велика і невідворотна, вона чекала слушного моменту, щоб вибухнути. І тоді ні крига, ні вогонь не лишаться осторонь — бо доля майбутнього вже зайняла своє місце на пологовому ложі королеви.