Гори Ерінделля дрімали під покровом снігу та льоду. Їхні вершини здіймалися до неба, сповнені величі й таємниць, які ховалися у найглибших ущелинах. Вітер нісся між скелями, співаючи свою вічну пісню.
Та серед цього безкрайого холоду хтось прокидався.
Глибоко під товщею крижаних пластів, у місці, про яке забули навіть найдавніші книги, щось рухнулося. Лід затріщав, випускаючи зі своєї пастки подих древньої сили.
Спочатку – ледь помітний поштовх. Потім – глухе биття серця.
Раптом із темряви пробився голос, тихий, але могутній, мов саме небо нашіптувало його ім’я.
«Августа…»
Вона почула цей заклик, хоч перебувала далеко, у своєму прихистку. Її серце здригнулося, її подих перервався. Голос був далекий, але водночас такий близький, ніби звучав у самій її душі.
Він кликав її.
У темряві велетенське тіло, приховане тисячоліттями, повільно оживало. Луска, колись вкрита крижаними пластами, знову засяяла у відтінках срібла і сапфіру.
Один подих – і повітря навколо затремтіло від енергії.
Перший зміє-дракон прокидався.
Його очі розплющилися, дві сяючі сфери, що віддзеркалювали саме небо.
– Час настав, дитя полум'я і льоду. Прийди до мене.
Августа не знала, що чекає на неї у глибинах Ерінделля. Але вона вже не могла відвернутися від цього поклику.
Бо доля вже обрала її.
#1107 в Фентезі
#3659 в Любовні романи
#983 в Любовне фентезі
магічні створіння та монстри, #випробування долі, #магія дракони кохання
Відредаговано: 12.04.2025