Розділ 12.1

Крижаний палац. 

Зал нарад.

— Серйозно? Ми маємо обговорювати це зараз? — король увійшов у залу останнім, гучно закривши за собою двері. — На мене чекають гості та інші аристократи, які приїхали до Содії! Істерика імперії хоч і проблема, та все ж таки і інші союзи треба підтримувати!

— Не можемо з вами не погодитися, мілорде, — лорд Стері вже сидів за столом. Сонце проникало у велике вікно і освітлювало лису макітру. — Та обговорити це варто зараз, щоб дотримуватися однієї стратегії.

Лорд-канцлер кивнув. Інші Вищі лорди вирішили помовчати. Тільки лорд Карі трусився, як від сильного морозу. Бо йому довелося лишити гостей на молоду королеву. Яка точно не зможе розібратися у тому, як розважити всіх гостей.

— Запрошення точно було надіслано? — лорд Долайн повернувся до рудого радника. А той лише обурено пирхнув.

— Звісно! Як я міг не надіслати запрошень нашим найвпливовішим друзям?! Що за безглузда теорія?! Листи правлячим родинам я писав особисто!

Ліамарт лише очі закотив, вказуючи на те, що і не таке могло трапитися зі старшим Карі. 

— Якщо запрошення були надіслані і отримані, — Оуен не збирався витрачати час на нараду зараз, зупинився біля краю столу і сперся на стільницю долонями, — то це проблема Ваштера. Це їм доведеться пояснювати, чому вони проігнорували запрошення на весілля короля Содії. Надішліть їм листа з питанням. І взагалі… де посол імперії? Може він зможе відповісти на це питання?

— Він на весіллі, мілорде, — за кілька миттєвостей відповів лорд Карі, насупивши лоба. — Як і всі посли та дипломати, що мешкають у Содії наразі.

— То спитайте його, — у короля починав уриватися терпець. Він згоден був взяти участь у розв'язанні цього питання, та не зараз. Не коли на нього чекає молода дружина і повний палац гостей. 

— Ви не бажаєте поговорити з послом особисто? — здивувався лорд Стері, звівши очі на монарха.

— Дозвольте мені з ним поговорите, ваша величносте, — лорд-канцлер випередив короля. — У вас сьогодні весілля. Вам не до цього.

— Так, — Оуен кивнув лорду Госабру. — Поговоріть із ним. І завтра розкажете нам офіційну позицію імперії. А тепер, якщо це все, я маю знайти свою дружину.

Не дочекавшись відповіді Вищих лордів, його величність розвернувся і залишив залу нарад. Він не почув, як хтось з його радників доволі голосно пирхнув і промовив:

— В нас нова королева. Як дивно.

— Нічого дивного, — відповіли йому. — Час леді Тріне минув. Подивимося, чого варта нова королева.

*** 

Айла Фрейвіл

— Так, звісно, — я посміхнулася леді, яка стояла переді мною, схиливши голову. — Якщо ви та ваші подруги бажають відвідати гарячі джерела… Леді Мейрі, можу я попросити вас?

— Так, ваша величносте, — Лейла уклонилася. — Я з радістю супроводжу леді до джерел. Коли б ви бажали їх відвідати?

— Завтра перед обідом було б чудово, — відповіла гостя. — Дякую, ваша величносте.

— І вам дякую, що завітали на свято.

Леді з Лонтапору присіла в реверансі і поквапилася до своїх подруг, щоб розповісти новини.

Ми з моїми фрейлінами стояли у парку поблизу палацу. Лорд Карі залучив дуже багато людей задля розваги гостей. Тут був невеликий майданчик для леді зі столами під парасольками, де слуги розносили чай. Лорди вже змагалися у стрільбі з лука, хтось голосно сміявся. Десь збоку лунала музика, заповнюючи собою простір. Хвилину тому прибули артисти, які готувалися до виступу з вогнем та сталлю. І цього я чекала не менше за інших.

— Моя королево.

Голос за спиною пролунав якраз у той момент, коли артисти були готові вийти не невеличку сцену, зібрану біля захисної стіни, а до них починали стікатися аристократи.

— Мій королю, — я розвернулася, забувши вже про те, що збиралася з іншими насолоджуватися виставою, — все добре?

— Так, все пречудово, — зазирнувши у вічі, відповів він і перехопив мою долоню. — Не можу вже дочекатися вечора. І ночі.

Я відчула, як кров прилинула до щік. Обпалила обличчя. І відкинула думки про імперію та проблеми, які над нами нависли.

Разом із королем ми попрямували до помосту, щоб насолодитися тим, як вигинаються дівчата, обіймаючи товстючих змій. Як дихають полум’ям молоді хлопці, вдягнуті не по погоді. І як свистять ножі у танці під стук барабанів.

— Давно я не бачила таких виступів, — прошепотіла я, відчуваючи своїм плечем плече чоловіка. — Наче у минуле ви мене занурили зараз, Оуене.

Слова були суцільною правдою. Адже цих артистів точно запросили з Ісафіру.

— Я знав, що вам сподобається, — усмішка знову стала його добрим другом. — Ми з вами об’єднали холод і вогонь. 

— Прямо як у гербі вашого роду.

— Нашого роду, Айло, — король торкнувся пальцями флакона, що висів на моїй шиї. — Тепер ви теж частина дому Фрейвіл.

Від цього уточнення губи самі розтяглися в усмішку. Я кивнула чоловіку і повернулася до артистів.