Розділ 10.2

***

Оуен йшов коридорами, вже забувши про те, що щойно було оговорено на нараді. Він не боявся за своє життя. Не хвилювався через найманого вбивцю. Всі його думки зараз були спрямовані на дещо інше. Точніше, на декого іншого.

Коридори вели його знайомими з дитинства шляхами і за кілька миттєвостей випустили у невелику залу. Стіни її прикрашали картини, у кутках на невеликих постаментах блищали у світі смолоскипів лицарські обладунки. І нехай лицарів в Содії не було вже понад сотню років, їхня одежа та їхній захист досі були тут.

А потім його величність помітив ту, до кого так сильно квапився.

Рівна спина, зібране у зачіску темне волосся, насуплені тонкі брови та зморщений ніс. Айла Месау стояла біля однієї з картин у тонкій дерев’яній рамці і вдивлялась в малюнок.

Оуену дуже хотілося опинитися як можна ближче, зазирнути в такі чисті блакитні очі, почути її голос, вдихнути її запах. Та він зусиллям волі змусив себе залишитися на місці, просто щоб поспостерігати. 

Поспостерігати за тим, як граційно дівчина підіймає руку, щоб прибрати тонке пасмо з обличчя. Як робить крок в бік, переводячи погляд на сусідню картину, а потім повертається до попередньої. 

Оуен на мить забув, як воно — дихати. А потім його помітили.

— Мілорде! — Айла здивовано скинула брови, побачивши короля. Присіла в реверансі. — Ви давно там стоїте?

— Не дуже, — він крокнув до своєї нареченої, зупинився поряд. — Не хотів вам заважати.

— Ви не заважаєте мені, — посмішка осяяла її обличчя. Обличчя, на яке чоловік хотів дивитися все своє життя. — Як пройшла нарада?

— Все добре.

— Справді? — леді Месау, здається, забула про картину, яка її зацікавила. — Є якісь відомості про Вісників?

— Поки що ні, — він хитнув головою. — Не переймайтеся. Все добре.

Айла знову насупилася, та наполягати не стала. Знову поглянула на картину.

— Оуене, що тут зображено? Я бачу море, хвилі, багато кораблів. Та ніяк не можу збагнути, що це за тінь в океані.

Чоловік ступив нареченій за спину, опинився настільки близько, що це було неприпустимо етикетом. На мить примружився, відчувши пряний аромат її волосся і заговорив. Тихо, майже пошепки. Від чого леді здригнулася і затамувала подих.

— Тут зображено битву за Кришталеве море, моя королево. А тінь, яка вас зацікавила… Кажуть, що боги тоді втрутилися. І врятували Содію. Наш флот тоді програв, мої брати загинули. Загинув майбутній король. Ми програли. Та Кришталеве море з тим не погодилося. Очевидці кажуть, що бачили як під водою промайнула якась тінь. Вона потопила з два десятки ворожих кораблів. І Содія перемогла.

— Боги? — Айла озирнулася, здивовано поглянувши на короля. 

— А може від галасу битви прокинулося якесь морське чудовисько, — знизав плечима Оуен, не в змозі відвести погляд першим. — Мене там не було, я не можу вам сказати напевно, що саме змінило хід війни.

— Добре, що вас там не було, — тихо промовила дівчина і невпевнено посміхнулася.

Король на мить замилувався своєю нареченою, а потім показав на сусідню картину. Відступив на крок, щоб не бентежити Айлу.

— А тут зображено Содію у середині зоріня. Митець дуже добре показав, наскільки у цьому місяці в нас яскраві зорепади. 

Айла перевела погляд, вдивляючись в картину, про яку заговорив її наречений:

— Як гарно. В Ісафірі рідко коли можна спостерігати це явище. В зоріні у нас пилові бурі. Вони затуляють небо піском, який несе з Сонячної пустки.

— Тут ви зможете насолодитися цим явищем, моя королево, — запевнив її Оуен. — А ще на початку зоріня відбудеться наше весілля. Листи з запрошеннями вже відправлено. І всі якраз встигнуть приїхати у Содію.

Айла на мить відкрила рота, а потім ахнула.

— Трохи менше за два місця, це не так багато, — запевнив її Оуен, по-своєму розтлумачивши реакцію нареченої.

— О ні, я не розчарована, — поквапилася запевнити його вона. — Я й не помітила, як промайнув той час, що я в Содії. А вже майже місяць.

— Справді? А мені здалося, що ви тут вже всю вічність, Айло, — посміхнувся король. І почувши її тихий дзвінкий сміх на мить забув, як дихати. 

— Просто якраз нещодавно з фрейлінами розмовляли про те, коли може відбутися весілля, — продовжила леді Месау. — Леді де Оргі була впевнена що наприкінці літа. А от леді Мейрі сказала, що бачить весілля весною.

— Леді Мейрі? — Оуен насупився. — Я гадав, що вона просто вас супроводжувала тоді… Вона одна з ваших фрейлін?

— Так, — Айла зазирнула в обличчя свого майбутнього чоловіка. — Вас це турбує, ваша величносте?

— Сподіваюсь, ви запросили її не через дар? — скинув брову Оуен. — І вам відомо, що вона родичка моєї матері?

— Так, мені це відомо, — леді Месау відступила на крок, насупила брови. — А навіть якщо і через її дар, що тут такого?

— Айло, ви ж не дурна, — Оуен хитнув головою. — Ви що, справді вірите в те, що хтось може передбачити майбутнє? Це ж дурість!