Розділ 7.1

Стук підборів супроводжував нас коридорами. Даяна посміхалася, притуляючи до обличчя широку золоту маску, прикрашену пір’ям. Оріса чомусь озиралася, наче чекала на когось. Елісса йшла поряд зі мною, дивлячись лише собі під ноги і притримуючи руками важку бузкову спідницю. 

— Нам сюди, — леді Лейла вела всіх нас. — Леді Месау, прошу.

Жінка зупинилася неподалік високих широких дверей з червоного дерева. На обох стулках викарбуваний був вогник, який горів всередині кристала льоду. Герб дому Фрейвіл. І герб Содії вже понад сотню років.

Біля дверей вартували двійко чоловіків у сірій формі зі списами в руках. Та всі знали, що списи ті лише данина минулому. Традиція.

— Леді Месау і її фрейліни прибули, — Оріса звернулася до одного з чоловіків. Той схилив голову, прочинив двері та щось комусь шепнув.

— Леді Месау та її фрейліни! — вибухнув голос по той бік дверей і стулки відкрилися від поштовху.

За дверима стояв невисокий чоловік у яскравому жовтому одязі — глашатай. Він першим поклонився мені та моїм леді. І жестом запросив увійти.

— Сміливіше, леді Месау, — шепнула Оріса легко підштовхнувши мене вперед. — Лорди та леді Содії не кусаються. Якщо ви не наступите їм на хвіст.

Обнадійливо.

Випрямивши спину, я крокнула вперед. Хотілося роздивитися бальну залу і аристократів. Та я мала йти вперед з легкою усмішкою. Бальна зала Кришталевого палацу була просто величезною. Широкі вікна йшли смугою скла по лівий бік, відкриваючи чарівний вид на засніжені скелі і край столиці. То тут, то там виростали широкі колони з білого каменю, підтримуючи високу стелю. Десь збоку лунала тиха музика, а попереду… Попереду на мене чекали.

Аристократи поглядали у мій бік, на мить забувши про напої та закуски, які розносили слуги в сірій формі. Я ловила на собі зацікавлені та оцінювальні погляди суворих лордів та леді Содії.

Та не звертала уваги. Бо навпроти дверей у центрі залу стояв Оуен. Він дивився просто на мене і посміхався. Посміхався так, як робив завжди. Та сьогодні в його погляді читалося щось ще… Щось таке, що змушувало серце битися сильніше.

— Леді Айло, — він нахилив голову, коли між нами залишалося кілька кроків і простягнув руку, — ви чарівно виглядаєте.

— Дякую, мій королю, — я посміхнулася у відповідь. — А вам дуже личить корона.

Сьогодні Оуен нарешті вдягнув її. Гострі срібні зубчики стирчали крізь його золотисті кучері. Ловили сполохи свічок і відбивали їх.

— Я не надто полюбляю її вдягати, — правильно зрозумів мій натяк чоловік, опускаючи мою долоню собі на лікоть. — Вона здається мені важкою. Хоча майже нічого і не важить.

— Здається, розумію вас, мілорде.

— Сподіваюся, що ви ніколи не зможете мене зрозуміти у цьому, леді Айло, — хитнув він головою. А потім просто підняв руку.

І в бальній залі запанувала тиша. Оглушлива тиша, якої в природі просто не існувало. Зламав її порив вітру, який вдарився у скло підбитим птахом. А вже за мить пролунав і голос короля.

— Лорди та леді Содії, я вітаю вас у Крижаному палаці! Вітаю на цьому святі! І дякую всім, хто прийняв наше запрошення. Наше з моєю майбутньою дружиною та вашою королевою, — Оуен відступив на крок убік, та знову впіймав мої пальці у свою долоню. Не дозволяючи залишитися сам на сам з вищим суспільством його країни. — Дозвольте познайомити всіх вас с леді Айлою Месау! Вашою майбутньою королевою та моєю нареченою! 

— Дякую всім, хто сьогодні прийняв наше запрошення, — промовила я, обводячи поглядом людей у вишуканому вбранні. — Сподіваємося, що свято сподобається вам. 

Його величність посміхнувся мені і знову підняв руку. Аристократи повернулися до своїх справ, музиканти знову заграли. А я опинилася в полоні темних очей свого майбутнього чоловіка.

— Обіцяйте мені перший танець, Айло, — промовив він, схиливши переді мною голову. 

— Звісно, мій королю.

— Тоді чекаю на цю мить більш ніж це можливо, — проговорив він, відступаючи на крок. — А зараз прошу мене пробачити, я скоро до вас повернусь.

Оуен відступив ще на крок, нарешті відпускаючи мою руку. І поквапився кудись у кут зали, де скупчилися чоловіки з кубками в руках та серйозними виразами на обличчях.

— Міледі, — мої фрейліни оточили мене, варто було залишитися без короля поряд, — бажаєте випити?

— Так, будь ласка, — відгукнулася я, нарешті переводячи погляд на дівчат. — О, Еліссо, ти як знала.

Фрейліна якраз протягувала мені невеликий срібний кубок з червоним вином. Почувши мене, вона зашарілася і опустила очі.

— Ви не маєте опікати мене весь вечір, — промовила я, зробивши ковток і поглянувши на фрейлін. — Це свято і для вас. Розважтесь. Познайомтесь з якимось красенем.

Даяна посміхнулася моїм словам:

— Міледі, всі красені Содії вже зайняті. Залишилися або страшні, або вже старі.

— Дещо і змінити можна, — Елісса подивилася кудись убік, а потім чомусь на Орісу.

Та руда удала, що не помітила цього. Сховалася за кубком з вином. А потім і зовсім відвернулася.