Розділ 5.1

Айла Месау

— Леді Месау, а як вам ця тканина? — усміхнена дівчина простягнула мені клаптик ультрамаринового кольору.

— Тонка, — відгукнулася я, торкнувшись запропонованого матеріалу. — Це шовк?

— Ні, міледі, це лавабль, — відповіла друга дівчина. Вона сиділа на низькій тахті і, здається, зовсім не була зацікавлена тканинами, якими був завалений овальний стіл у великій залі.

Десь збоку розмовляла інша купка леді, з якими я познайомилася лише нещодавно. Більшість з них були гостями короля або ж родичками лордів королівства.

— Що таке, леді де Оргі, вас не цікавлять тканини? — з усмішкою спитала я у дівчини, яка прибула вчора, щоб стати однією з моїх фрейлін.

— В мене вже є сукня для балу, міледі, — рудоволоса дівчина поглянула на мене поверх книжки, яку ще навіть не встигла відкрити. — Але якщо вас цікавить моя думка, цей колір вам пасуватиме, та він не підійде до одягу його величності. Королівська родина на такі заходи обирає червоні та сріблясті кольори.

— Ох! — фрейліна, яка запропонувала ультрамариновий лавабль сіпнулася і стривожено поглянула на мене. — Пробачте, міледі, я не подумала про це!

— Не страшно. Подивимося ще, — заспокоїла я Еліссу Тейруа. 

Так, я обрала собі фрейлін. Вже наступного дня після тієї зустрічі з леді я завітала до королеви-матері і повідомила ім'я дівчат, яким хочу запропонувати нову посаду.

Та леді Фрейвіл моє рішення не надто вдовольнило.

— Вони? — тільки і спитала вона, коли я назвала прізвища. — З усіх ви обираєте цих трьох, леді Месау?

— Так, — я не збиралася поступатися. — Леді Оріса де Оргі точно стане моєю фрейліною. Як і Елісса Тейруа.

Цих двох я запам’ятала найкраще. Перша мала яскраву зовнішність та гострий язик. Вона не боялася сказати те, про що думає. І це мені сподобалося у рудоволосій леді. Гадаю, що з нею я не засумую, навіть якщо вона погано грає на якомусь музичному інструменті. А друга… Елісса… вона настільки чесно відповіла на моє питання, не хвилюючись, що я про неї подумаю. Це підкупило.

Вже пізніше я дізналася від служниць, що леді Тейруа не перебільшувала у своїй відповіді. Вона була сьомою і наймолодшою дочкою віконта, який стояв на порозі втрати свого титулу через велику заборгованість перед короною. І стати фрейліною був єдиний шанс для Елісси щось змінити у своєму житті. Єдиний шанс не загинути. 

Третьою дівчиною я обрала леді, на ім'я Даяна Офора. Вона не надто вирізнялася зовнішністю чи відповідями. Та вирізнялася родинними зв’язками. Даяна була зовицею дочки Великого канцлера. А це непогана нагода налагодити стосунки з настільки впливовою людиною у королівстві.

— Вам потрібна четверта фрейліна, — королева-мати промовила це після того, як нарешті погодилася зі мною. — Та, хто буде ними заправляти. Хто зможе вести ваші фінанси та листування. Та, кому ви зможете довіряти і з ким радитися.

— І кого ж ви пропонуєте, леді Фрейвіл? — спитала тоді я, вже знаючи, кого королева-мати порадить на цю посаду.

— Леді Мейрі.

— Ні, — я хитнула головою. — Мої леді не мають бути набагато старші за свою королеву. Так завжди було в Ісафірі.

— Ви, моя люба, вже не в Ісафірі. Ви в Содії. І тут вам знадобляться добрі помічниці. Леді Мейрі вже заміжня і має дітей. Вона зможе зосередитися на допомозі вам. А ще в неї є перевага, яку ви просто не можете заперечувати.

— Справді? І яка саме?

Леді Фрейвіл хитро посміхнулася:

— Лейла Мейрі успадкувала дар передбачення. І наскільки я чула, її пророцтва збувалися надто часто. 

— Я не вірю в пророцтва, леді Фрейвіл, — пирхнула тоді я, закотивши очі. — Невже, вірите ви?

— Вірю, — надто серйозно відгукнулася жінка. — Коли я була така ж молода як ви, леді Месау, мені напророчили, що я втрачу трьох зі своїх чотирьох дітей, коли вони будуть молоді. Так і сталося. Моя дочка вийшла заміж, поїхала з Содії і жодного разу не приїздила з того часу. А двоє моїх синів загинули у Соленій війні. То ж так, я вірю у пророцтва.

Я нічого не відповіла тоді їй. А коли листи до леді були написані, замість трьох я написала чотири. І один з листів було надіслано у маєток Мейрі. 

А зараз… зараз я знаходилася у великому просторому залі, де після обіду проводили час леді. Хтось вишивав, хтось пліткував. А я проводила час з двома з чотирьох своїх фрейлін за переглядом тканин.

— Мені подобається ця, — я вихопила з купи клаптик м’якої тканини темно-червоного кольору. — Залишилося вирішити з фасоном.

— Модистки передали малюнки, — леді де Оргі легко підхопилася з тахти та взяла зі столика пухкий записник, щоб передати його мені. — Зверніть увагу на сукні у кінці. Вони рідше за все шилися. 

— Дякую, — я поглянула на одну зі своїх фрейлін і замислилася.

А чи правильне рішення я ухвалила, обравши саме цих чотирьох? Чи могла я помилитися у цьому важливому для мого майбутнього виборі?

— Все добре, міледі? — руда скинула брови, зазирнувши мені у вічі. — Вас щось у мені турбує?