Розділ 4.1

— Леді Фрейвіл, щиро дякуємо вам за запрошення, — з нещирою усмішкою проспівала леді, яка встигла зайняти місце на тахті.

— Не мені дякуйте, леді Пейт, — чемно відгукнулася королева-мати. — Це запрошення від нашої майбутньої королеви. Адже комусь з вас випаде честь служити їй. То ж… Почнемо.

Я продовжувала нерухомо сидіти у кріслі й стискати чашечку з чаєм. Та тремтіння рук видавало прокляте блюдце, яке раз у раз здригалося і вдаряло чашку у дно.

Мій план провалився. І тепер я маю обрати наближених людей з незнайомок. Просто прекрасно.

— Леді Месау, — мати короля звернулася до мене. — Дозвольте познайомити вас з усіма присутніми. Нехай і не всі вони стануть вашими фрейлінами, та з усіма ви будете зустрічатися на званих обідах, балах та інших заходах.

— Звісно, леді Фрейвіл, — пробурмотіла я у відповідь, видавивши усмішку.

— Леді Пейт, якщо ви не проти, почнемо з вас.

— Я рада цьому, міледі, — золотоволоса молода жінка посміхнулася у відповідь і поглянула у мій бік. — Дозвольте відрекомендуватися, леді Месау. Мене звуть Ріара. Я єдина дочка та спадкоємиця барона Пейта…

— І саме тому ваш батько відправив вас на цю зустріч? — пирхнула одна з леді. Рудоволоса дівчина у зеленій сукні. Їй не вистачило місця на тахті, та вона не засмутилася і зупинилася біля підвіконня. — Якщо ви спадкоємиця, у вас немає потреби ставати фрейліною королеви. Або ж є щось таке, про що ми не знаємо?

— Леді де Оргі, почекайте своєї черги, — королева-мати скрила усмішку. — Ви всі встигнете відрекомендуватися леді Месау.

— Звісно, міледі, вибачте, — рудоволоса схилила голову, та зробила це так, наче не визнавала своєї провини. 

А я… я знову подивилася на леді Пейт і…

Вона трималася ще кілька миттєвостей, а потім повернулася, зміряла зневажливим поглядом леді де Оргі й прошипіла:

— Принаймні, мої секрети не перетворюються на скандали з брудними подробицями. То ж не вам мені про щось казати, Орісо. 

— Може і був зі мною якийсь скандал, — знизала плечима рудоволоса. — Та секретів не було, люба Ріаро. Всьому вищому суспільству були відомі подробиці, які ж тут секрети?

— Ну годі вам, леді, — королева-мати закотила очі. — Ви так горлянки одна одній перегризете. Як завжди.

Леді Пейт скрипнула зубами, та відповідати не стала.

— Погоджусь із вами, леді Фрейвіл, — я передала чашечку служниці. — За такими розмовами ми можемо провести багато часу. І не встигнути з усіма познайомитися. То ж… леді Пейт, чому я маю обрати на цю посаду вас?

Здається, вона не очікувала такого прямого питання. Зблідла, кинула погляд на сусідку у сірій сукні. 

— Я… Я… Я володію багатьма навичками, леді Месау. Вмію вишивати, підтримувати бесіду, грати на музичних інструментах. Я завжди зможу вас розважити. І…

— І щось мені підказує, що всі, хто зібрався тут, можуть похвалитися такими ж навичками, — я ввічливо посміхнулася у відповідь. — Ви мене, здається, не зрозуміли, леді Пейт. Фрейліни будуть моїм найближчим оточенням. Моїми подругами та помічницями. То ж… чому я маю обрати вас?

— А ви не маєте її обирати, — рудоволоса знову не стримала свого язика. — Ви взагалі можете нікого не обирати, леді Месау. І це буде непоганим рішенням з вашого боку.

— Леді де Оргі! — одна з жінок невдоволено поглянула на дівчину, яка мені вже подобалася. — Як ви можете таке казати?!

— А що я такого сказала, леді Картейн? Лише правду.

— Припиніть перетворювати цю зустріч на сварку у базарний день, — холодний голос обірвав всі інші. Його володаркою була темноволоса  жінка з… першою сивиною на скронях. І це мене здивувало.

Бо якщо жінка не ховає сивину, то їй не треба заміж. То ж вона або вже має чоловіка, або втратила його.

— Перепрошую, леді?.. — я звернулась до незнайомки.

— Леді Мейрі. Лейла Мейрі, міледі, — погляд холодних блакитних очей зупинився на мені. 

— Леді Мейрі, що думає ваш чоловік з приводу того, що ви претендуєте на звання фрейліни?

— Мій чоловік не має заперечень, леді Месау. Якщо знадобиться, попрошу надіслати вам листа з його печаткою і підтвердженням цих слів.

Я повільно схилила голову, відмічаючи зацікавленість в очах інших леді. Та загострювати ситуацію не планувала. Замужні жінки бували фрейлінами. Деякі не полишали свою службу навіть після того, як виходили заміж. То ж у віці цієї леді не було нічого страшного. То ж я повернулася до головного — до спроб знайти собі нових фрейлін.

Леді Пейт так і не змогла відповісти на моє питання. Вона і вдруге спробувала наголосити на тому, що в неї пристойна освіта, виховання та впливовий батько. Це непогано, та не та відповідь, яку я хотіла б почути. 

Потім моє питання пролунало вдруге, а потім і втретє. Я поставила його всім леді.

Хтось з них наслідував прикладу леді Пейт. А от комусь… комусь вдалося мене здивувати.

— Ви не маєте обирати мене, міледі, — голос дівчини тремтів. — Та я буду щаслива служити вам. Я стану вашими руками, вухами та очима. Я стану вам тим, кого ви забажаєте. Так, ви не повинні обирати мене. Та без цієї посади я… я загину. Тому я тут, леді Месау. Тому я хочу служити вам.